Падіння «ЦИКЛОПА»

Розробка реактивного бомбардувальника B-45 була почата в 1944 році. Американські військові були стривожені застосуванням на фронті таких німецьких реактивних бомбардувальників, як Arado Ar 234 та Junkers Ju 287. Фірма «Норт Амерікен» запропонувала свій проект NA-130, і 8 вересня 1944 року одержала замовлення на побудову трьох прототипів.

Закінчення війни привело до анулювання багатьох замовлень. Здійснення проекту NA-130 було відкладено. У 1946 році відносини з Радянським Союзом значно погіршились, тому терміново стали потрібними нові реактивні літаки. До середини 1946 року американці майже завершили побудову прототипів XB-45 та XB-46, а створення XB-47 та XB-48 затягнулося ще на півтора року. Таким чином, для ведення майбутньої війни американці створювали відразу чотири типи середніх бомбардувальників. ХВ-45 виявився кращим проектом, тому 2 січня 1947 року був підписаний контракт на його негайну побудову. Вже 17 березня 1947 року на випробувальному аеродромі «Мюрок» перший екземпляр XB-45 виконав перший політ. Такий поспіх говорить багато про що, але про дійсні його причини довгий час можна було тільки здогадуватися.

Американці «чомусь» стали сильно поспішати. Вони швидко провели 131 випробувальний політ на відразу трьох прототипах ХВ-45. Один літак розбився, і забрав з собою життя двох льотчиків. Йшла поспішна підготовка нової війни.

Попри фактичний провал проекту при втраті одного літака і ненадійності ще двох побудованих ХВ-45, було ухвалено рішення почати серійний випуск B-45A. На серійні літаки почали встановлювати довершені катапультні крісла, нове устаткування для навігації та зв’язку, новий автопілот E-4, а також радарний приціл для точного бомбування.

Перший серійний B-45А почав літати в лютому 1948 року. Всього фірма повинна була побудувати 21 літак. Тим часом два інші прототипи 30 липня і 31 серпня 1948 року були передані ВВС США для проведення військових випробувань.  

Третій екземпляр XB-45 передали на випробувальну базу «Райт-Паттерсон» в 1949 році. Літак виявився дуже важким в технічному обслуговуванні, тому його переважно застосовували для наземних тренувань. Всі серійні літаки виявилися настільки «сирими», що їх визнали непридатними для виконання бойових завдань. Особливо погано показали себе слабкі і ненадійні турбореактивні двигуни J35. Льотчики не любили літати на В-45А, і навіть прозвали його «Циклопом» замість офіційної поетичної назви «Торнадо».

Фірма встановила на бомбардувальники більш довершені «турбоджети» J47, і це покращило ситуацію. У листопаді 1948 року перші В-45А поступили на озброєння 47-ої Бомбардувальної групи. До 1950 року було побудовано і передано ВПС 96 екземплярів В-45А, якими озброїли п’ять бомбардувальних груп, а також три розвідувальні. Ці машини були настільки капризні, що ВВС США відмовилися від замовлення на 51 літак з 190. 

Якась невідома сила буквально силою проштовхувала не дуже вдалий «Торнадо» на озброєння ВВС. На перших екземплярах B-45A не було надійних прицілів, їх гіроскопи постійно відмовляли, повітряні гальма не випускалися у польоті. Насос системи наддуву пілотської кабіни не створював необхідного тиску, тому «Торнадо» вимушені були літати нижче, що робило їх дуже уразливими. 

 Не дивлячись на всі ці небезпечні дефекти, 47-а Бомбардувальна група була перекинута на Далекий Схід, де назрівала війна в Кореї. Було ухвалено рішення перетворити B-45A в тактичний атомний бомбардувальник. Це рішення взагалі вражає своєю безрозсудністю.

Сьогодні американці дуже не люблять згадувати той факт, що ненадійні «Торнадо» в 1951 і 1952 роках двічі скидали в Тихому Океані цілком реальні атомні бомби. 

Атомні бомби перших типів були важкими і громіздкими, тому B-45А нести їх фактично не могли. Навіть нові типи атомних бомб літак міг нести тільки після проведення переробок. Не дивлячись ні на що, 55 «Торнадо», здатних нести атомні бомби, в 1952 році були перекинуті до Великобританії. Для збільшення дальності польоту в задньому бомбовому відсіку був встановлений додатковий паливний бак на 950 літрів.

Фірма Норт Амерікен наполегливо працювала над вдосконаленням «Торнадо», і створила третій варіант В-45С. Цей літак зробив перший політ 3 травня 1949 року. Він мав систему дозаправки паливом в повітрі, а на кінцях крил ніс величезні підвісні баки.

В цей час в цеху збирали ще 43 літаки. Десять з них побудували у варіанті бомбардувальника, а інші 33 були перероблені в розвідувальні RB-45C. Замість робочого місця штурмана в носі були встановлені фотоапарати. Зовнішній вигляд літака змінився, і знову до нього прилипнуло образливе прізвисько «Циклоп».

Перший розвідувальний RB-45C пішов в політ в квітні 1950 року. Постачання серійних розвідників продовжувалися з червня по жовтень 1951 року. 

Зліт «Торнадо» з прискорювачами був страшним видовищем через густий дим і  вогонь. На борту сильно переобтяжений «Циклоп» міг нести до 12 фотоапаратів, з них чотири з фокусною відстанню 225 мм для детальної фотозйомки.

 У бомбовому відсіку  замість великих фугасних бомб були встановлені додаткові паливні баки. «Торнадо» міг пролетіти без посадки 4020 км. Але і цього запасу палива і достатньо великої дальності польоту іноді було недостатньо, тому «Торнадо» доводилося дозаправляти в повітрі. 29 липня 1952 року RB-45C зробив переліт через Тихий океан, з двома дозаправками в повітрі від «літака-цистерни» КВ-29.

Під час війни в Кореї RB-45C входили до складу 91-ої Стратегічної Розвідувальної ескадрильї. На той час розвідувальні варіанти В-29 «Суперфортеця» вже не могли безтурботно літати там, де захочеться. Як показали подальші події, польоти «Торнадо-Циклопів» також були дуже небезпечними.

Не дивлячись на не дуже високу надійність, у середині 1950-х років RB-45C виконали декілька розвідувальних польотів над територією Радянського Союзу і майже всіх країн соціалістичної співдружності. Всі вони закінчилися благополучно, оскільки спеціального висотного і швидкісного перехоплювача в Радянському Союзі не було. 

Для пілотів фронтових винищувачів типу МиГ-15 та МиГ-17 розвідники RB-45C були важкими і небезпечними цілями. «Торнадо» літали з крейсерською швидкістю 814 км/ч на висоті 14100 м  і вище, оскільки велика площа крила з розмахом 27,14 м дозволяла робити це. Реальна швидкість та висотність радянських фронтових винищувачів були майже такими, тому вони були малоефективними. 

Фірма Норт Амерікен не припиняла робіт по підвищенню надійності «Торнадо». Невелика кількість розвідувальних RB-45C була передана Великобританії, і вони якийсь час літали з пізнавальними знаками Королівських ВВС.  Вишколені британські екіпажі проникали на «Торнадо» в повітряний простір Радянського Союзу. 

Жоден літак над соціалістичною Європою збитий не був. Ні для кого не секрет, що радянська система ППО у той час була дуже слабкою. 

Недостатньо надійний RB-45C «Торнадо-Циклоп» протримався на озброєнні розвідувальних ескадрилей аж до літа 1958 року. На той час положення з винищувачами-перехоплювачами в Радянському Союзі різко змінилося в кращу сторону, і польоти літаків-шпигунів перестали бути прогулянковими. У 1959 році літаки зняли з озброєння повністю і остаточно. «Торнадо» змінили шестимоторний RB-47E «Стратоджет» і тактичний RB-66 «Дестройер».

Сьогодні в музеях США зберігаються B-45A, B-45C і RB-45C.

 В кінці 1950 р. війна в Кореї йшла повним ходом. Військовим завжди треба спочатку знайти відповідні цілі, а вже потім посилати бомбардувальники. Командування ВВС США перекинуло до Японії три реактивні розвідувальні бомбардувальники  RB-45C Tornado. На цей варіант встановлювали чотири двигуни  J47-GE-13/15, які дозволяли розвіднику досягати максимальної швидкості 920 км/ч. Для захисту хвоста на розвіднику були два великокаліберні кулемети М-7 «Браунінг», які допомагав наводити на ціль радар APG-30.

У вересні 1950 роки три  RB-45C приземлилися на базі ВВС США «Йокота» в Японії. Американці спочатку посилали «Торнадо» на розвідку вдень. Потім довелося перейти до ризикованих нічних польотів з скиданням освітлювальних бомб.

Американські пілоти тих років називають  RB-45C «надзвичайно засекреченим літаком, повністю набитим розвідувальною апаратурою». Деякі машини мали особливий камуфляж, що допомагав уникнути виявлення «Торнадо» корейськими прожекторами. Розвідник літав високо, зенітки його збити не могли.

Вже через тиждень після появи RB-45C в небі Кореї туди ж прибули і радянські МиГ-15.  І ось 4 грудня 1950 р. «Торнадо», пілотований капітаном МакДоноу, зник. На борту був офіцер розвідки з Пентагону полковник Джон Ловелл, другий пілот Янг і штурман Пікацці. Дружина капітана одержала звістку, що літак пропав.

Розсекречені документи говорять про те, що за «Торнадо» було влаштовано полювання, і воно увінчалося успіхом. Розвідник треба було перехопити і збити, а екіпаж допитати.  Тільки в наші дні стало відомо, що RB-45C збив льотчик Андріанов на МиГ-15.

Причини полювання на «Торнадо» цілком зрозумілі. Ці ж літаки вештались і над Китаєм, а також відвідували Владивосток, а на західних рубежах часто вторгалися в повітряний простір СРСР і соціалістичних країн. Зазвичай розвідувальні польоти «Торнадо» були успішними, але не цього разу...

20 грудня 1994 року газета Times Herald-Record з містечка Мідлтаун в штаті Нью-Йорк опублікувала грунтовно розслідувану історію пошуку слідів екіпажа збитого RB-45C. Вона розтягнулася від грудня 1950 по грудень 1994 року. Це історія трагедії сімей загиблих льотчиків і полковника Ловелла.

5 грудня 1950 року, вже через день після зникнення RB-45С, Мері Джо, дружині капітана Чарльза МакДоноу, повідомили, що літак її чоловіка зник. «Всі можливі пошуки закінчені і не дали ніяких результатів». 

Майже 44 роки сім’ї зниклих американських військовослужбовців шукали їх сліди. Виявилось, що «совєти» не тільки збили літак, але і використали тих, що залишилися в живих, в своїх цілях. Радянські представники спочатку повністю все заперечували, але благання Джінні Дір, єдиної дочки Чарльза і Мері Джо МакДоноу, та Ненсі Дін, дружини полковника Ловелла, справили враження на серця колишніх радянських розвідників.   

МакДоноу був командиром групи з трьох RB-45С. Під час Другої Світової війни він літав на бомбардування Німеччини. Корейська війна стала другою війною для 31-річного капітана. 

Розвідзавдання в Кореї були схожими на політ Пауерса 1 травня 1960 р. на літаку-шпигуні U-2. Пауерсу повезло, що Хрущов вирішив використати цей випадок для пропагандистських цілей, і льотчик повернувся додому. Екіпаж «Торнадо» просто зник десь в Китаї або Радянському Союзі, і полонені американці стали «американськими військовими злочинцями».

Мері Джо МакДоноу залишилася вірній своєму загиблому чоловіку все життя. Американка жодного разу не поміняла місця проживання, не виходила заміж, і все чекала звісточки від чоловіка.

Дочка змогла розшукати товаришів по службі батька. Справа ускладнювалася тим, що ці люди були зобов’язані мовчати до кінця життя. Люїс Керрінгтон, командир екіпажа одного з трьох «Торнадо», розповів дочці, що літак Мака благополучно злетів, і через 100 хвилин передав обумовлений радіосигнал. В цей час він знаходився над Північною Кореєю. Потім наступила тиша... Американці ніколи не змогли встановити місце зникнення літака. Дочка і мати жили надією, що МакДоноу коли-небудь повернеться.

Дружина Макдоноу не сиділа, склавши руки. Вона без втоми розшукувала товаришів по службі чоловіка, писала у всі інстанції, навіть президенту Ейзенхауеру. Втім, президент їй не відповів.

Дружина і дочка полковника Ловелла також шукали сліди свого 46-річного чоловіка і батька. Джон «Джек» працював під безпосереднім командуванням начальника розвідслужби ВВС генерал-майора Чарльза Кебелла. У архіві вони виявили розсекречений документ, в якому була пропозиція про організацію польоту RB-45С над Радянським Союзом. Документ був датований 5 жовтня 1950 року.

Мати і дочка зустрілися з підлеглим батька, Ховардом Баркі. Той заявив, що залишається загадкою, чому настільки добре інформований полковник Пентагону опинився на борту достатнього небезпечного літака-розвідника. І тим більше незрозуміло, чому він порушив заборону, і опинився над ворожою територією. Вважається, що полковник контролював роботу екіпажа, щоб мати своє власне уявлення про такі польоти. «Він був лідером, а лідерство іноді вимагає ризикованих вчинків».

Сім’ї Ловелла вдалося одержати деякі відомості про нього. Китайська радіостанція 21 травня 1951 року назвала його ім’я, як шпигуна, захопленого в Кореї. Полковник Ловелл був занесений в список з 71 військовослужбовця, які залишилися в руках комуністів після обміну полоненими у вересні 1953 року.

Дочки пілотів познайомилися, і продовжили пошуки батьків разом. Вони були здивовані, що з безлічі документів часів Корейської війни гриф «Таємно» американці не зняли і в 1992 році. Сестра Ловелла розповіла їм, що в 1970 році вона зверталася в офіс обліку втрат особового складу в місті Сен-Луїс. Тоді їй заявили, що у них була пожежа, і документи згоріли!

Згодом виявилось, що прізвище МакДоноу є в списку радянського уряду серед осіб, допитаних радянськими розвідниками!

Радянські розвідники, виявилися людянішими, ніж американці з їх «згорілим» архівом. Вони прислали дочці копію протоколу допиту капітана МакДоноу! Виявилось, питання готували наші розвідники, а «китайські товариші» їх перекладали. Деякі питання і відповіді так і залишилися невідомими, можливо, за домовленістю саме з американцями.

У жовтні 1993 року дочка одержала лист з Росії. У ньому було написано, що капітан МакДоноу помер за два тижні після того, як його літак був збитий. Ніхто не міг повідомити, де капітана поховали. «Після 40 років очікування ми точно дізналися, що батько загинув».

Дочка капітана Макдоноу  звернулася в Генеральний Штаб Росії.  Російські військові достатньо швидко відновили сумну картину. Літак-розвідник RB-45C капітана МакДоноу був збитий винищувачами МиГ-15 недалеко від річки Ялу, яка відокремлює Північну Корею від Китаю. Капітан викинувся з палаючого літака на парашуті. Розвідник RB-45С був збитий за 65 км на схід від китайського міста Андунь, напроти корейського міста Синуджу. Капітана МакДоноу допитували радянські радники і вони ж привласнили збитий літак. 

Оригінал донесення був датований 17 грудня 1950 року, точно за два тижні після того, як був збитий розвідник. У документі не вказана причина смерті. Позначки на копії документа указували на те, що з ним ознайомилися вищі командири Генерального Штабу. У документі головний військовий радник в Китаї Степан Красовський повідомив, що «допит пілота збитого RB-45С не був закінчений, оскільки він помер по дорозі». 

У листопаді 1994 дочка МакДоноу через конфіденційне джерело одержала записи розповіді пілота МиГ-15 А.Ф. Андріанова, на рахунок якого був записаний збитий RB-45С. Льотчик пригадав, що розмовляв з офіцером радянської розвідки, і той повідомив його, що при відправці МакДоноу з Синуджу 18 грудня 1950 р. в його документах було проставлено «Американський військовий злочинець».

Після отримання документа з Москви над дочкою зглянулися і американські військові розвідники. Їй було передано повідомлення від відставного пілота ВВС США Гамільтона Шейва-молодшлго, який з 14 грудня 1950 року три дні знаходився з капітаном МакДоноу в розбомбленому таборі для військовополонених в Синуджу, на території Північної Кореї. Капітана відвезли з табору на воловій упряжці. Він був в дуже важкому стані.

МакДоноу розповів Шейву, що він викинувся з парашутом з палаючого «Торнадо», і після приземлення спробував уникнути полону. Він сильно обморозився. Коли пілот вийшов до корейських селян попросити їжі, його здали військовим. Все той же Шейв повідомив, що йому ще раз довелося зустрітися з МакДоноу в 1953 році, перед тим, як його звільнили з полону. 

Залишилося загадкою, як можна було бачити людину в 1953 році, якщо в радянських документах вказано, що він помер по дорозі ще в 1950 році? 

Американці літали над Радянським Союзом і готували атомний удар. Це можна було легко зробити, бо країна Рад не мала винищувачів-перехоплювачів. Здоров’я Сталіна погіршувалося. Величезну країну в 1953 році можна було захопити легко і просто, одним ударом.

І капітан МакДоноу, і полковник розвідки Ловелл були носіями стратегічної інформації. Це були люди неймовірно важливі, навіть незамінні. Радянські розвідники не могли залишити їх ні в Кореї, ні в Китаї. Швидше за все, вони опинилися в якійсь спеціальній в’язниці на території Радянського Союзу. Відпустити додому цих американських військових не могли і в подальші роки, адже обстановка була просто розжарена аж до 1989 року...

Володимир РЕПАЛО