Чому ми втрачаємо конкурентоспроможність

Аж ніяк не всі наші проблеми можна списати на воєнні дії на сході країни. Про це у блозі на сайті "Новое время" пише екс-міністр економіки України Богдан Данилишин.

У світовому рейтингу глобальної конкурентоспроможності, що складається Всесвітнім економічним форумом (WEF), наша країна за рік опустилася з 79 місця (серед 140 держав) на 85 позицію (серед 138 держав). До речі, склад п'ятірки лідерів цього рейтингу за рік не змінився - Швейцарія, Сінгапур, США, Нідерланди та Німеччина.

Звіт про глобальну конкурентоспроможність ранжирує країни на основі «Глобального індексу конкурентоспроможності», розробленого іспанським економістом Хав'єром Сала-і-Мартіном, професором Колумбійського університету в США. До цього, макроекономічні рейтинги були засновані на індексі розвитку зростання Джеффрі Сакса, а мікроекономічні рейтинги були засновані на індексі конкурентоспроможності бізнесу Майкла Портера. Глобальний індекс конкурентоспроможності інтегрує макроекономічні та мікро-бізнес-аспекти конкурентоспроможності країн світу в єдиний індекс. Він складається з більш ніж 110 складових, з яких дві третини надходять з опитування керівників компаній, а одна третина надходить із загальнодоступних джерел, таких як ООН.

По суті індекс конкурентоспроможності оцінює здатність країн забезпечити високий рівень добробуту своїх громадян. Що в першу чергу залежить від того, наскільки ефективно країна використовує ресурси, якими володіє. А саме наскільки в країні: якісні державні та приватні інститути; добре розвинена інфраструктура; стабільна макроекономічна ситуація; якісні охорона здоров'я та початкова освіта; адекватні сучасним викликам вища освіта і професійна підготовка; розвинений ринок енергоефективних товарів; ефективний ринок праці; розвинений фінансовий ринок; чи існують можливості використання сучасних технологій; який розмір внутрішнього ринку і його частка на міжнародному ринку; чи виробляються в країні нові різноманітні товари, з використанням складних виробничих процесів; які в країні відбуваються технологічні інновації.

Якщо не брати до уваги Грецію, яка вже майже десятий рік перебуває в глибокій кризі (йде слідом за нами у рейтингу ВЕФ-2016), частину Балкан (Сербію, Боснію і Герцеговину, Албанію) і Молдову, то Україна залишається країною з найменш конкурентоспроможною економікою в Європі, і це вже багато років поспіль. При цьому ми втрачаємо конкурентоспроможність на тлі того, як інші країни в регіоні (Польща, Румунія, Чехія, РФ), навпаки, додають. І вина за ці процеси лежить на всіх урядах, які недостатньо уваги приділяли конкурентоспроможності країни.

Якщо за рік ми втратили шість позицій у глобальному рейтингу конкурентоспроможності, значить, справи у цій сфері, згідно з вищенаведеними пунктами розрахунку рейтингу, у нас не зовсім хороші. Чому?

Якщо уважно вчитатися у вищенаведені пункти, то стає зрозуміло - аж ніяк не всі наші проблеми можна списати на воєнні дії на сході країни. Зниження позицій України в рейтингу конкурентоспроможності в першу чергу свідчить про невміння якісно показати навіть ті кроки, які зроблені на шляху реформування країни, неоднозначному тлумаченні внутрішньої та зовнішньої економічної політики. Тому й радіють всьому цьому як новоявлена «опозиція», яка колись була і зараз є владою і несе політичну відповідальність за події в країні, так і представники колишньої влади, при якій рівень конкурентоспроможності теж був не блискучим. Залишається низькою якість державних інститутів. Україна займає 129 місце із 138 країн за якістю інституціонального середовища (торік 130 із 140 країн).

Зрозуміло, що за два з половиною роки, що минули після Революції гідності, ми не могли зробити значного прориву у реформах - соціально-економічні зміни завжди відбуваються не так швидко, як хотілося б (тим більше, якщо ситуація обтяжена військовою агресією). Але, якби у нас була нехай і нешвидка, але правильна динаміка, це було б відстежено міжнародними спостерігачами. І, прошу звернути увагу - рейтинг складається на дві третини на підставі опитування керівників міжнародних компаній, які ведуть бізнес по всьому світу. Саме на підставі їхньої думки, на дві третини, і розраховується індекс конкурентоспроможності країни. По суті ці керівники компаній, цвіт світового бізнесу, сказали нинішньому керівництву країни приблизно таке - те, що ви робите в останні два з половиною роки в економіці, нічим не краще, ніж те, що робило в економіці корумповане керівництво Януковича. А така оцінка нашої економічної політики, порівняно з попереднім періодом (зауважте - неупереджена, так виходить від міжнародних інститутів, які після майдану 2013-2014 років загалом налаштовані до нас доброзичливо) може кого завгодно увергнути в шок.

Незважаючи на зусилля з реформування економіки, зберігаються ризики макроекономічної дестабілізації. У рейтингу ВЕФ 2016 Україна займає 128 місце з макроекономічної стабільності. Слід відзначити, що показники блоку «макроекономічна стабільність» розраховувалися на підставі даних за 2015 р. З урахуванням уповільнення інфляції у наступному році Україна може поліпшити своє місце в рейтингу за цим суб-індексом, але ненабагато. Країна ще довго буде «перетравлювати» наслідки стагнаційної політики уряду Азарова-Януковича 2011-2013 рр., наслідки економічної кризи 2014-2015 рр., які призвели до зростання держборгу до 80% ВВП, падіння норми заощаджень в економіці і падіння кредитних рейтингів.

Що вражає? А вражає те, що, незважаючи на чергове визнання недостатності реформ, знову підкреслю - не будь-ким, а світовими лідерами реального бізнесу) знову все тихо в нашій державі, і ніхто особливо не стривожився такою оцінкою нашої глобальної конкурентоспроможності. При цьому солодкі промови про необхідність залучення в країну інвестицій, які виголошують наші чиновники, тривають, як і раніше. Але як, скажіть, як? Як ви будете залучати інвестиції від західних компаній, керівники яких виставляють вам незадовільні оцінки? Адже рейтинг конкурентоспроможності країн входить у перелік документів першорядної важливості, на підставі яких міжнародні компанії ухвалюють рішення про здійснення інвестиції в країну.

Зрозуміло, що не можна відбудувати комплексну інфраструктуру за два з половиною роки (п. 2 індексу глобальної конкурентоспроможності). Але за два з половиною роки цілком можна було створити національну фінансову систему, яке сприяє венчурним технологічним інноваціям (п. 8 індексу). До речі, спостерігаючи певну активність регулятора ринку цінних паперів, готовий зробити конструктивну пропозицію - в рамках розвитку фондового ринку необхідно забезпечити механізми фінансування інноваційних стартапів. Інакше немає сенсу говорити про ймовірність реалізації в Україні інноваційних проектів.

За два з половиною роки можна було створити критичну масу реформ ключових галузей у сучасну інформаційну епоху: освіти, у тому числі з організації масових курсів з перенавчання новим професіям XXI століття (п. 4 індексу), і охорони здоров'я (п. 5 індексу). Я детально писав про проблеми технологічного безробіття, що невблаганно насувається. Але таке враження, що деякі міністри чомусь вважають, що ця серйозна проблема, торкнувшись всього світу, якимось дивовижним чином пройде повз україну. Це що - наївність чи інфантилізм?

Хто за ці два з половиною роки заважав реформувати надмонополізований енергетичний ринок України (п. 6 індексу)? Чому немає можливості розробляти сланцеві родовища на заході країни у приватних українських компаній, які змогли б самостійно, без чиновників, знайти вихід і на міжнародних інвесторів, і на виробничих партнерів, які профільно займаються цим бізнесом (адже тільки в США понад 5 000 таких компаній у галузі сланцевої розробки), та й внутрішні інвестиції могли залучити? Де наші національні компанії в сфері відновлюваної енергетики? Де взагалі програма розвитку цієї галузі, яка у всьому світі виходить на перший план? Чому тут теж нічого не відбувається?

Де наш національний науково-виробничий кластер (НВК) (п. п. 9,11,12 рейтингу)? Ми спостерігаємо, як наша наука разом з 98-річним президентом НАН України рухається з ним у відомому напрямку, і нічого не робимо для виправлення ситуації. Про НВК вже два з половиною роки тільки говорять в уряді, але нічого не зроблено в цій сфері (навіть нормальний закон чиновники не можуть написати). Тільки створення такого кластера (адже 3 пункти з 12 в індексі відповідають за розвиток технологій), могло б різко змінити ставлення до нашої країни керівників західних компаній, на підставі яких і розраховується зазначений індекс. Так чи варто тепер дивуватися, що ми падаємо в світовому рейтингу конкурентоспроможності?

Хотів би сподіватися, що нашим політичним керівникам не все одно, які місця в рейтингу глобальної конкурентоспроможності ми посідаємо. Втім, і те, які місця займемо в інших світових рейтингах. Нам потрібна національна рада з питань конкурентоспроможності, адже це більш важливо, ніж боротьба з корупцією або е-декларування. Необхідно звернути першочергову увагу на трійку найбільш проблемних сфер, які тягнуть Україну вниз - це непрацюючі державні інститути, відсутність макроекономічної стабільності і недорозвинений фінансовий сектор. Водночас, найбільше за рік погіршилася конкурентоспроможність ринку праці (регрес відразу на 17 позицій), системи охорони здоров'я і початкової освіти, а також інфраструктури.

Підвищення конкурентоспроможності країни - це напрям, який має об'єднати всі політичні сили і громадянське суспільство в ім'я майбутнього. Якщо хочете - це національна ідея або мета розвитку. Без нової якості зростання і високої конкурентоспроможності сподіватися на пожвавлення припливу прямих іноземних інвестицій - а це за нинішніх умов чи не єдине джерело можливого прискорення зростання економіки - не доводиться в принципі.