Пророк у своїй Вітчизні

Історія Древнього царства, абсолютизація влади фараонами і жерцями з подальшим розподілом суспільства на панів і рабів у всі часи хвилювали і знаходили відображення у багатьох письменників всіх народів. Не оминув також цієї теми, як і багатьох інших, видатний майстер польської реалістичної прози Олександр Гловацький, літературний псевдонім якого — Болеслав Прус.

Сто років з дня його поховання виповнюється у цьому році. Поряд з такими письменниками, як Генріх Сенкевич і Еліза Ожешко, він визначив обриси класичного польського реалізму ХІХ століття. Художник, який прекрасно знав життя, вмів спостерігати, мислити і яскраво зображати побачене, «реаліст чистісінької води» — так сказав про нього Сенкевич і демократ за своїми симпатіями і переконаннями.

Життя і творчість Пруса протікали в тій частині Польщі, яка знаходилася у лабетах російського царату. Специфічне становище країни, позбавленої державної самостійності, складне переплетення соціальних і національних протиріч в період бурхливого розвитку капіталізму, боротьба польського народу за національне визволення — все це обумовлювало творчість письменника і знайшло в ній яскраве художнє відображення.

Олександр Гловацький народився в 1847 році в Грубешові, під Любліном в збіднілій шляхетській родині. Рано залишився без батьків і з юних літ пізнав нужду. В пошуках заробітку він давав приватні уроки, був робітником на варшавському заводі «Лільпоп і Рау», служив в статистичній конторі, співробітничав в газетах, і з гіркотою називав себе «літературним поденником».

На формування поглядів майбутнього письменника справило польське повстання 1863-64 років, направлене проти гніту російського царату. Шістнадцятилітнім юнаком він перебував в одному з партизанських загонів, був поранений і знаходився потім під арештом. В старших класах Варшавської Головної школи, де вчився Гловацький і яку не закінчив через важкі матеріальні умови, він захоплюється і читає книги з економіки, психології, історії, філософії.

В 1872 році у варшавських гумористичних журналах «Муха» і «Кольце» з’являються перші оповідання письменника. Щотижневі фейлетони для варшавських газет «Кур’єр варшавський», «Щотижневий кур’єр» користувалися популярністю у вчителів.

Генрік Сенкевич в рецензії писав, що на дні гумору Пруса «такого веселого і щирого — лежать сльози». Прус в подальших своїх статтях і художніх творах критично оцінює сучасне йому буржуазне суспільство, його соціальні протиріччя, злиденне становище народу. Письменник стверджує, що справжнє мистецтво не може замкнутися у собі, так як «поети, художники і їх твори є в широкому розумінні цього слова продуктом життя, суспільного розвитку». Прус закликає письменників уважно вивчати життя: «Досліджуй і люби все, що тебе оточує: природу, людей, навіть виродливість і злидні. Не занурюйся у безплідні мрії, а намагайся наблизитись до життя, і тоді знайдеш в ньому стільки красоти, скільки не придумав би самий геніальний поет».

В оповіданнях Пруса починає звучати дошкульна критика шляхти, обурення з приводу нелюдських умов життя міської бідноти і вперше про народження пролетаріату, гірку долю людей у місті і селі, в оповіданнях «Жилець на горищі», «Палац і халупа», «Сирітська доля», «Село і місто», «Михалко», «Антек», «Гріхи дитинства» та інших. Все це актуально і нині, адже про сирітську долю українських дітей в будинках-інтернатах і не тільки ніхто нині у нас не пише. Героєм у школах і Міносвіти став Потер. Герой першого крупного твору письменника — повісті «Форпост» — є селянин. Як говорив Прус, в селі література знайде «характери повні і виразні, безхитрісний розум, сильні почуття. Там до цього дня є скупі, яких описав Мольєр. Там, в критій соломою хаті, роздумує не один Макбет, плаче не один Лір… Там скарбниця ситуацій і типажів, які однак ніким не помічені».

Прус вважав закономірним прихід в літературу героя-трудівника, адже це саме те, чого нам так бракує і в нашій сучасній українській літературі, де все більше постмодерністська попса, трудівника-селянина в ній немає. «Якщо раніше героями романів були князі, графи і взагалі лиця благородного походження, а самою розповсюдженою темою — любов, то тепер героями є ремісники, швачки, лахмітники і наймити, а розповсюдженою темою — злидні, відсутність допомоги і порок». Адже це все те, що присутнє і в нашому нинішньому розшарованому і розчарованому суспільстві, але, на жаль, не відображене в нашій сучасній літературі.

Пруса-художника завжди відзначала увага до соціальних процесів, намагання розкрити самий механізм суспільного життя, відтворити зіткнення цілих класів. Ця риса таланту польського письменника зближає його, з одного боку, з Бальзаком, з іншого — з Толстим і Франком, що особливо яскраво проявилося в його романах.

У романі «Кукла» Прус прагнув «охарактеризувати суспільне життя, взаємовідносини: типи кількох поколінь». Він вразив сучасників багатством змісту, широтою охоплення життя, характерів, новизною композиції.

Трудівник, вчений, громадський діяч, учасник повстання 1863 року, Вокульський стає крупним фінансистом, ділком міжнародного масштабу. Сам письменник говорить про нього, як про «людину перехідної епохи: «Вокульський виховувався і діяв в той період, який почався поезією, а закінчився наукою, почався обожнюванням жінки, а закінчився усвідомлюваною проституцією, почався рицарством, а закінчився гонитвою за грішми». «Кукла» була написана по-стендалівськи — мужньо, економно, без витрат сентиментальності. Все, що описане в романі, актуально і нині.

В 1893 році Прус закінчив роман «Емансиповані жінки», де молода героїня — вчителька, «геній доброти» завжди готова прийти на допомогу іншим, але не знаходить місця в суспільстві, де все, виявляється, є «предметом купівлі-продажу». Скільки таких «геніїв доброти» у нас нині торгують на базарах і стали остарбайтерами тільки богу відомо.

В 1894 році, за 8 місяців, вивчаючи тодішні труди по єгиптології, Прус написав новий роман під назвою «Фараон».

Дія роману відбувається в Древньому Єгипті. В центрі твору боротьба за владу між молодим фараоном Рамсесом ХІІІ і могутньою кастою жерців. «У жерців найбагатші маєтки, — пише Прус. — Для того, щоб утримувати жерців і храми, важко трудяться біля двох мільйонів єгиптян». Обманюючи простий народ, розкинувши по всій країні систему шпигунства, використовуючи знання, недоступні народу, жерці тримають в своїх руках державу.

Прус у ХІХ столітті пророче дає нам нині сущим зрозуміти, що криза Древнього царства, як і нинішня у глобалізованому світі, в т.ч. і в Україні, пояснюється нестерпною для народу експлуатацією; тиранія, пригнічення і голод стали причиною масових хвилювань, як тоді, так і тепер, свідками таких революційних подій ми всі стали і не тільки революції в Єгипті. «В Єгипті бунти! Бунтують селяни, робітники, навіть каторжники… Бунти від самого моря до рудників». Жерцям вдається придушити цей стихійний рух, залякуючи народ сонячним затемненням, яке вони визначили, як кару божу. Чи не тому нас і нині все ще намагаються і продовжують лякати апологети кастової нерівності та «елітарності» кінцем світу і потопом. Але там у фараонів, по суті, була інша мета — використати невдоволення народу, щоб відібрати владу у жерців.

Можливо, у якійсь мірі десь піддавались сумніву достовірність якихось фактів у зображенні Болеславом Прусом окремих історичних подій, але, на жаль, і нині наші знання про Єгипет обмежені.

Саме в тому і полягав талант письменника, його передбачуваність, навіть без гіперболізації. Це підтекстове зображення не тільки поневоленої російським царатом Польщі, але і намагання вирішення висвітлених у романі проблем, як у тодішній Польщі, так і в Древньому царстві, Єгипті.

Підтвердженням цього є також пошуки сучасниками Пруса прихованих натяків і на поточне політичне життя в Росії і Польщі. «Важко не погодитися, що при створенні цього роману автор мав на разі молодого російського монарха (скинутого вже нині Миколи ІІ) і його антитезу — верховного прокурора Побєдоносцева; підґрунтям для цього були чутки, які завжди пов’язувались в Росії з наслідувачами престолу», — писав про роман «Фараон» біограф Пруса Людвіг Влодек. І, безумовно, коли у письменника запитали, чи це правда, що «Фараон» -це алегорія, пов’язана з Польщею, він відповів з посмішкою: «Якщо ви самі це знаєте, то чому запитуєте?”

Адже в умовах царської жорстокої цензури Прус не міг висловити все відкрито — і ось з’явився «Фараон», де він зумів показати, що для здійснення великих завдань в досягненні вершин цивілізації, які стояли перед поневоленою і роз’єднаною Польщею і її народом, це було неможливо без своєї єдиної держави. Адже об’єд­нання Польщі, що сталося, не просто актуально і нині. Польський народ втілив у життя майже всі задуми творця роману «Фараон» і достойно продовжує це робити далі.

На зворотній стороні однієї з перших сторінок рукопису роману Прус записав: «Три фактори: народ-фараон-жерці. Гармонія між ними — боротьба». Письменник показує глибокі протиріччя, конфлікти і прямі зштовхування між цими трьома силами. Таку політичну фабулу підказала Прусу дійсність сучасного йому буржуазного суспільства і допомогла реалістично відтворити державу, як апарат насилля. «Держава, — говориться в романі, — це дещо більш величніше, чим храм Амона в Фівах, більш грандіозне, чим могила Хеопса, більш древнє, чим сфінкс, більш зламне, чим граніт». Адже все це на часі і нині.

У «Фараоні» Прус показав не тільки, як все це відбувалось і відбувається, але і як це буде відбуватися у всі часи, коли помирають герої, змінюються тирани, згасають генії і народжуються нові руйнівники світу; припиняються династії і падають касти, але народ продовжує існувати і боротись. Ось що мають зрозуміти вже нинішні «фараони», «жерці» і «еліта». Сучасна Прусу дійсність дала письменнику матеріал для характеристики не лише тиранів, самодержців чужих і своїх, але і касти жерців.

Класова функція релігії, використання релігійних вірувань з політичною метою показані в «Фараоні» з реалізмом, узагальнююча сила якого виходить далеко за рамки Древнього царства і направлена в сучасність, свідками чого ми є особливо перед черговими виборами.

Прус не вважав відтворення історичної старовини самоціллю. Його хвилювали сучасні проблеми, адже роман «Фараон» пов’язаний також з подіями, що відбувалися в сучасному письменнику Єгипті, з боротьбою європейських держав Англії і Франції за його поневолення.

Прус називає війну англійців в Єгипті несправедливою, агресивною, його позиція різко відрізняється від більшості варшавських газет і журналів того часу: консервативна «Нива» не схвалювала рух під керівництвом Арабі.

“Початок і кінець диктатора Єгипту, — пише Прус про Арабі, — в однаковій мірі героїчні і романтичні. Вийшовши з низьких верств народу, Арабі став божеством для народу, виразником його устремлінь, надій і ненависті до гнобителів». Його сучасним прототипом у Польщі можна назвати Л. Валенсу, на жаль, Україні на таких прототипів поки що не пощастило. Сучасний Прусу Єгипет став прототипом країни фараонів в романі, в героїчному пориві захищаючись від імперіалістичної агресії, так як в подальшому Польща і Україна позбавлялися лабет більшовицької імперії. Мабуть, справедливо і небезпідставно було б шукати в героях «Фараона» не тільки прототипів Арабі, але і упереджувані там вже сучасні не тільки політичні, економічні проблеми, але і імперські замашки. І шукати їх потрібно не тільки в Древньому царстві, але і в нинішньому глобалізованому світі ще і тому, що «фараони» приходять і відходять, а проблеми і політична боротьба за владу — залишаються.

Саме тому нині в Україні, яка опинилася на роздоріжжі до світової цивілізації, мають не забувати відкриті уроки не тільки Єгипту, Польщі, але і своєї ще на жаль ненаписаної, де ложку успіху до рота Україна має піднести тільки своєю рукою ще і тому, що, як бачимо, розорений і роздертий розбратом, заколотами тогочасний Єгипет втратив повністю свої володіння і свій престиж за кордоном. Ось про що нас попереджає в романі Б. Прус. Адже в кінці кінців невгамовна жадібність знаті і жерців, які продовжували безжалісно експлуатувати народ і тим виснажувати сили країни, призвели до того, що Єгипет став здобиччю іноземних загарбників. Не доведи, Господи, і нас до такого, зважаючи на «невгамовну» жадібність наших олігархів.

Коли мої друзі-українці, які вже постійно проживають у Польщі, дзвонять мені по телефону: кажуть: ми живемо у раю, то я не дивуюсь тому, що Польща, наша сусідка, нині є не тільки лідером у Євросоюзі по приросту валового національного продукту. Не дивуюсь ще і тому, що колись сам, перебуваючи у Польщі, довідався про те, що кожний поляк, де б він не був, залишається поляком — патріотом своєї батьківщини, відроджуючи Польщу. І чого нам ще так бракує, бо ми і досі живемо, як павуки в банці, «з’їдаючи» одне одного. Але я твердо переконаний, що поляки не просто перечитали вкотре Пруса, Сенкевича, Міцкевича, Цицерона, Бальзака, Твена, Толстого, Франка, Шевченка і багатьох інших класиків, геніїв нас оберігаючих, вони не просто опрацювали «Капітал» Маркса, економізм Кейнса, реформи Ерхарда і Столипіна, а поєднали все це, даючи можливість своїм громадянам вільно жити, творити, любити, ставши рабами законів, а ми, на жаль, і досі на двадцять першому році незалежності все ще тупцюємо на місці і «маємо те, що маємо» — шахраїв-добродійників з відомих причин. І чужому не навчаємось, і свого цураємось. Поки що з уст нашої політичної еліти одні декларації та передвиборні обіцянки-цяцянки. Адже дорогу до світової цивілізації осилить тільки йдучий не навздогін по рабському шляху Древнього царства. Тільки у вільній країні може народитись український Гомер.

В епілозі роману устами старого вченого Міни Прус стверджує думку, що доля і благополуччя держави тісно пов’язані з благополуччям і щастям народу. «Цим і відзначається хід історії. І коли серед людей переважає радість, ми говоримо, що держава процвітає, а коли частіше ллються сльози, ми називаємо це занепадом…». Все це не тільки зрозуміли, але і реалізували поляки у вільній демократичній Польщі. Саме тому Л. Кшивицький мав всі підстави сказати про Пруса: «Коли-небудь…, як Діккенс в Англії, Бальзак у Франції, так і Прус у нас стане свідком, який розповість далеким поколінням про те, яким було повсякденне життя людей в Польщі другої половини ХІХ століття». Але залишається тільки додати, що відомий письменник Болеслав Прус став не тільки свідком, він став і залишається пророком польського відродження.

Василь Слободяник