Екологічно чисті продукти — це реально

У двадцятому столітті, і особливо після другої світової війни, у всьому світі почався бурхливий розвиток промисловості і сільського господарства. З’явилися нові технології, матеріали, які стали новими джерелами забруднення довкілля. З’явилися нові технології вирощування сільськогосподарських культур і тварин, що призвело до появи хімічних стимуляторів вирощування рослин і тварин, а також засобів їх захисту.

Україна — великий європейський регіон з дуже високою концентрацією промислових, хіміч­них, енергетичних і інших виробництв, із значним рівнем аграрного освоєння земель (70 %), широким використанням водної меліорації. І одним, з най­більш значних техногенних факторів є попадання важких металів в грунт, посилення хімізації українського сільського господарства. Щороку в грунт вноситься велика кількість отрутохімікатів і хімічних мінеральних добрив. Це сприяє поступовому накопиченню важких металів, токсичних з’єднань в грунті і водоносних системах.

Грунти і території, забруднені відходами і викидами в атмосферу з виробництв чорної і кольорової металургії, машинобудування, вуглевидобувної промисловості містять важкі метали в кількості, які в десятки і сотні разів перевищують природний геохімічний фон. Щороку в атмосферу викидається більш 12млн.тн. різних з’єднань промисловості, в поверхневі стоки поступає, більше 20млрд м3 стічних вод. Існують природні і техногенні джерела попадання важких металів в грунт. Важкі метали грають важливу роль у фізіологічних, біо- і геохімічних процесах, які відбуваються в грунтах, визначають оптимальні умови існування живих організмів у них і їх біологічну продуктивність. Токсичні елементи потрапляють до організму тварини і людини не лише з харчовими продуктами, вирощеними на забруднених територіях. У значніших кількостях вони потрапляє в організм з питною водою. Вивчення складу питних вод і закономірностей находження в них токсичних елементів, так само як і для ґрунту, дозволяє виділити території екологічного ризику вживання питної води.

Грунт — унікальний незамінний природний ресурс, накопичувач сонячної енергії, основа життя рослин, тварин і людей. Грунт, як перший геохімічний бар’єр на дорозі техногенних забруднюючих речовин є надзвичайно чутливим індикатором антропогенного навантаження.

Техногенних джерел потрапляння важких металів в грунт існує багато. Хімічне забруднення грунтів відбувається переважно через атмосферу шляхом опадів — дощу і снігу, парами, аерозолями, пилом.

Одна з основних умов забезпечення екологічної безпеки — створення карт, призначених для оцінки і прогнозу екологічного стану довкілля, а також виявленням характеру і розміру екологічних наслідків надзвичайних ситуацій природного і техногенного походження. Необхідно розробити і затвердити державну концепцію еколого-геохимічного-біологічного картографування території України. Створення такої концепції картографування продиктоване наступними причинами: слабким інформаційним забезпеченням екологічних робіт, зокрема, дефіцитом інформації про стан довкілля, наслідки екологічних порушень і умов їх виникнення, про стан природних ресурсів; потребами органів влади в об’єктивній позавідомчій інформації про екологічний стан території для прийняття обґрунтованих рішень для їх нормалізації; необхідністю створення єдиної системи екологічного картографування, яка дозволить виключити дублювання робіт і уніфікувати екологічні карти. Без створення таких карт неможливо дати об’єктивну оцінку, що відбувається і визначити витрати, зв’язані на ліквідацію наслідків екологічних катастроф. Необхідно розробити комплексну програму ліквідації екологічних катастроф по всій території України. У нас є фахівці, які знають і можуть розробити такі програми. Для цього необхідне фінансування і час. Переважна більшість чиновників на державному і місцевому рівні не знають, що твориться по питаннях екології у них у відомствах і регіонах.

Сьогодні вирішення питань, пов’язаних з охороною довкілля, неможливе без тісної співпраці геохіміків, грунтознавців, біологів і медиків.

Вже давно в політичних, суспільних і наукових кругах ставляться питання про підвищення середньої температури на планеті і кліматичні зміни із-за різкого збільшення в атмосфері так званих парникових газів. Найбільшу частину серед них складають вуглекислий газ, метан, оксиди азоту. Взагалі, парниковий ефект є природним процесом, який підтримує на Землі температуру, придатну для життя. Але антропогенні чинники значно прискорюють природні процеси і останні 100 років ми спостерігаємо підвищення температури на Землі. Загальні наслідки кліматичних змін оцінити важко, але за підрахунками, підвищення середньої температури на 1°С може привести до «зсуву» природних зон на 200-300 км до полюсів. Для запобігання потеплінню, людство повинне розробити стратегію стабілізації концентрації всіх парникових газів. Однією зі спроб досягнення компромісу між економікою і екологією є підписання в 1997 році протоколу Кіото, за яким для кожної держави виділені ліміти викидів парникових газів в атмосферу. У зв’язку з цим виникає питання про визначення абсолютного і відносного внеску всіх галузей народного господарства в динаміку парникових газів.

Вплив світового сільського господарства на щорічне збільшення в атмосфері парникових газів виявляється в результаті вирубки лісів, спалювання біомаси лісів і рослинних залишків, збільшення кількості жуйних тварин, розкладання органічної речовини в грунті при розорюванні земель, вирощуванні рису, внесення хімічних мінеральних добрив, пестицидів і деградації перезволожених земель.

Та все ж, великим джерелом продукування СО в атмосферу, є інтенсивний обробіток грунту на сільськогосподарських землях. В цьому відношені привертають увагу зміни вмісту вуглецю в грунті при традиційних технологіях обробітку грунту .

Центром «АОУМ» в 2004 році була розроблена Стратегічна програма розвитку економіки України на основі реорганізації агропромислового комплексу. Це — Стратегічна Програма розвитку економіки України на базі органічного сільського господарства, а також розробка нормативних документів на сільськогосподарську продукцію, які б відповідали нормам СОТ. У її розробці взяли участь провідні Інститути і учені Національної академії наук України (НАНУ), Академії медичних наук України (АМНУ), Національного аграрного університету (НАУ), Української академії аграрних наук (УААН), всесвітньо відомі у своїй галузі знань учені з яких вісім лауреатів Державної премії України, керівники промислових підприємств і виробники сільськогосподарської продукції. Це Бліц-програма стратегічного розвитку економіки України на базі реорганізації агропромислового комплексу і створення сировинної бази для біотехнологічної промисловості.

В даний час в Україні, а також в СНД, Центр «АОУМ» є єдиною структурою, яка підійшла до вирішення цієї проблеми комплексно, починаючи від аналізу грунту, води, виробництвом екологічно чистих продуктів харчування на основі органічного сільського господарства, вирощуванням тварин-гнотобіотів, створенням Банку ксенотрансплантатів і розробкою нормативно-правових документів. У основу цієї Програми закладена Концепція «Про органічне землеробство на чорноземних грунтах» розроблена геніальним всесвітньо відомим вченим професором Шикулою Миколою Кондратовичем. Концепція, була визнана IFOAM одній з кращих в світі і була рекомендована для широкого впровадження в сільське господарство На основі Концепції і основних стандартів для екологічного виробництва і переробки, затверджених Генеральною Ассамблєєй IFOAM в Базелі, Швейцарія (вересень 2000 р.), Центром розроблений Проект Закону України «Про органічне сільське господарство». ЦЕ ОСНОВНИЙ БАЗОВИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ЗАКОН, який дозволяє привести всі нормативно-правові документи і законодавство, які мають відношення до продуктів харчування до одного знаменника. Захистити вітчизняний ринок продуктів харчування від продукції, що імпортується, яка за своїми якісними показниками гірші вітчизняних, а в деяких випадках шкідлива для здоров’я людини.

У цій Програмі визначено інтенсивність продукування вуглекислоти чорноземами України, а також розглянуті можливості фіксації грунту при переході від традиційних технологій вирощування культур до ґрунтозахисних вологозберігаючих технологій, які базуються на безполіцевому обробітку грунту.

Проф. Шикула М. К. один з перших в світі, ще в 60-х роках минулого століття, розробив грунтозахисні вологозберігаючі технології. По його технологіях, із застосуванням до місцевих умов, давно працюють в США, Канаді, Бразилії, Австралії, Європі і інших країнах. Ці технології виступають як природні фіксатори грунтів, що дає різке зменшення впливу повеней на довкілля. Втрати гумусу залежать від тривалості і інтенсивності сільськогосподарського використання чорнозему. У зв’язку з інтенсивним розорюванням земель і перетворення їх на сільськогосподарські угіддя, родючі чорноземні грунти вже втратили близько половини своєї органічної речовини. Сільськогосподарське освоєння порушує постійні умови природних угрупувань земель веде до зсуву рівноваги у бік мінералізації органічної речовини грунту. При цьому різко зменшується попадання в грунт свіжої органічної речовини в результаті відчуження значної її частииі з урожаєм. Через це також зменшується інтенсивність біологічного круговороту речовин. Грунтозахисні влагосохраняющие технології необхідно застосовувати для відновлення і підвищення родючості всіх деградованих грунтів України, при одночасному зменшенні викидів вуглекислого газу. В цьому випадку, при вживанні грунтозахисних вологозберігаючих технологій, за 10 років можна додатково закріпити в гумусі 1,5-7,3 т/га вуглецю, або 5,5-27 т/га СО2-екв. Але дана цифра багато в чому залежить від складу вирощуваних культур, внесення органічних добрив, кліматичних умов. органічної речовини в грунті. При грунтозахисному землеробстві це відбувається також завдяки збільшенню біологічної врожайності культур, тобто за рахунок вступу додаткових рослинних залишків, які є джерелом утворення органічної речовини. Більша кількість вуглецю при цьому закріплюється і в товарній продукції, яка виноситься з поля. І, звичайно ж, виключно важливу роль в цьому процесі грає біологічна активність грунту. З чого виходить, що впровадження грунтозахисних вологозберігаючих технологій в Україні дасть можливість зменшити втрати гумусу, відновити родючість грунту і закріпити до 19 т/га СО2-екв. за рік. Грунтозахисні вологозберігаючі технології збільшують гумусний шар грунту, який виступає природним фільтром очищення води. Вони покращують клімат Землі, щороку затримують і перетворюють на гумус до 19 т/га СО2, зменшуючи тим самим парниковий ефект. Відповідно до Кіотського протоколу, зме­ншення викидів парникових газів, при впровадженні грунтозахисних технологій на 25 млн.га. українських чорноземів, дозволило б Україні щорічно затримувати в гумусі 67,5 млн. тн СО2-екв. і отримувати від Міжнародного фонду «Біокарбон» 202 млн. доларів США.

Для того, щоб вийти на старі показники родючості грунту і для його відновлення необхідно (за умови, що будуть використані технологічні концепції і організаційні рішення Програми «АОУМ») необхідно хоча б 5 -10 років, а про гроші я боюся і писати. Це лише прямі збитки складають не менше 20млрд.грн. А що електорат їстиме, де жити і де працювати, а в скільки обійдеться відновлення всієї народногосподарської інфраструктури, це навіть страшно уявити. Варварська вирубка лісів під гаслом економічного розвитку регіонів, традиційні технології обробки грунтів, привело до зсувів і зміни конфігурації річок і водоймищ. Енергоємна і екологічно шкідлива промисловість, бездарність в керівництві і безвідповідальність чиновників всіх рівнів привело до того, що екологічний стан України можна порівняти з аварією на ЧАЕС. Всім відомо, що здоров’я людини залежить від того, яку їжу ми їмо, яку воду ми п’ємо і яким повітрям ми дихаємо. Це підтверджує нестримно зростаючий рівень смертності в країні. За даними вітчизняних і зарубіжних експертів Україна упевнено займає одне з перших місць за рівнем смертності в світі. Але якщо в 1986 році нам прийшла допомога зі всього світу, то зараз чекати допомоги немає звідки. За останній час уряди України так дискредитували себе у вну­трішній і зовнішній полі­тиці, що їм більше ніхто не вірить. Для вирішення питань, пов’язаних з екологією, уряд повинен мати єдину програму розвитку всієї інфраструктури економіки держави, а не десятки міфічних розрахованих за традицією на світле майбутнє, яке настане не раніше 2015-2020 років програм. А доки вони працюють за принципом — самі не уміємо, не знаємо, не хочемо.

Леонід Дудла