ЦНОТА — РОДИННИЙ ОБЕРІГ НАЦІЇ

До вiтчизняних прогнозiв ненормальної демографiчної ситуацiї в Українi додалися й ООНiвськi. Вони пiдтвер­джують те, про що ми вже знаємо, але нiби не усвiдомлюємо: до 2050 р. українцiв в Українi залишиться 20 — 25 млн, тобто лише 40% — 50% вiд того числа, з яким переступили межу третього тисячолiття.

Мета цiєї лекцiї — донести народу України iнформацiю про морально-етичнi та духовнi проблеми вимирання української людностi та надати шляхи до подолання цiєї духовно-моральної кризи.

Мораль як одна з основних складових духовностi є сукупнiстю правил i норм поведiнки, якi забезпечують людськiй спiльнотi загалом i кожному iндивiдуму зокрема можливiсть iснування в цьому свiтi. Двi кардинальнi пiдвалини у будiвлi людської моралi: стосунки сильного i слабкого та стосунки чоловiка i жiнки, що забезпечують продовження роду. Зосередимося на другiй пiдвалинi — продовженнi або вiдтвореннi роду. У людськiй спiльнотi є два види статевих стосункiв: полiшлюб або полiгамiя та моношлюб або моногамiя. В первiсному суспiльствi, яке тривало мiльйони рокiв, переважала полiгамiя; зі Стародавнього свiту (5 — 4 тис. років до н.е.) перевагу мала моногамiя. Кажемо саме про перевагу якогось iз видiв статевих стосункiв, бо в абсолютному виразi вона нiколи не iснувала. Можна припустити, що i в первiсному суспiльствi зустрiчалися двоє закоханих, якi не уявляли собi статевого життя з iншим, так само як i в найсуворіших сус­пiльствах, де подружня невiрнiсть каралася або карається смертю, завжди знайдуться ті, якi не зможуть задовольнитися одним коханням. Отже, йдеться про спiввiд­ношення полiгамiї i моногамiї на рiзних етапах iснування людини та про їхнiй вплив на вiдтво­рення людностi.

Полiгамiя є характерною моральною нормою первiсного суспiльства, в якому люди живуть племенами i в силу примi­тивних засобiв для iсну­вання можуть тiльки колективно вижити. Поступовий перехiд вiд рослинної їжi до полювання на диких тварин, згодом приручення i домашнє розведення їх (тваринництво), далi землеробство, подiл працi i спецiалiзацiя занять, перетворення сильними слабких на рабiв як джерело статкiв сприяли накопиченню багатства, яким сильнi не захотiли дiлитися зi слабкими, отож виникає приватна власнiсть з атрибутами, якi мали її захистити: сiм’єю i державою. Сiм’я — це органiзована форма моногамiї, i моральною стає саме вона.

Нас цiкавить, чи iсну­ють стосовно вiдтво­рення людських спiльнот роз­бiж­ностi мiж полiга­мiєю й моногамiєю? Існують, i дуже великi, навiть дiа­метрально протиле­жнi. Полiгамiя не сприяє вiд­творенню людського роду, моногамiя — навпаки. Причин тут багато, найвагомiшi такi. По-перше, бiологiчнi. Жiнка, яка знає багатьох чоловiкiв, рiдше вагiтнiє порiвняно з тiєю, що знає одного чоловiка. Це пояснюється бiологiчною природою заплiднення, бiльшою iнтенсивнiстю руйнування статевих клi­тин, що надходять вiд багатьох чоловiкiв. По­лi­гамiя є першопричиною цiлого букету венеричних хвороб: трихомонiазу, гонореї, сифiлiсу, хламi­дi­озу, а тепер ще й СНІДу. Усi цi болячки призводять до захворювання статевої системи, безплiддя, передусiм серед жiнок.

Порiвняно недавно генетики вiдкрили таке явище як телегонiя. Суть його у зв’язку цноти з якiстю суспiльства. Вирi­шальним є вплив на дитину першого в життi жiнки чоловiка. Саме вiн закладає генофонд, навiть коли жiнка народжує дитину вiд iншого чоловiка, тобто вiн є генним батьком її майбутнiх дiтей. Видатний учений Ломброзо, дослiджуючи родоводи багатьох вiдомих i простих людей, довiв, що доброчеснi характеристики батькiв передаються у спадок менше, нiж згубнi, передаються також i хвороби, причому в гiршiй формi.

По-друге, соцiальнi причини. Полiгамiя, коли вона стає аморальною, призводить до такого явища, як штучне переривання вагiтностi. Людям, що живуть у полiгамiї, не до народження дiтей. Статевий акт для них — не засiб продовження роду, а засiб отримання чуттєвого задоволення, нарiвнi з вином, гулянками тощо. Єдиним критерiєм правильностi теоретичних мiр­кувань є практика. Історiя вiдтворення людської спi­льноти дає переконливi докази наведеним постулатам.

Першi сучаснi люд­ськi цивiлiзацiї виникли в стародавнiх Єгиптi, Китаї, Індiї, Вавилонi, Ассирiї та Оратанiї, тобто Трипiльськiй Праукраїнi. Показовим є порiвняння їх. Усi вони зробили неоцiненний внесок у розвиток духовностi, науки, культури, мистецтва. Бу­ла, однак, мiж ними одна суттєва рiзниця — ставлення до сiм’ї. В Ората­нiї, Китаї та Індiї сiм’я була культом, її охорона стала першим родовим та державним прiоритетом. Згiдно iз законами Ману (Закони Ману та Вiди до країн Сходу були принесенi стародавнiми орiй­цями, тобто праукраїнцями), кожного, хто прагнув одружитися, ретельно дослiджували як чоловiка. Жоден рахман (у Індiї брамин) не одружувався з дiвчиною, що мала спадковi хвороби, хоч би якою багатою вона була.

В Стародавньому Єги­п­тi, процвiтала полiгамiя, понад те, чимось звичайним було подружнє життя мiж близькими родичами. Так, дiти фараонiв брали шлюби мiж собою, щоб легше утримати владу. Юдейська Тора, а згодом i бiблiйний Старий Заповiт також пропагують статевi відносини мiж родичами. Згадайте хоча б дочок Лота, якi мали статевi контакти з власним батьком. Шлюб та статевий зв’язок мiж близькими родичами призводить, як вiдомо, до виродження потомства.

Отож люднiсть в Оратанiї, Китаї та Індiї потужно збiльшувалася, а в Єгиптi занепадала, поки остаточно не була звойована арабами i не розчинилася в їхньому морi.

Тут можна зробити певний вiдступ i навести цiкавий iсторичний факт. Звичаєво-родовий спосiб життя забороняв шлюби мiж родичами аж до сьомого колiна, виходячи iз вiдичних знань та iсто­ричного досвiду. Стародавнi дохристиянськi волхви особливо пильнували за «коронованими» сiм’ями, i це слiд поставити їм у заслугу. В школi нас учили, що київський князь Ярослав дiяв мудро, породичавшись з монаршими династiями Європи. Хай вам при цьому буде вiдомо, що не вiн слав сватiв до Польщi чи Францiї, а навпаки, до нього засилали, бо Київська Русь на той час мала значно мiцнiшi духовнi, економiчнi та вiйськовi позицiї у Європi, нiж iншi держави.

Повчальнi iдеї щодо вiдтворення людностi знаходимо в Стародавніх Грецiї та Римi. У Спартi допускалася полiгамiя. Якщо чужа дружина подобалася юнаковi, вiн мiг жити з нею, щоправда, попередньо спитавши дозволу у її чоловiка. Платон висуває iдею добору подружнiх пар. На його думку, найкращi з чоловiкiв мали поєднуватися з найкращими iз жi­нок, i такi шлюби мала пiдтримувати держава, шлюби гiрших мали всiляко обмежуватися.

У Стародавньому Римi розвинулися гiршi традицiї попередникiв. Чистоту сiмейних стосункiв тут було зневажено. Римським внеском у вiд­тво­рення людностi став погляд на шлюб як на тяжку ношу, яку варто нести лише заради матерiаль­ного збагачення. Тут зародилася традицiя, яка наприкiнцi XIX ст. у Францiї набула форми афоризму: «Робiть не дi­тей, а заощадження». Вi­льнi люди Риму обмежували дiтонародження, широко застосовували аборти, життя проводили в любовних утiхах i гуляннi.

З I ст. до початку XIX ст. людство зросло до одного мiльярда, або бiльш як у 60 разiв. Хтось скаже, що цьому сприяли досягнення науки, зокрема медицини. Нi, до XIX ст. медицина залишалася абсолютно безсилою щодо зниження смертностi людей, насамперед вiд основної причини — епiдемiчних хвороб. Саме переселення народiв, хрестовi походи, безперервнi вiйни призводили до масового поширення епi­демiчних хвороб та розпусти. У XIV ст. епiдемiя чуми пiд назвою «чорна смерть» знищила четверту частину тодiшнього людства. Не медицинi, а високiй моральностi панiвної європейської нацiї — русинам (українцям) мають завдячувати за свiй порятунок народи Європи. Перейнявши високi духовнi та моральнi сiмейно-родовi цiнностi, подолавши згубнi традицiї вiдтворення нащадкiв у Стародавнiх Грецiї i Римi, Європа потужно нарощувала число своїх мешканцiв.

Про сiмейну мораль цього перiоду можна довiдатися iз праць багатьох видатних мислителiв, зокрема Томаса Мора і Томмазо Кампанелли. Зокрема, про те, що особам, якi мали статевi стосунки до шлюбу, вступати в нього заборонялося, на них накладалося суворе стягнення; батьки, які не вберегли цноту своїх дiтей, були зганьбленi. До шлюбу допускалися здоровi пари. Подружня невiрнiсть першого разу каралася в’язницею, а повторна — смертю. Усе, що стосувалося вiд­тво­рення потомства, мало бути першочерговою турботою держави. Звiсно, на практицi не всi цi норми дотримувалися, але вiдповiдна громадська атмосфера була забезпечена.

Духовна та моральна чистота народу Київської Русi, а потiм України, була справжнiм взiрцем для всiх нацiй та народiв Євро-Азiйського континенту. Такий високий рiвень духовностi та моралi забезпечувався наслiдуванням орiйської звичаєвостi. З татаро-московським спаленням Києва у 1482 роцi та наступним просуванням у ХVІI ст. в Україну московських традицій спостерiгається поступовий занепад цих якостей i на теренах України.

Велика французька революцiя проголосила новi моральнi цiнностi. Її гасла — свобода, рiвнiсть, братерство; кожна людина — коваль свого щастя. Держава як апарат пригнiчення людини мала вмерти. Реалiзацiя iдей французької революцiї пiшла двома шляхами. Хронологiчно перший полягав у тому, щоб поновити колективну влас­нiсть (як у первiсному суспiльствi) i зробити всiх людей рiвними й щасливими. Реалiзувати цей шлях у Захiднiй Європi не вдалося, в тодiшнiй Росiї, як виявилося на наше горе, вдалося.

Моральний кодекс будiвничого диктатури пролетарiату, соцiалiзму i комунiзму формально не визнав повернення до полiгамiї як моральної норми за колективної форми власностi, але фактично було зроблено все, щоб ця полiгамiя переважала у вiдносинах чоловiка i жiнки. Згадаймо, українську народну родову мораль у нашiй країнi було розтоптано, а Вiдо-Вiстичну, Звичаєву духовнiсть принижено. Мiльйони, переважно чоловiкiв, надягли однострої i пiшли на «гражданскую» та iншi вiйни; мiльйони, переважно чоловiкiв, були засланi в табори, що призвело до рiзкої диспропорцiї у спiввiдношеннi чоловiкiв i жiнок. Молода сiм’я першi 10 — 15 рокiв подружнього життя, коли й вiдтворюється потомство, жила по «общагах», незрiдка в рiзних кiмнатах. Чомусь щорiчно мiль­йони радянських чоловiкiв i жiнок за профспiлковими путiвками порiзно їздили в санаторiї й на курорти (сiмейнi путiвки були десь на рiвнi функцiонерiв обкому партiї). Уся оця руйнацiя нав’язала нам полiгамiю з усiма її наслiдками. Рiч не лише в масовому поширеннi так званих випадкових статевих зв’язкiв, а в шлюбнiй реальностi. Наводимо данi за 2001 рiк: в Українi зареєстровано 309 602 шлюби i 181 334 розлучення. Отже, переважна бiльшiсть шлюбiв розпадається, потiм повторюється у новому варiантi (щоправда, не у 100% випадкiв). І так далi. Таким чином, нав’язана нам полiгамiя, на превеликий жаль, стала нормою в нашому сус­пiль­ствi.

Україна — не єдина вимираюча нацiя. У 2050 році росiян залишиться 70—80 млн (iз нинiшнiх 140). Зупинився природний прирiст людностi i в Європi. Пiсля французької революцiї, врахувавши досвiд жовтневої революцiї, її народи стали на шлях побудови т.з. громадянського суспiльства. Вони уникли багатьох руйнацiй, що їх пережили ми, тепер об’єднуються, але мораль та вражена лицемiрством, подвiйними стандартами i, особливо, давньоримським синдромом. Меншою мiрою, але їхнє майбутнє теж примарне iз врахуванням таких цифр. Тепер на планетi 6 млрд людей, 1млрд належить до країн, де люднiсть вимирає або практично зупинилася у своєму природному розвитку. Це країни Європи i Пiвнiчної Америки. Цей мiльярд, що становить 16% людської спiльноти, споживає тепер 90% земних благ. У стосунках чоловiкiв i жiнок тут переважає тiньова полiгамiя. Решта 5 млрд — у країнах, де люднiсть потужно зростає. Це передусiм Китай, Індiя та мусульманський свiт. Спiввiдношення двох дiаметрально протилежних спiльнот 1:5. Але вже через п’ять десятилiть воно змiниться до 1:8, а далi ще зменшуватиметься не на користь ни­нiшнього мiльярда. Цей мiльярд поки що має вирiшальну перевагу в технологiях, але набуття — рiч наживна. Гадаю, за цi п’ять десятилiть рiз­ниця в технологiях зникне i доля цього мiльярду повторить долю Стародавнiх Єгипту i Риму.

Анатолій Кондратьєв
(За матерiалами сайту universum.org.ua)