ВІРАЖІ І…МІРАЖІ?

У лютому 1964-го Василь Копистко народився на Чернігівщині, закінчив столичний політехнічний, інженер, координатор міжнародних проектів, має медичну освіту, надзвичайно динамічна й багатогранна особистість. Міг би стати спортсменом, лікарем, а став інженером, згодом спробував себе на громадській стезі, захопився історією. І не менш визначальне, — справжній патріот України, як назвав його в прямому ефірі Національьного радіо один із слухачів програми. В ній Василь Васильович розмірковував про долі визначних історичних постатей України.

Нещодавно, перебуваючи в королівстві Нідерланди, дослідив «труди і дні» майбутнього гетьмана України Івана Мазепи в часи його навчання там. Погоджується з твердженням Михайла Грушевського про те, що лихо України в тому, що нею правлять ті, кому вона не потрібна. Обурюється, що в паспорті «обрізана» графа про національність. Так, ніби ми — безнаціональний народ, безнаціональна держава.

Непокоїться негараздами, які бачить його по-господарськи прискіпливе, а головне — небайдуже серце. Мимоволі порівнює тутешнє українське буття з тим, яке доводилося бачити у Європі. Сьогодні він ділиться з читачами нашої газети думками про те, як у європейських країнах вирішується, зокрема, транспортна проблема і як прискорити її розв’язання у нас.

Тут шляхи, там —

автобани

— Отже, пане Василю, Вам часто доводиться їздити до європейських країн. Хотілось би довідатися про Ваші враження від перебування там через призму української економіки.

— Цікаве запитання. Знаєте, назовні все у нас майже так, як у Європі...

— Але?…

— Скажу так: є певні вітчизняні феномени, на яких би хотілось наголосити окремо.

— На яких, наприклад?

— Насамперед — нерозвиненість транспортної мережі громадського транспорту в Україні. Тут — шляхи, там — автобани. В країнах Європи це питання — одне з найголовніших.

— Чому, гадаєте?

— Бо, як твердять економісти, соціологи, суспільство розвивається швидкими темпами, якщо створена така мережа громадського транспорту, коли громадянам зручно добиратись від місця проживання до свого робочого місця. Тому це питання державні органи й структури постійно досліджуєть і за необхідності вносять корективи.

 

Від Ла-Маншу

до… Борщагівки

— А як це відбувається в нашій країні?

— Не казатиму про документи й наміри, але в житті хіба і ви не спостерігаєте: від’їдь на 10 кілометрів від Києва — і це вже глухомань?.. А на вулиці — 21 століття. Або той факт, що не так давно Англію з’єднали з європейським материком залізничними коліями через Ла-Манш, проклавши тунель по морському дну. Відстань — 50 кілометрів.

— І що з цього випливає?

— Потрібно не тупцювати на одному місці, а швидко рухатися вперед. У всі часи вважалось, що транспорт це кровоносні судини економічного організму держави. І в якому стані ці судини — так і працює держава.

— А якщо конкретніше…

На мою думку, найближчим часом необхідно громадським транспортом з’єднати Київ з найближчими містами. Такими, наприклад, як Бровари, Вишневе, Вишгород, Бориспіль, та іншими.

— Ваші опоненти скажуть, що для цього потрібні неабиякі кошти.

— Я так не сказав би. Від станції метро «Лісова» у Києві до Броварів, як кажуть, палицею кинути. Наземне метро будується швидко, його собівартість цілком прийнятна і затрати швидко окупляться.

 

Куди подінуться

маршрутки?

— А численні маршрутки, котрі зараз сновигають між столицею та містами, які ви щойно назвали?..

— В них одразу ж відпаде необхідність — у тих маленьких маршрутках, які й справді сотнями гасають до тих же Броварів, заторюють дороги в Києві, забруднюючи вихлопними газами місто. Побудова цієї лінії метро розвантажить автодороги, а кошти громадян почнуть повертатися до бюджету країни.

— І Ви переконані, що це реально?

— Звичайно, при бажанні й можливостях сучасної будівельної техніки лінію наземного метро до Броварів можна збудувати за якихось три-чотири місяці. І хіба не приклад тут — реконструкція швидкісного трамваю на Борщагівку в Києві? Там спеціалісти і техніка працюють швидкими темпами і за сучасними стандартами. Швидкісний трамвай — це те ж саме наземне метро. А Київ уміє споруджувати їх за світовими стандартами. Вже нині столичні жителі бачили нові вагони в київському метрополітені. Повірте мені на слово, якістю вони нічим не поступаються таким же вагонам у метро Парижа чи Амстердама.

 

Про трамвай

як наземне метро

— Але ж іще не завершили реконструкцію шви­дкісного трамвая на Борщагівку…

— Це так. Моя робота — неподалік, і кожного дня я передсвідчуюся, що там працюють фахівці високого класу, в стислі терміни виконуючи значні обсяги робіт. А потім… зупиняються на кілька тижнів, і нікого не побачиш. Це вже комусь так «потрібно». Але ж ми говоримо не про причини, а про можливості. Тому вже найближчим часом, гадаю, ми їздитимемо на Борщагівку сучасним швидкісним трамваєм, а по суті — це наземне метро.

— Цікаві спостереження. А що ж далі?

— Продовжити цей же швидкісний трамвай до міста Вишневого. Тут же зовсім недалеко. До того ж чи не половина цього міста працює в Києві. А що ж тут чекати? Треба діяти. Так само треба збудувати наземне метро до Вишгорода і Борисполя.

— А як бути зі спорудженням метро на Троєщину в столичному місті?

— Його просто необхідно закінчити найближчим часом. Я недавно був там і все бачив на влсні очі. Тут нема про що говорити.

— Проте звідки у Вас, пане Василю, така впевненість?

— У Європі такі будівництва — звичайне явище. Ось у Німеччині в місті Дюсельдорфі мости через річку Рейн привозять секціями на кораблях, а згодом ці секції швидко збирають як лєго-конструктор. І вже через місяць-два міст повністю готовий.

— У нас інакше?

— І в нас так само споруджують новий міст через Дніпро на Троєщину. Але з невідомих причин центральна секція моста уже півроку лежить на березі незібрана.

— Отже, українські спе­ціалісти теж знають сучасні технології.

— Я не заперечую, що у нас не гірші фахівці, ніж у Європі. Однак політична й економічна складові ще шкутильгають.

— І як же нам вибратись, пане Василю, з цих негараздів?

— Про це потрібно якомога більше говорити нашим громадянам і залучати до дискусії якомога ширше коло людей. Я вдячний вашій газеті, що ви надали можливість донести моє бачення цієї проблеми. Розв’язання її сприятиме розвитку нашої країни вже найближчими роками.

 

Спілкувався Олександр Кавуненко