Розплата за соціалізм

Економічна криза в Білорусі призвела до краху міфу про її ефективну економічну систему і поставила перед країною нелегкий вибір.

За один день, 24 травня 2011 року, білоруський рубль знецінився на 56%, і це лише офіційні показники. Реальна вартість валюти США в Білорусі зросла більш ніж удвічі. Минулого тижня за один долар давали 3155 білоруських рублів.

Тепер, за словами експерта Мінського центру ринкової економіки Романа Прошева, менш ніж за 5 тисяч американську валюту не варто й шукати. Офіційний курс зараз 6-7 тисяч за долар, а на «чорному» ринку, де ще є у вільному продажі валюта, долар коштує не менше 7 тисяч рублів.

Ситуація з національною валютою стає критичною. «Економіка не може витримати такої інфляції. Наші виробництва вже не можуть розраховуватися з іноземними партнерами, бо не знають курсу», — заявив Прошев.

Проте і зараз мало хто з представників влади вважає це кризою, адже, за заявами Олександра Лукашенка, в країні є певні труднощі, з якими треба боротися. Під «труднощами» президент, мабуть, розуміє повне припинення роботи небіржового ринку валюти та запевнення банків, що без допомоги вони не проживуть і місяця.

Економічна система Білорусі потроху руйнувалася з початку 2011 року, а дефіцит бюджету сягав 56% від ВВП. Місцева влада стверджувала, що це не такий великий показник, адже, наприклад, в Ірландії, дефіцит становить 123% ВВП.

Проте за кілька тижнів після початку активної стадії кризи Дублін отримав багатомільярдну допомогу із стабілізаційного фонду ЄС, а от Мінську на таку щедрість сподіватися не варто.

Провідні рейтингові агентства світу знову і знову знижують кредитну привабливість білоруських банків і говорять, що саме політика Лукашенка призвела до такого жалюгідного стану економіки.

Західні експерти вважають, що до такої ситуації призвела зарегульованість економіки. До того ж, третина підприємств не може жити без державних кредитів. Схоже, соціалізація господарства та зростання ВВП у 2010 році на 7,6%, за умов світової кризи, вирили перед Мінськом прірву, яку важко обійти.

Шляхів загального порятунку лише два: Росія та Європа. Проте кожен з цих напрямків вимагає відмовитися від певних принципів білоруського лідера.

Брюссель хоче звільнення політичних в’язнів і демократизації країни. Москва менш принципова. Вона прагне переходу Мінська на російські рублі та приватизації білоруських під­приємств. Наступні кілька тижнів мають показати, що більше цінують білоруські політики: свою владу чи гроші та економічну незалежність.

Ціна «стабільності”

За роки після розпаду СРСР Білорусь стала прикладом для пострадянського простору. Диктатор Лукашенко створив соціальну економіку, яка, за даними БелСтату, з 2000 року до 2008 року давала більше 9% приросту ВВП щорічно.

Створене на базі колгоспів сільське господарство також показувало високу продуктивність і займало 11% у валовій додатковій вартості усього, що виробляла країна. На міжнародних зустрічах президент Білорусі ставив це сільське господарство у приклад своїм європейським партнерам.

“Всі розуміли: сектор дотаційний. Адже створити фермерське господарство означало втратити підтримку держави. На цю галузь щороку витрачалося до 7 мільярдів доларів», — розказав аналітик центру Бругель Стівен Шенон.

На його думку, така економіка могла виживати під час загальносвітової кризи лише завдяки потужному притоку кредитів ззовні.

Окремим джерелом видатків в Білорусі ставали соціальні виплати та зарплати. Влада ретельно стежила, аби робітники вчасно отримували гроші і були задоволені. Тому в 2008 році 83,9% державних кредитів на підприємствах пішли в фонд заробітної плати і лише 10% — на модернізацію виробничих фондів.

Не дивно, що в адміністративній економіці склалася досить своєрідна схема: виробництва працювали за умови, що їхня продукція була нерентабельною, адже ринкові механізми регулювання економіки призвели б до закриття заводів. А це означало б безробіття, яке уряд намагався тримати на низькому рівні.

У 2000-2009 роках цей показник становив 5-8%, а це менше, ніж в США, де 9% безробітних, і там цю проблему вважають національним викликом. У Білорусі ж за рахунок кредитів забезпечувалася національна стабільність.

За словами Ольги Кононової з однієї з громадських організацій Білорусі, перед виборами в грудні 2010 року влада використала усі свої валютні резерви для того, аби перемогти. Однак їй все одно довелося розганяти демонстрації. Відтак, вона втратила і гроші, і національний престиж.

Покрити дефіцити бюджету влада, на думку експертів корпорації Rand, хотіла за рахунок подальшого розкручування внутрішнього попиту і зростання ВВП. У 2009 році внутрішній продукт країни зріс на 0,2%, що відповідало світовій тенденції.

Тоді Європа переживала кризу суверенних боргів, і її зростання теж становило 1-2%. Проте вже 2010 року ВВП Білорусі підстрибнуло до 7,4%. Тому Мінськ прогнозував, що зможе уникнути кризи 2011 року і зберегти стабільність в країні.

Криза і політика

На початку 2011 року економісти попереджали Мінськ, що таке зростання ВВП призведе до перегріву економіки і великої інфляції. Агентство Moody’s у березні знизило рейтинг шести білоруських банків, бо не було впевнене у їх надійності.

Згодом нацбанк Білорусі виступив із заявою, що 2011 року нема потреби хвилюватися за курс національної валюти. Банкіри визнавали, що з початку року курс може змінитися лише в межах 8% від встановленого показника.На той час показник інфляції білоруського рубля щодо долара знизився за 2010 рік на 1,5%. Чиновники прогнозували основні зміни в курсі валют лише світовими тенденціями. Проте в квітні 2011 року ситуація почала стрімко змінюватися.

Долар почав потроху зникати з обмінних пунктів, а попит на нього серед населення посилився. У відповідь на це головний банк Білорусі вирішив надрукувати більше коштів, і за першу половину весни вивів майже трильйон білоруських рублів, тобто на 21% більше, ніж минулого місяця, що лиш посилило здешевлення рублів.

Таке зростання грошової маси одразу вплинуло на рівень споживчих цін, що стрімко пішов угору. За квітень цей показник зріс на 4,5%.

Для Білорусі у випадку такого швидкого здешевлення національної валюти залишалося лише вдатися до свого звичайного методу вирішення економічних проблем — зовнішніх позик. На початку 2009 року країна вела довгі переговори з МВФ про виділення кредиту за програмною лінією stand-by.

Тоді мова йшла про 2,7 мільярда доларів. Проте МВФ вимагав реформ в економіці, які Мінськ не збирався проводити. Переговори далеко не просунулися, а ЄС бажала політичних реформ в обмін на грошову допомогу.

Причому з 2010 року ситуація лише суттєво погіршилася. Зараз в Мінську відбуваються чотири великі процеси над лідерами опозиції. Брюссель не раз вимагав відпустити усіх засуджених. Проте, за словами Кононової, для білоруської влади це неприйнятно, адже так режим Лукашенка покаже свою слабкість.

Лукашенко завжди доводив світу своє право самому вести внутрішню політику і вважав себе незалежним гравцем. Проте зараз йому треба поступитися і піти на переговори з ЄС. Комісар союзу Олі Рен заявив, що готовий розглянути питання про надання допомоги Мінську після початку демократичних реформ.

Проте для Лукашенка це неприпустимо, адже тоді, за умови перебоїв із зарплатами та пенсіями, він втратить владу.

Рубль зникає

Іншим виходом для Мінська став би кредит на 3 мільярди доларів від Москви. За 20 років незалежності він так отримав більше 50 мільярдів доларів, проте це не заважало Білорусі вести власну зовнішню політику.

За словами Прошева, у його країні на роки сформувалася впевненість, що Росія повинна підтримувати свого союзника просто так і нічого не вимагати натомість.

Проте зараз ця ситуація не пройде. Міністр фінансів РФ Олексій Кудрін заявив, що тепер Мінськ може отримати кредит лише з фондів ЄврАзЕС, і не 3 мільярди доларів, а лише по 1 мільярду доларів — у два наступні роки. Експерти вважають, що такі вливання не допоможуть.

Крім того, Росія відверто натякає, що потрібно виставити на продаж білоруські заводи, аби отримати гроші для проведення реформ. Поки відомо, що влада Білорусі вже склала список підприємств, які готова продати, але тримає його в таємниці і до останнього сподівається, що до цього не дійде.

“Лукашенко дуже болісно ставиться до продажу власних заводів, бо не хоче втрачати над ними контроль. Для цього він ставить високі тендерні умови. За 2009 рік Мінськ продав лише два підприємства, хоча на аукціон виставлялося більше 150-ти», — каже експерт центру Бругель Стівен Шенон.

Інший напрямок діяльності Росії — повне знищення білоруського рубля. Москва вже кілька років натякає, що країнам треба переходити на єдину валюту. Так, мовляв, буде легше вести розрахунки, адже 59% білоруського експорту йде до Росії.

Проте економісти стверджують, що тоді центробанк Білорусі втратить можливість впливати на фінансування соціальних програм і встановлювати ціни на експортні товари, що призведе до ще глибшої кризи в економіці. Тимчасом Москва почала тиснути на сусіда, заявляючи, що може взагалі не дати кредитів.

Олександр Лукашенко вагається, як саме йому вчинити, аби зберегти свою владу і відвернути крах економічної системи.

Олеся Стародубова,
Економічна правда