Знову «не вся правда»

Легендарний «залізний канцлер» Отто фон Бісмарк, котрий фактично відродив Німеччину як державу, а німців як націю, ще 140 років тому сформулював кілька рекомендацій щодо політтехнологій, які й сьогодні живуть — і то дуже активно.

Першу рекомендацію, точніше — тезу, згадують часто, переважно без посилань на автора: «Існує три види неправди — брехня, наклеп і статистика». Зауважимо, що це не та статистика, котра «облік», а та, котру ми зараз називаємо соціологією. Як на нашу думку, то подальші коментарі — зайві.

Перейдемо одразу до другої поради Бісмарка: «Найкращий вид неправди — це не вся правда». Найсвіжіший вітчизняний приклад: в усіх ЗМІ гармидер про те, що у місті Р. активісти кандидата в президенти Н. побили агітатора кандидата НН. У цьому повідомленні правдою є те, що когось, цілком можливо, що агітатора, таки побили. Хоча й це вимагає перевірки шляхом судмедекспертизи. А от чи були нападники активістами його конкурента — не доведено. Вони що — однією рукою били, а другою розмахували посвідченнями? Нагадаймо історичний факт: наприкінці серпня 1939-го року група озброєних людей напала на радіостанцію в місті Глівіце, на території, що тоді належала Німеччині. Вони передали в ефір чистісінькою польською мовою звернення до поляків Сілезії повстати проти Гітлера. Після короткого бою нападники зникли, залишивши труп, зодягнений у польську військову форму. Гітлер використав цей інцидент як привід до нападу на Польщу. І лише на Нюрнберзькому процесі з’ясувалося, що на німецьку радіостанцію напали переодягнені офіцери гітлерівських спецслужб, аби спровокувати привід до війни. Прізвище вбитої людини, до речі, так і залишилося невідомим.

Та повернемося, як кажуть французи, до нашої дрібної рогатої худоби. Вищезгаданий кандидат в президенти НН., ні сіло ні впало, почав повторювати п’ятирічної давності заяви міністра-соціаліста Ніколаєнка про те, що в Україні, начебто, забагато вузів. От у Європі, мовляв… Знову «не вся правда».

В минулому році в українських вузах вчилося 2 мільйони 372 тисячі студентів. У Франції — понад 2 мільйони. Фактично те ж саме. Аналогічна ситуація, виявляється, і в сусідній Німеччині. Там 250 вузів, з них 100 мають статус університетів. Але — і це головне! Німецька система вищої освіти, виявляється, не в змозі прийняти всіх бажаючих, навіть якщо вони мають відповідний рівень знань. Ситуацію намагаються врятувати відкриттям… приватних вузів. У нас в Україні їх намагаються закрити. Відчуваєте різницю? Останнє повідомлення з ФРН: вже половина університетів страйкує, вимагаючи ґрунтовної реформи вищої школи, перш за все, за рахунок збільшення місць в існуючих вузах і створення нових.

Зрештою, не кількість вузів і не середньостатистична кількість студентів в кожному університеті чи політехніці є у цій проблемі визначальною. Наші українські псевдореформатори впритул «не помічають» інший дуже важливий показник — відсоток студентів у загальній кількості молоді у віці від 18 до 24 років. У США він складає 40%. І це вважається величезним досягненням держави в освітній сфері.

Де ж там, як зараз кажуть, собака порився, у тих псевдопропозиціях щодо псевдореформ? Студентський бунт у ФРН викликав у об’єктивних експертів спогад про студентське повстання 1968-го року у Франції. Тодішній французький уряд виявився неспроможним зробити вищу освіту справді доступною. Перш за все — для молоді з так званих «неелітних» груп населення. Відтак під приводом реформування вузів французькі ніколаєнки взялися кардинально скорочувати кількість студентських місць у вузах і самих вузів. Мовляв, забагато розвелося. Пізнаєте почерк?

Відомо, що держава, котра економить на утримуванні армії, ризикує врешті решт опинитися під окупацією чужої армії. Ризикує… А держава, яка економить на освіті, взагалі не має майбутнього. І це ВСЯ ПРАВДА!

В.Н.