Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Битва за Італійську республіку

Революції, що прокотилися по Європі в 1848-1849 роках, увійшли в історію під назвою «Весна народів»: своїми виступами люди відчайдушно вимагали демократизації. Не стала в цьому сенсі винятком і Італія: народ, пригноблений австрійцями, повстав. Це запустило ланцюгову реакцію: зародившись в Палермо і Мілані, бунт перекинувся на Відень – австрійцям довелося гасити пожежу революції вже на своїй землі.

З початку XIX століття, після епохи наполеонівських воєн, частина провінцій, які знаходяться на півночі Апеннінського півострова, відійшла до Австрії. Тим часом, жили на цій території — в Ломбардії та Венеціанській області-переважно італійці. Не отримавши фактично ніякої автономії, вони опиралися прямому управлінню з Відня, яке часто було пов'язане з германізацією населення. Австрійська влада, в свою чергу, розуміла, що Північ Італії-справжня порохова бочка, де в будь-який момент може спалахнути повстання. Тому, власне, в Мілані та околицях розквартирували тисячі австрійських солдатів.

"Від австрійців Італію звільнить хіба П'ємонт, від неаполітанських Бурбонів-Мюрат, обидва під заступництвом Бонапарта", - писав свого часу публіцист Олександр Герцен. Російський революціонер як у воду дивився: визвольну боротьбу за незалежність італійців очолив в 1848 році як раз король П'ємонту Карл Альберт. Наприкінці березня, коли практично по всій Італії пройшли масові хвилювання, він оголосив австрійцям війну. Жителі Ломбардії і Венеції до цієї війни тут же приєдналися, однак диспропорція сил — явно не на користь італійців — все одно залишалася колосальною.

Ідея звільнення від австрійського контролю отримала величезну підтримку серед італійців. Наприклад, прем'єр-міністр Сардинського королівства граф Кавур тоді писав: «мене звинувачують у тому, що я — революціонер, але перш за все потрібно йти вперед, і ми підемо вперед». Оскільки австрійці були зайняті в першу чергу придушенням революції у своїй країні, то у італійців був час на те, щоб сформувати війська. Плюс до антиавстрійської кампанії приєдналися також Тоскана і Сардинія, що давало надію на успіх всієї задумки.

Перші місяці все так і складалося: армія повстанців отримувала одну перемогу за іншою, а жителі Ломбардії і Венеції навіть заявили про те, що вони приєднуються до королівства П'ємонт. Втім, ейфорія тривала недовго — австрійські війська, вирішивши внутрішні проблеми, повернулися в північну Італію і у вирішальній битві розбили короля Карла Альберта. У підсумку йому довелося відректися від престолу і передати його своєму сину Віктору Еммануїлу II, який ще зіграє найважливішу роль в питанні об'єднання Італії.

«З того моменту, коли я переконався, що Італія повинна йти разом з Віктором Еммануїлом, щоб позбутися від влади іноземців, я вважав своїм обов'язком підкорятися його наказам, чого б це мені не коштувало, примушуючи навіть мовчати мою республіканську совість», — писав італійський полководець Джузеппе Гарібальді.

Австрійці повернулися в Італію, зайняв Ломбардію. Останнім оплотом опору залишалася Венеція: її облягали практично рік, а під кінець спробували навіть бомбити її з аеростатів. У венеціанців не залишалося іншого вибору, окрім як здатися.

«Загалом же італійська революція далеко перевершує німецьку бідністю думок і багатством фраз. Щастя, що в цій країні, де замість пролетарів майже одні тільки лаццарони, є, принаймні, хоч навспільниками. Інші мотиви, висунуті італійськими розкольниками, також дуже гарні, і врешті-решт чудово, що єдина, принаймні, до цих пір офіційно не розколота еміграція тепер теж затіяла бійку», — писав, оцінюючи досягнення революції 1848 року в Італії, Карл Маркс.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com