Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Хто такі юродиві?

Юродство заради Христа — складне й парадоксальне явище давнього і сучасного суспільно-релі­гійного життя. Це не передбачений ніякими чернечими чи світськими статутами подвиг християнського благочестя.

Боротьба з гріхом повинна починатися з подолання людської гордині (пихатості), що виростає з марнолюбства, марнославства, гоноровитості. Але на заваді цьому може стати людський розум. Покволом він спроможний навіть подвижнику навіювати думки про те, що той — великий аскет, святий. Цьому може допомагати і визнання суспільством духовних заслуг людини, спокуслива атмосфера шанування й слави. Задля уникнення мирської слави елементи юродства у спілкуванні зі світом використовувало чимало відомих православних подвижників. В історії нашої церкви тому чимало прикладів. До юродства можуть спонукати зовсім різні передумови. Спрямоване на боротьбу із чуттєво-розумовою гординею, юродство виступає дієвим «внутрішнім затвором» подвижника. Показне безумство немов би невидимою стіною відокремлює юродивого від зовнішнього світу, який насправді набагато божевільніший за той, яким уявляється пересічній людині.

Чимало з відомих юродивих були добре освіченими людьми. Однак, «не мудрість світу цього», яка є «безумством перед Господом», стає надбанням подвижника. Йому відкриваються інші світи і тайни. Нерідко юродивий спілкується з народом особливим стилем, подібним до того, яким Христос спілкувався з «людьми плоті» — алегорично, мовою притч. Удаване божевілля розумове вони поєднують з показним божевіллям тілесним: особливий одяг або його повна відсутність, вериги, ходіння босоніж просто неба за будь-якої погоди, ночівля з собаками тощо. Дії юродивого спрямовані на смирення не тільки власної, але й чужої гордині.

Подвиг юродства вважається найважчим і найскладнішим. На цей шлях небезпечно ставати без благословення досвідченого старця. Адже подвиг «понад розум», «понад сили» може закінчитися повним фіаско — духовною катастрофою та фізичною загибеллю.

Прояви юродства в східно-православному світі органічно пов`язані з наявними апофатичними тенденціями духовно-релігійної традиції. Значимою для неї стала дидактична форма специфічної поведінки, оберненої навиворіт, своєрідної «зворотної перспективи». Притаманними православним юродивим рисами виступили: схильність до крайнощів, моралізування, максималізм із притаманною емоційністю, відчуттям непередбачуваності життєвого шляху.

Прояви цього феномену на вітчизняних теренах, у Свято-Успенській Києво-Печерській лаврі, пов`язані з іменами преподобних: Ісаакія Печерського, Досифея, Феофіла, Паісія; співака та композитора Артемія Веделя; відомих київських юродивих 19 ст.; стариці Аліпії Голосіївської (1988).

 Історичними попередниками юродивих вважають старозавітних пророків. Пророк Ісая три роки ходив роздягненим, попереджуючи сус­пільство про майбутній єгипетський полон. Пророк Єзекіїль за повелінням Господа лежав перед каменем, яким позначався Єрусалим в облозі. Спершу, за велінням Господнім, пророк мав привселюдно пекти собі хліб на людських екскрементах. Але, оскільки душа Єзекіїля нічим не була спаплюжена, на його особисте прохання Бог дещо полегшив спосіб приготування їжи: «…дозволяю тебе, вместо человеческого кала, коровий помёт, и на нём приготовляй хлеб твой» (Иез.,4:15). Ще один старозавітний пророк — Осія взяв шлюб із блудницею, символізуючи цим невірність Ізраїлю Богові: «И сказал Господь Осии: иди, возьми себе жену блудницу и детей блуда; ибо сильно блудодействует земля сия, отступив от Господа» (Ос.,1:2). Проте старозавітні пророки не вважаються юродивими в повному розумінні цього слова. Їх завданням було привернути увагу народу та сприяти його каяттю та наверненню до істинного Бога. Але методика спілкування пророків із світом дуже нагадує практику християнських юродивих.

Аналіз Житій Христа заради юродивих дозволяє побачити спорідненість їхньої поведінки етиці філософської школи кінізму. Грецькі кініки намагались уособлювати в собі життєву простоту, додержуватися своїх особистісних якостей, зневажати умовності життя, відстоювати свій спосіб життя, бути вірними, хоробрими, вдячними.  Аскетизм — здатність до самозречення, перебування в стані постійної скруті, граничне обмеження власних потреб, розвиток «сили духу»; апедевсія — відстороненість від суспільства, звільнення від усталених догм, уникнення приписів освіти й виховання; автаркія — здатність до незалежного (автономного) існування та самообмеження, відмова від родинних та державних зв`язків. Зовнішніми ознаками кініків стали такі атрибути як: носіння на голому тілі подвоєного плащу у будь-яку погоду, довга борода, посох, жебрацька торба для подаяння. Голодні, зарослі та обірвані кініки нерідко мешкали у покинутих будинках, навіть у пустих великих піфосах, мандрували по містах, проповідуючи своє вчення (Антисфен, Діоген, Гіппархія, Керкід). Спосіб життя кініків впливатиме пізніше на становлення християнського аскетизму, з притаманними для нього мандрівництвом та юродством. Подальший розвиток своїх ідей кінізм отримає в стоїцизмі. Кінізм став благодатним підґрунтям для маргінальної поведінки окремих суб`єктів, схильних до подолання особистої рутини навіть антисуспільною поведінкою.

Кініки явили видатний приклад  зневажання спокусами чуттєвого життя, соціальними умовностями, ілюзіями влади й багатства. Так, в нові часи «гола істина» Діогена трансформується в «культурну революцію». Презирство до багатства, держави та влади у Ніцше перетворюється на «волю до влади», філософське обґрунтування влади. Ідеї кінізму вплинули на філософію життя Шопенгауера, його вчення про способи звільнення від тотальності життя у мистецтві та аскетизмі. Ідея протиставлення суспільного та індивідуального буття розвивалася у філософії екзистенціалізму, згідно якого тайна людської поведінки — у її абсолютній необумовленості, у спонтанності та індетермінізмі.

Як різновид християнського подвижництва, юродство заради Христа виникає майже одночасно з чернецтвом у 3 — середині 4 ст. у Єгипті. У традиційному розумінні юродство з`явилося тоді, коли пустельникам та подвижникам стало замало посту й молитви. Тоді вони застосували крайні заходи стяжання смирення — бути зганьбленими від світу за свій спосіб життя. Перемагаючи власну гординю, вони досягали найдосконалішого смирення. Першою юродивою вважають св. Ісідору (+ біля 365 р.) із Тавенської обителі. Її життя описано св. Єфремом Сиріним, який відвідав Єгипет у 371 р.

Важливим духовним літературним джерелом східноправославного юродства стали добре відомі патерики: Скитський (про стягання євангельських цнот) та Алфавітний, «Луг духовний» (Лимонарь або Синайський патерик) блаж. Іоанна Мосха; «Лавсаїк» (оповідання про життя святих Єгипту та Палестини 4  — поч. 5 ст.) Палладія, єпископа Єлєнопольського; «Лєствиця» (або «Скрижалі духовні») прп. Іоанна Лєствичника, ігумена Синайської гори.

Прикладами для наслідування фактично стали Житія шести візан­тійських юродивих: Серапіона Синдоніта (14 трав.), Ісидори (10 трав.), Вісаріона Єгиптянина (16 черв.), Фоми Келесирського (24 квіт.), Андрія Цареградського, Симеона Емеського. Завдяки слов`янським перекладам Житій Андрія (9 чи 10 ст.) та Симеона (1 пол. 6 ст.) вони швидко стали найвідомими заради Христа юродивими. Останнім візантійським юродивим вважають Максима Кавсокалівата (+1367). По тому феномена юродства на теренах Візантії не спостерігається.

В основі вітчизняного юродства — найекстремальнішого різновиду релігійного подвижництва — дослідники вбачають ревне пошанування страждальців за православну віру, постійне перебування в стані відчуття винуватості власної душі перед Господом. Таке сприйняття світу на основі власних, суб`єктивних переживань не дозволяє користуватися благами цього грішного світу. Воно спонукає до страждань та спільного з Христом розіп`яття. Поступово з`являються місцеві юродиві. Першим вітчизняним Христа заради юродивим стане затворник Києво-Печерської обителі прп. Ісаакій Печерський.

У 14 ст. на Русі вшановують чотирьох юродивих, у 15 ст. — 11, у 16 ст. — 14, а у 17 ст. — тільки 7 (деяких місцевих юродивих було викреслено з такого списку). У середині 18 ст., попри достатньо жорстке ставлення тодішньої влади до юродивих, у Санкт-Петербурзі та Москві їх нараховувалося біля 30 осіб. В літературі, присвяченій юродству, відомі списки у 450 юродивих поза канонізацією.

Щодо походження терміну «юродство», слід зазначити, що східнослов`янська форма слова «УРОД» містить префікс у-, що означає спад, зменшення, ваду, ущерб­ність, а також спільслов`янський корінь -род-, що походить від ordti — прибувати, підніматися, рости, розростатися. За Далем, «уродить — производить уродов». Довгий ряд слів з коренем урод-/юрод семантично пов`язаний із розумовою неповноцінністю. Образ людини із фізичними вадами чи каліцтвами стає базовим чуттєвим образом і прототипним структуруючим ядром.

Пізніше використовується слово «юрод» — «юродивъ». Концепція юродства дісталася східнослов’янського ґрунту сповна сформованою. При цьому, церковнослов’янська мова створила для цього соціокультурного феномену свою власну термінологію. Важливим для з`ясування походження терміну є зауваження відомого сучасного дослідника феномену юродства Іванова про те, що «давньоруський ареал мав свою специфіку: тут використовувалося слово, яке не мало широкого розповсюдження в інших слов`ян, — «похабъ». Ці два слова виступають як синоніми і є взаємозамінними у різних рукописах. Проте, на думку Іванова, яка ґрунтується на вичерпних філологічних дослідженнях, більш давнім терміном в описі юродства виступає слово «буй» («буякъ», «буяв»), яке й використане у найстаршому кирилло-мефодієвському перекладі Послання до Коринтян.

У життєписах нового часу, молитвах феномен юродства пошановується в якості духовного подвигу, різновиду святості, попри наявну нестандартність, дивакуватість, парадоксальність в наявній поведінці та вчинках юродивих. Житійні та молитовні тексти відзначаються особливим пафосом, підвищеною метафоричністю.

Дослідники феномену юродства звертають увагу на наявний онтологічний зв`язок образу юродивого та образу дурня (Іван-дурник). «Аналіз казкових текстів і … паремій, пов`язаних з темою дурості, — пише дослідниця Маслій, — підтвердив, що ці тексти, відтворюючи глибинні особливості ставлення людини до світу, відбивають досвід буденної свідомості. Така свідомість з одного боку, схильна до ідеалізації, з іншого — профанує ціннісні смисли. Головною семантичною ознакою юродства/«дурості» у фольклорному дискурсі слід визнати парадоксальну «дурість», пов`язану з настановою як юродивого, так і дурня на ціннісне переструктурування світу». З іншого боку, вища надрозумова мудрість, заснована інтелектуальній інтуїції, оцінюється буденною свідомістю як безглуздість. Іван-дурник починає виконувати функції, властиві касті жерців. У сюжетах із ним обов`язково фігурує цар. Незрівнянна перевага царя врешті-решт виявляється зганьбленою начебто зовнішньо абсурдними діями головного персонажу. Можливо, саме так маргиналізовані жерці мали б відповідати касті кшатріїв? Іван-дурник не тільки соромить царя, але й рятує у безвиході, здійснюючи подвиги, які нерідко носять сакральний характер. В ідеальному просторі чарівної казки жерці немов би відновлюють свою зверхність, реставруючи первісні владні пропорції.

В оцінці феномену юродства існує широка палітра думок. На думку дослідників, юродство може виступати свідомим і добровільним; провокативним й агресивним; видовищно-театральним і суспільно-протестним. Його фундаментальними засадами виступають: попрання марнославства й гордині; служіння світу силою Духа під виглядом безумства; прозорливість і здійснення пророцтв; нехтування людським гріховним світом; підкорення своєї волі й наслідування Христу; спротив очевидному протиріччю між глибокою християнською правдою та поверхневим здоровим глуздом. Теоретичні основи для потягу до «такого безумства», як відомо, були сформульовані ще апостолом Павлом: «Не обратил ли Бог мудрость мира сего в безумие?». При цьому парадоксія юродства охоплює не тільки розумову, але й моральну складову особистості, а от же «безумство» подвижника не рідко супроводжується удаваною розпутністю.

Тлумачення феномену юродства призводить до парадоксу: якщо юродивий провокує, то він не безумний; якщо він безумний, то не актор, що створює видовище. З іншого боку: якщо юродивий — актор, — тоді він брехливий. Чи не є його удаване безумство рафінованою гординею? Нарешті: чим викликане бажання прислужитися світу під маскою безумства?

На думку дослідника данного феномену Іванова, юродивий не тільки не може зреалізуватися без глядачів, але й власне юродивим його роблять ті, хто трактує його поведінку. За Лихачовим і Панченко, юродивий бешкетує з тією ж ціллю, що й старозавітні пророки. Не можна не погодитись з думкою православного богослова Ларше, що прояви юродства можливі лише за умови взаємодії з іншими особами, коли юродивий вдягає маску, симулює безумство та відчуває акторську подвоєність особистості, яка входить у роль. Але, як справедливо зауважує дослідниця цього феномену Ростова, такі усталені погляди дещо збіднюють розуміння подвигу юродства, бо дають привід порівнювати юродивого з актором, який грає з благочестивою ціллю свою роль. Як узгодити таке розуміння з позицією апостола Павла про принципову відмінність законів земних від божественних, з його закликом до християн навернутися до божественного порядку? Отже, це вже не стільки гра, скільки актуалізація християнської правди.

Деякі православні дослідники вважають, що юродство робить подвижника співучасником страждань Христа, а смирення по відношенню до людей і є юродством. Проте, якщо юродство — це смирення, тоді не вповні зрозуміле безумство юродивого.

В основі критичного погляду на феномен юродства покладена думка про те, що юродиві або психічно хворі, або шахраї.

Із середини 19 ст. юродство стає предметом розгляду клінічної психіатрії. У проявах юродства деякі лікарі вбачали безперечну психопатологію. Інші додержувалися більш стриманих оцінок, трактуючи юродство як засіб самореалізації та соціальної адаптації психопатологічної особистості. Православні дослідники феномену юродства заради Христа пов`язують його із «понад-я», за термінологією психоаналізу.

Аналіз житій юродивих дозволяє уявити потрійну символічну структуру їх життєвого шляху. Спершу світ ловить людину, прив`язуючи до себе її тіло й душу. Людина бажає одного, а виходить інше, покладається на краще, а має гірше. Сподівання руйнуються, викликаючи в душі невимовну тугу. Світ немовби насміхається над людиною, оманюючи її, грається, ніколи не надаючи бажаного. Отже, юродство починається з усвідомлення й констатації цього факту. Подвижник, не бажаючи коритись логіці світу, починає уникати його, шукаючи вищий сенс буття, прагнучи божественного. На цьому етапі відбувається відмова від особистої власності, одягу, від родинних зв`язків та домівки, звільнення від авторитетів і навіть розуму. Надалі людина відмовляється від свого «Я». Людське «Его» зміщується кудись на периферію, життя починає обертатися навколо божественного. Третьою складовою шляху юродивого виступає «повернення світу» і «повернення у світ». Очевидно, нова стратегія відносин із світом пов`язана зі сміхом. Останній стає замінником розуму і усталених правил поведінки. Стає можливим погляд на світ із надсвітової або трансцендентної перспективи. Відбувається суб`єктивний ірраціональний прорив у зовнішнє, інше. Погляд із трансцендентної перспективи на існуючий світ робить його смішним. З таких позицій присутність світу не заважає юродивому. Страх перед світом й залежність від нього стають перебореними. Цей етап супроводжується символічною мовою, жестами із закодованою інформацією для світу.  Отже, наявні: модус ухиляння від світу та модус повернення до нього у новій якості. Перший пов`язаний зі сміхом над юродивим, другий — зі сміхом юродивого над світом.

Олександр Васильєв,
провідний науковий співробітник
Києво-Печерського історико-культурного заповідника

(Текст надано редактором журналу «Історія в школі» Ю.Войцеховським.

Скорочено.

Продовження буде)

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com