Навіщо в піст згадують тих, хто відкидав ікони

На цю тему розмірковує керуючий справами УПЦ митрополит Антоній (Паканич).

Перша неділя Великого посту, хоча історично вона пов'язана з перемогою в Візантії іконошанування, увійшла в історію Церкви як торжество Православ'я.

Історично цей день пов'язаний з подіями 843 р Тоді в Візантії була остаточно подолана іконоборча криза, що тривала понад сто років. Саме з цього приводу в 843 р в першу неділю Великого посту в Константинополі за розпорядженням імператриці Феодори було влаштовано урочисту ходу зі святими іконами. Тоді ж за пропозицією Константинопольського патріарха Мефодія було вирішено відзначати цю подію щороку в першу неділю посту. Так що історично це був щорічний спомин про відновлення в Візантійській імперії іконошанування. Але поступово це свято набуло більш широкий зміст. І сьогодні він відзначається як торжество істинної віри над будь-якими спробами її спотворити.

Для православної свідомості шанування ікон є важливою і невід'ємною частиною. Захисники ікон в VIII-IX ст. не могли піти ні на які компроміси тому, що для них відмова від шанування ікон означала істотне спотворення самої суті їх віри. Можливість зобразити Христа на іконі була для них найважливішим аргументом на користь істинності богоперетворення. І навпаки - твердження, що таке зображення неможливо, означало для них спотворення віри в Христа як в Боголюдину.

У строгому сенсі слова, ми поклонялися не іконі як такій, не тому матеріалу, з якого вона зроблена, і не фарбам, якими вона написана. Ми поклоняємося тому, хто на ній зображений. Тому молячись перед іконою, ми повинні подумки підноситися до Господа Ісуса Христа, Його Пречистої Матері і святих. Ікона - це вікно в гірський світ. Відкидаючи ікону, ми відкидаємо можливість живого спілкування між світом небесним і світом земним. Але ж реальність такого спілкування - це наріжний камінь християнства. Бог приймає нашу природу, з'єднується з нами, щоб врятувати нас. Тому ікона - це важливий знак реальної присутності Христа в нашому житті.