НА ШАХІВНИЦІ ЖИТТЯ

№ 35 (337) 2 - 8 вересня 2009 року

Спурхнула зграйка по-під арку...

А збоку — хто? Мандрівники.

Ще їх життя стрімке й зугарне,

їм сад розкрилює гілки.

Поприлітають звідусюди,

щоби прокласти долі слід,

і починаються з них люди,

і розкривається їм світ.

В саду довкола них — звитяжці,

тут поруч — світоч й пілігрим, —

промовлять словом золотим,

що жити легко — щонайтяжче.

Гадали: це неандертальці,

що зі своїх зійшлись печер?

Ні, од багать часу не пальці,

а душі їм уже пече.

До знань жага, і то — найкращих,

хто мудро в корінь долі зрить,

шляхом довічним йде і зна, що

знання — це плід, а мудрість — віть,

яка щодня дарує цвіт.

І прагне істин достеменних

цей різномовний Вавилон…

Чужі краї течуть крізь мене,

як плинна річка — за селом.

... І прибуває вранці м’ята

із найвіддаленіших сіл...

Була колись тут лиш кімната, —

тепер вітрила корпусів;

тепер в провінцію приїдеш —

є філіали там і тут, —

і мікрокосмом України

зву Академію — МАУП.

Вона й студентові — як мати,

і майже сивому мені.

Із нею легше світ сприймати

й душею чулою приймати

дощі й негоди навісні.

Не всім судилась доля птиці

(яка не є, — чи осягти?);

є люди горді й люди ниці,

є шлях в осяяні світи...

Життя — примхлива шахівниця,

та спробуй все ж перемогти.

Олександр Кавуненко

Інші статті номеру

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com