Майстриня і слово

Українська мова — мелодійна, різнобарвна, динамічна, надихає на творчість не лише великих поетів, але й простих людей, що живуть серед нас. Майстриня Лідія Андріївна Подбєрьозкіна — оптимістка, мудра жінка веселої вдачі, вишивальниця і поетеса.

Мова стала для неї таким самим полотном для творчості, як її чарівні вишивки. Слова, як барвисті нитки, сплітаються у віршовані рядки, де і почуття, і думки, і печалі авторки.  У Березані, де живе пані Лідія, майстриню, яка за допомогою голки і нитки передає неймовірне розмаїття кольорів, створює цілі картини, вишиті гладдю, сповнені сонця, любові, життя і вишуканого смаку, — знають ще і як автора ліричних поезій, зітканих з теплих слів, іронічних зауважень, мрійливих роздумів.

Свої твори авторка присвячує рідним, знайомим і друзям. У самому змісті її поетичних творів — широкий, непідробний інтерес до внутрішнього світу простої людини, проникнення в її багатий внутрішній світ, розуміння і художнє відтворення її людської гідності, самоповаги, розуміння неповторності кожної особистості, права на пошану, любов, на звичайне людське щастя. Напередодні Дня української писемності та мови, який відзначається в Україні щороку 9 листопада, Лідія Андріївна представляє читачеві свої вірші.

Яскрава неординарна особистість постає перед читачами у цих віршах, але перш за все, це мати, дружина і бабуся. Родина — найголовніша цінність для людини, тож саме їй присвячена творчість поетки, а також численним ученицям гуртка вишивки гладдю «Лілея», організованого десять років тому у ЗОШ №1 міста Березань, і безперечно її творчості — вишиванню. Не секрет, що талановита людина проявляє себе неперевершено і ефектно у різних напрямках. Тож і за допомогою мови пані Лідія знайшла шлях для самовираження; ліричні, прості, але такі близькі людям поезії радують багатьох і допомагають жінці проявити свою любов до людей.

Я не люблю...
Я не люблю, хто любить тільки
«Я» своє
І хто чужих думок не визнає,
Хто задоволений лише, як виграє
І переможеним вже ходу не дає.

Я не люблю байдужих і ледачих.
Без діла день і ніч лежачих.
Що і не бачать, крім себе, вродливих,
Високомірних, дуже гордівливих.

Я не люблю, хто руку не подасть,
Коли на іншого прийде напасть,
Я не люблю всіх тих, хто їсть і п’є усласть,
А бідному подати — зась!

Я не люблю безбожних, бездуховних,
Які не поважають іншомовних,
Я не люблю сюрпризів і речей замовних,
І вчинків не люблю безтактних і гріховних.

Я не люблю, хто совісті не має,
Хто діток і жінок не захищає,
Хто правду і закон не поважає
І тих, хто заповіді Господа не знає!

Але Христос людей прощав з гріхами,
Повинні так робити і ми з вами.
Хай будуть завжди поруч з нами
Наставники з розумними словами.