Беріївський манкурт

Що б там не казали колишні беріївські карателі, які маскуються під ветеранів Великої Вітчизняної війни, який галас не здіймали б певні політики, але наказ Сталіна щодо поголовної депортації українців, які перебували на окупованій фашистами території, ІСНУВАВ! І нікуди від цього факту не дінешся. Відомий його номер — 0078/42, а також дата — 22 червня 1944 року. А головне — російські історики ще на початку 90-х років одержали у свої руки ОРИГІНАЛ наказу з відповідними резолюціями головнокомандуючого. Його зберіг один із тих, хто мав безпосередньо відповідати за його реалізацію. Йдеться про відставного генерал-лейтенанта МДБ Василя Семеновича Рясного. Єдиного, хто пережив усіх царів, вождів, генсеків… і сам Радянський Союз!

Біографії чекістських верховод — справа темна. І не тільки тому, що й досі значна частина архівів спецслужб неіснуючого СРСР не розсекречена. Не міг же, приміром, генерал Сєров, один із керівників масових депортацій калмиків, карачаївців, чеченців, інгушів, кримських татар, а згодом — перший шеф комітету держбезпеки СРСР і свояк М.С.Хрущова, писати в анкеті, що його батько був офіцером тюремної охорони протягом 20 років — аж до 1917-го. І гноїв він у Кадомській в’язниці не кого-небудь, а політичних. І таких, як він, у каральних радянських органах було чимало.

Але повернемося до генерала Рясного.

Відомо, що народився він у 1904-му році в Самарканді. Судячи з прізвища, в його роду колись були українці (Рясной — класична писарська модифікація прізвища Рясний).

Чим він займався наступні 33 роки життя — невідомо. В поданій самому тов. Сталіну характеристиці, підписаній 31 жовтня 1945-го року Берією і Малєнковим, скупо вказано: до 1937-го року тов. Рясной В.С. перебував на партійній роботі як секретар одного з райкомів комсомолу (???) у Сталінградській області, звідки його взяли на чекістську роботу. Кар’єру в НКВС комсомолець-переросток зробив стрімку. Вже в 1939-му році був капітаном держбезпеки (відповідало званню полковника Червоної Армії), начальником одного з важливих відділів в управлінні політичної розвідки і водночас викладачем закритих секретних курсів для чекістської еліти. Відомо, що він працював на «німецькому напрямі» — і досить успішно. Саме Рясной-Рясний розшукав і залучив до агентурної роботи одіозного Миколу Кузнєцова. Це окрема цікава тема, до якої ми ще повернемося. Зазначимо лише, що і у Кузнєцова були певні проблеми з соціальним походженням. Його батько, як стверджував пізніше Рясной, був дворянином і офіцером царської армії.

У перший день війни — 22 червня 1941-го року — капітан держбезпеки Рясной виконував оригінальне завдання Берії: обшукав уже колишню приватну резиденцію німецького посла на предмет наявності там тайників. Після чого виринув у тиловому місті Горькому (Нижній Новгород), вже як начальник обласного управління НКДБ. Там він і відсиджувався, доки мільйони простих радянських людей захлиналися кров’ю на кожному метрі фронту. Чим він був кращий від них? Невідомо. Хоча у Берії була своя думка з цього приводу.

В липні 1943-го року свіжоспеченого генерала НКДБ Рясного призначають наркомом держбезпеки Української РСР. Основне завдання, поставлене перед ним: винищення «буржуазно-націоналістичного» підпілля. А 22 червня наступного 1944-го року з’являється вищезгаданий наказ про поголовну депортацію українців, і Рясной стрімголов кидається його виконувати.

У 1994-му році він скаржився російському письменнику-неосталіністу Феліксу Чуєву: «Мої хлопці тільки розохотились, напакували кільканадцять ешелонів цієї наволочі і відправили, аж тут раптом звеліли спустити на гальмах. Щоправда, ордени роздали. Я одержав Бойового Червоного Прапора».

Стосовно «спустити на гальмах» — існують різні версії. Але і це теж окрема тема.

Запопадливість манкурта сподобалася Берії. І восени 1945-го він умовив Малєнкова рекомендувати його висуванця на посаду міністра державної безпеки СРСР, яку до того займав сам Берія. Не більше, не менше! Але вождю це чомусь не сподобалось, і Рясной так і залишився одним із заступників міністра карального відомства. Конкретно — по будівництву особливо важливих об’єктів. Це його і порятувало.

У 1953-му Берія одразу після смерті Сталіна призначив Рясного начальником московської міської та обласної міліції, розраховуючи на його підтримку у наступному штурмі влади. Але Рясной благополучно зрадив свого благодійника і завдяки цьому вцілів. Відбувся відставкою. Помер у злиднях, всіма забутий і покинутий, у 1995-му році.

В.Н.