Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ПОВІТРЯНИЙ ПЕС ВІЙНИ

Давно відгриміла Друга Світова війна, але події і люди того часу продовжують хвилювати сучасників. Найбільша кількість літератури, присвяченої аналізу війни і людей, що стали відомими на весь світ, публікуються у Великобританії.

Ми мало знаємо і про своїх героїв, і про тих, з ким їм доводилося вести боротьбу не на життя, а на смерть. Ворог був сильний, і діяв виключно уміло, але все-таки був переможений. Познайомимося з пілотом проклятого в народі пікірувальника Ю-87, Гансом-Ульріхом Руделем, що отримав найбільшу кількість бойових нагород Третього рейху.

Майбутній найбільш успішний льотчик війни Hans-Ulrich Rudel народився 2 липня 1916 року в сім’ї лютеранського священика Йоганнеса в сілезському містечку Конрадсвальдау. Ця територія після 1945 року відійшла до Польщі. Священика переводили в різні приходи, і сім’я багато переїздила.

Вчився Ганс-Ульріх погано, але був дуже сильним і витривалим, багато займався спортом. Насилу і не без допомоги батька отримавши свідоцтво про закінчення навчання в школі, хлопець в серпні 1936 року поступив на службу в «Люфтваффе» як курсант. Він пройшов базову підготовку у військовому училищі в місті Вільдпарк-Вердер.

В червні 1938 року він прибув на службу в 1-у ескадрилью 168-ї ескадри пікіруючих бомбардувальників, штаб якої знаходився в австрійському місті Грац. Командири мучилися з молодим льотчиком, оскільки він з дуже великими труднощами опановував нову техніку. Всі його товариші по службі пройшли тренування і успішно закінчили навчання, а на Руделя поставили клеймо непридатності до ведення бойових дій в якості пілота. Невдаху перевели в школу аероповітряної розвідки в Хільдесхаймі, але 1 січня 1939 року, немов новорічний подарунок, все ж таки присвоїли звання лейтенанта.

Після завершення курсу навчання премудрощам ведення шпигунства з повітря Руделя направили на службу в 121-у  ескадрилью дальньої повітряної розвідки в Пренцлау. Відповідно службовим обов’язкам він повинен був знати території суміжних з Німеччиною держав, на які вже було покладено око нацистського керівництва.

Товариші по службі знаходили Ганса-Ульріха нудною людиною, оскільки він не палив і був абсолютним непитущим. Виникла навіть приказка: «Ганс-Ульріх Рудель п’є тільки «Шпрудель», тобто, мінеральну воду. Першого вересня 1939 року почалася Друга Світова війна. Під час польської кампанії Рудель літав як спостерігач на розвідку з Бреслау (теперішнього Вроцлава) в найвіддаленіші куточки Польщі. Тут він добре показав себе і вже 11 жовтня 1939 року отримав «Залізний хрест», свою першу бойову нагороду. Але самолюбство Руделя як льотчика страждало, адже літак пілотував не він.

Лейтенант кілька разів писав рапорти про направлення його в эскадрилью пікірувальників, і насилу добився переведення в авіаційний учбовий полк в Крайлс­гаймі. Після проходження курсу навчання Рудель в травні 1940 року повернувся в свою попередню частину, яка у той час знаходилася в французському Каені. «Битву за Британію» вже старший лейтенант провів як льотчик, якому не дозволялося літати на бойові завдання!

Клеймо невдахи і слабкого пілота чіпко трималося за Руделя, і його знову направили в школу льотного резерву у вже знайомому Граці, затишному і красивому австрійському місті. Після закінчення школи старший лейтенант був направлений в Молаї, де була розквартирована 2-а ескадра пікіруючих бомбардувальників. Погана репутація слабкого льотчика переслідувала Руделя і там. Операцію на Кріті він провів як пілот запасу. Честолюбного Ганса-Ульріха продовжували вважати непридатним для застосування в якості бойового льотчика.

Після нападу на Радянський Союз положення змінилося. Вже 23 червня 1941 року старший лейтенант Рудель виконав відразу чотири бойові вильоти. У боях пройшло менше місяця, і 18 липня 1941 року Рудель отримує «Залізний хрест» першого класу. Людям, що поставили на Руделя клеймо нікудишнього льотчика, він показав їх неспроможність. Невідомо, як з ними поступило командування надалі, коли «невдаха» почав одержувати одну перемогу за іншою, і на нього посипалися найпочесніші нагороди Рейху.

23 вересня 1941 року «невдалий» пілот пікірувальника Ю-87 потопив радянський лінкор «Марат», який стояв в гавані Кронштадта. Рудель скинув на його корму бомбу  вагою в одну тонну. Лінкор — це дуже дорогий і сильно озброєний військовий корабель, тому пілот прославився на весь світ. Щоб підбити такого плавучого монстра треба було мати неабияку відвагу. Адже «Марат» спочатку довго шукали розвідники, потім безуспішно намагалися до нього наблизитися пікирувальники, але радянський лінкор виставляв таку зенітну завісу, що літаки, які натрапляли на неї в лічені секунди перетворювалися на пилюку. Влучити Руделю допомогла хмарність, через яку літак не відразу помітили. Ю-87 називали «штукою» (StuKa) від  скорочення німецького слова Sturzkampfflugzeug (пікіруючий бойовий літак). Він був вже застарілим і літав з невеликою швидкістю, не більше 220 км/г, але дозволяв льотчикам з вражаючою точністю скидати бомби на цілі.  

До кінця грудня 1941 року Рудель виконав 400 бойових вильотів, за які в січні 1942 року отримав «Рицарський хрест». «Невдаха» безперервно літав на бойові завдання, і до 10 лютого 1943 року він став першим в історії людства льотчиком, що зробив 1000 бойових вильотів. Враховуючи запеклість ведення бойових дій на Східному фронті, ця тисяча ви­льотів говорить багато. При кожному з них пікіруючий бомбардувальник повинен наближатися до землі на небезпечно малу відстань, і його можуть серйозно пошкодити навіть кулі трьохлінійки.

В цей час Рудель навчився майстерно знищувати танки з повітря. Він отримав найновіший варіант пікірувальника Ju-87G  ‘Kanonenvogel’ з протитанковими гарматами. На цьому «птаху з гарматами» протягом Курської битви і аж до осені 1943 року Рудель з повітря підбив 100 радянських танків. Він щодня пікірував на танки, які зверху були достатньо беззахисними, малорухливими і неповороткими цілями. Часом наші танкісти заздалегідь залишали сталеву машину, коли бачили літак Ю-87 з чорним дрючком під крилом. То була протитанкова гармата.

19 липня 1943 року Руделя призначили командиром III-ї групи 2-ої ескадри пікіруючих бомбардувальників (Gruppenkommandeur III./StG 2). До березня 1944 року кількість його бойових вильотів досягла 1800. Ас заявив про знищення 202 наших танків.

Асом називають льотчика, що збив в повітряних боях не менше п’яти літаків супротивника. Як міг стати асом пілот пікірувальника, вже застарілого і з невисокою швидкістю польоту? «Нікудишній пілот» Рудель став ним! Історики авіації вважають, що саме на його совісті загибель 13 березня 1944 року Двічі Героя Радянського Союзу Лева Шестакова. Це достатньо загадкова історія, і навіть сам Рудель нічого до ладу не зрозумів, але Шестаков міг загинути, атакуючи його пікірувальник. У своїх спогадах німець написав, що того дня він вів маневрений бій з дуже досвідченим радянським льотчиком, але він не знає, з ким. Саме того дня Шестаков не повернувся із завдання, і його стали вважати безвісти зниклим.

 

Рудель якийсь час літав і на швидкому та маневреному винищувачі FW-190 у варіанті для боротьби з танками і подібними до них наземними цілями.

Ганс-Ульріх Рудель був єдиним військовим, нагородженим 29 листопада 1944 року «Рицарським хрестом» із золотими дубовими листами, мечами і діамантами. Еріх Гартман, що начебто збив 352 літаки, отримав такі ж нагороди, але його дубові листи золотими не були. Вищих німецьких нагород в золоті і з брил`янтами у Руделя було декілька. Крім того, Рудель отримав вищу нагороду Угорщини, золоту медаль «За хоробрість».

За що ж сипалися нагороди на «нікудишнього» льотчика, який так довго принижено чекав застосування на фронті? Відповідно до офіційної статистики «Люфтваффе» Рудель виконав 2530 бойових вильотів і знищив не менше 2000 цілей, серед яких було 519 танків, 70 бронемашин і десантних катерів, 150 самохідних гармат, 4 бронепоїзди, 800 автомобілів, потопив лінійний корабель, два крейсери і міноносець. Крім того, на рахунку Руделя 9 збитих радянських літаків (два штурмовики Іл-2 та сім винищувачів).    

Дивно, що Рудель не загинув. Його збивали або він сам йшов на вимушену посадку 32 рази. Шість разів він садив свою «штуку» на нашій території, щоб вивезти екіпажі збитих німецьких літаків. Кілька разів його пікірувальник підбивали і він приземлявся за лінією фронту, але льотчикові вдавалося уникнути полону, кожного разу перейти лінію фронту і повернутися на свій аеродром. Він був поранений 5 разів. Наприклад, в листопаді 1944 року Рудель був поранений в стегно. Рану обробили, наклали гіпс, і льотчик, немов одержимий, продовжував літати на бойові завдання.

8 лютого 1945 року в «штуку» Руделя влучив 40-мм зенітний снаряд. Пілот отримав важке поранення в ногу, але зміг посадити літак на території, зайнятій німцями. Льотчик спливав кров’ю і міг загинути. Життя йому врятував стрілець-спостерігач Ернст Гадерманн, який був лікарем за освітою. Стрілець і одночасно лікар Гадерманн зміг зупинити сильну кровотечу, але осколки настільки сильно посікли ногу, що її довелося ампутувати нижче коліна. Дивує терплячість, витримка, залізна воля німецького пілота і його надзвичайна фізична тренованість. Коли він відчув, що поранений, то без надриву і паніки повідомив через внутрішній зв’язок напарнику: «Здається мені відірвало ногу».

Цей випадок говорить про ретельність підбору кадрів в «Люфтваффе». Командування передбачило випадок, коли льотчикові-асові може терміново знадобитися медична допомога. Цікаво, що Гадерманн мав навіть вчений ступінь по медицині. Трохи оправившись від шоку і підлікувавшись, Рудель 25 березня 1945 року почав літати на завдання знову. До кінця війни, вже будучи інвалідом, він зміг знищити ще 26 радянських танків.

Поразка Німеччини наближалася грізно і невідворотно. Рудель добре знав, що особисто Сталін призначив за його голову премію в сто тисяч рублів. Здаватися в російський полон означало вірну загибель. 8 травня 1945 року оберст Рудель повів з собою ще два Ju-87 і чотири FW-190 в американський полон. Група злетіла з аеродрому в Богемії і через дві години приземлилася в Кітцінгені на злітно-посадочній смузі  американської 405-ої винищувальної групи.

Американці, проти яких Рудель практично не воював, порушили Ялтинську угоду і не передали найбільш успішного німецького льотчика до рук Сталіна. Безпосередньо з кабіни літака Рудель був відправлений до госпіталю, де лікувався протягом 11 місяців. Американці відпустили оберста на свободу, і в 1948 році він втік в Італію, звідки виїхав до Аргентини.

У Південній Америці ас став близьким другом і довіреною особою президента Аргентини Хуана Перона. Парагвайський диктатор Альфредо Стресснер, який завжди відкрито захоплювався нацистами, також був найкращим другом Руделя. Без ноги той продовжував активно займатися спортом, грав в теніс і катався на лижах. Одного разу асові захотілося висоти, і він зійшов на пік Аконкакуа заввишки 6952 м, найвищу точку Америки. Рудель три рази піднімався на  вулкан Ллуллай-Яку в аргентинських Андах, другий на Землі при висоті 6739 м.

Після денацифікації Німеччини Рудель в 1953 році повернувся додому і вступив в «Партію Німецького Рейху». Він опублікував свій військовий щоденник «Наперекір всьому». Публікація книги викликала скандал, оскільки Рудель показав, що він був і залишився нацистом, притому фанатичним. У книзі він обгрунтовував і підтримував всі постулати нацистів. В той же час Рудель дивувався: «Чому мене називають наці, якщо я бажаю Великої Німеччини?».

Американці не почали організовувати переслідування Руделя. Вони підійшли до питання прагматично і надрукували щоденник  льотчика в США під назвою «Stuka Pilot» (“Пілот пікірувальника”). У цій книзі Рудель обгрунтовує і підтримує напад на Радянський Союз. Зокрема вказує на те, що напад був просто випереджувальним. Цю безумовно цікаву версію історичних подій згодом досить детально опише в своїх книгах В.Суворов...

Політичні колотнечі не перешкодили Руделю стати успішним бізнесменом. У 1976 році виник грандіозний «Рудель-скандал», в результаті якого зі своїх постів в «Люфтваффе» довелося піти двом високопоставленим генералам, Карл-Гайнцу Франку та Вальтеру Крупінському. «Крупі» був асом і наставником найбільш успішного льотчика-винищувача Другої Світової війни Эріха-Альфреда «Бубі» Гартмана, що здобув 352 повітряні перемоги. Генералам довелося залишити свої пости, тому що Рудель відкрито пропагував свої нацистські погляди в нових «Люфтваффе».

Скандал з затятим нацистом не перешкодив американцям запросити його як консультанта при проектуванні американського штурмовика А-10 Thunderbolt II. Це дуже небезпечний літак, здатний своєю гарматою перерити землю на великій площі, немов дикий кабан, за що його прозвали «Бородавочник». Цей штурмовик по-нашому або ударний літак по-американському брав і бере участь в сучасних військових конфліктах і до нього пристало прізвисько «Чортовий хрест». Він може наставити хрестів значно більше, ніж це могла зробити повільна «штука» Руделя.

Можна було б сказати, що «справа» Руделя живе і розвивається. В сучасній Німеччині, звичайно, є люди, які вважають його героєм. Як людина, він зміг досягти висот, але його зусилля були направлені в хибному напрямку, і то була трагедія покоління. Сучасні німці без єдиного пострілу добилися поваги в світі за розвиток своєї економіки та досягнення високого рівня добробуту простих людей.  

Володимир РЕПАЛО
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com