Нищівний руйнівник

Є люди, і їх немало, які вважають, що чарка спиртного, випита перед їжею, викликає апетит, покращує травлення. Вони вважають, що медики, «як завжди», перебільшують реальну небезпеку, роз’яснюючи, що чарка горілки, келих вина або кружка пива шкідливо відбиваються на діяльності травних органів. Що ж відбувається в нашому організмі насправді?

Численні експериментальні дослідження і спостереження лікарів показують, що абсолютно всі органи системи травлення більшою чи меншою мірою схильні до несприятливої дії алкоголю, навіть якщо ви вживаєте його в малих дозах, але систематично.

Стравохід — це перший етап шляху алкоголю, що потрапляє в організм. Слизиста оболонка його нагрівається, порушується транспортна функція, що призводить до занедбаності кислого шлункового вмісту в стравоході. В результаті розвивається езофагіт — запалення його слизистої оболонки. Зазвичай такий езофагіт виявляє себе сильною печією, болем і погано піддається медикаментозному лікуванню. Якщо ж людина не обмежується однією чаркою, збільшує щоденну дозу спиртного, у нього може виникати блювота, що приводить до надривів слизистої оболонки на межі стравоходу і шлунку і супроводжується рясними кровотечами. Систематичне вживання алкоголю може призвести до раку стравоходу.

Навіть невеликі порції алкоголю згубно впливають на цей шлунок. Недаремно говорять: крапля камінь точить. Так чого ж можна чекати від постійної дії спиртного на ніжну, раниму слизисту оболонку шлунку! Вона запалюється, пригнічується утворення в ній слизу, порушується вироблення соляної кислоти, злущуються поверхневі епітеліальні клітини, а іноді виникають навіть численні крововиливи. Враховуючи все це, алкоголь давно застосовують в наукових дослідженнях для отримання експериментальних виразкових уражень шлунку у тварин. Особливо чутливою виявляється слизиста оболонка шлунку до дії сивушних масел, що містяться у великій кількості в продуктах самогоноваріння.

Надзвичайно небезпечно пити спиртне тим, хто страждає виразковою хворобою шлунку і дванадцятипалої кишки. Це захворювання на тлі алкогольної залежності протікає дуже важко, з постійними загостреннями, схильністю до розвитку ускладнень. Лікування на тлі вживання спиртного — малоефективне. Як тільки людина відмовляється від горілки, відразу знижується частота і тривалість загострень.

Багаторічний прийом алкоголю призводить і до поступового відмирання кислотоутворюючих клітин слизистої оболонки шлунку, в результаті розвиваються важкі форми хронічного алкогольного гастриту, на тлі якого в подальшому може виникнути і рак шлунку.

Підшлункова залоза не менш страждає від спиртного, адже тканина цього органу майже не містить ферментів, що руйнують алкоголь. І може так трапитися, що одноразовий прийом великої дози спиртного закінчиться трагічно — розвитком гострого панкреатиту через масову загибель клітин підшлункової залози. Прогноз цього захворювання непередбачуваний навіть при своєчасно проведеному хірургічному втручанні.

Тривалий прийом малих доз алкоголю (саме те, що називають «по чарочці перед обідом») теж вельми відчутно б’є по під­шлунковій: знижується її функціональна активність, зокрема, зменшується вироблення травних ферментів. А це спричиняє розвиток хронічного панкреатиту. У багатьох хворих страждає і ендокринна функція підшлункової залози, в результаті знижується вироблення інсуліну, що може привести до розвитку так званого вторинного цукрового діабету. Вченими встановлений, крім того, чіткий зв’язок між частим прийомом алкоголю і ризиком виникнення раку підшлункової залози.

Найбільш чутлива до дії спиртного печінка, оскільки в ній руйнується основна частина цього токсичного продукту. Те, що на печінку спрямовано головний удар алкоголю, свідчать наступні цифри. Зміни цього органу виявляються майже у 80% хворих хронічним алкоголізмом.

Численними дослідженнями доведено, що цироз печінки у тих, що п’ють горілку виникає в 7-8 разів частіше, ніж у непитущих, а первинний рак печінки в 60—90% випадків розвивається на тлі алкогольного ураження цього органу.

Але буває і так: людину не можна зарахувати до алкоголіків, він просто, як говорять, «культурно п’є», а у нього порушуються жировий і білковий обмін в клітинах печінки, вироблення в ній багатьох біологічно активних речовин. Алкоголь може і безпосередньо привести до загибелі печінкових клі­тин. Причиною змін в печінці, розвитку рубцюватої тканини стають і порушення імунної системи організму, що виникають як реакція на алкогольне уш­кодження цього органу.

Окрім алкоголю, несприятливу дію на печінку дає основний продукт його переробки в орга­ніз­мі — ацетальдегід, що перевершує алкоголь по токсичності в 30 разів.

Під впливом алкоголю в печінці розростається сполучна тканина, відбувається її жирова інфіль­трація.

Надалі виникають і глибші структурні ушкодження, що призводить до розвитку хронічного алкогольного гепатиту. Це захворювання нерідко розвивається поволі, людина протягом тривалого часу відчуває себе цілком задовільно. Проте, якщо вона не відмовиться від алкоголю, через декілька років може сформуватися алкогольний цироз печінки — найважча форма її алкогольного ураження.

Особливо велика небезпека загрожує під­літкам. У них цироз печінки може розвинутися і під впливом дуже малих доз алкоголю. Прогноз при вже розвиненому цирозі повністю залежить від самого хворого. Знайде чоловік в собі сили зовсім відмовитися від спиртного, можливе певне відновлення структур печінки. І, навпаки, якщо він продовжує пити, прогноз стає катастрофічним. Нерідко у стра­ж­даючих на алкогольний цироз виникає рак печінки.

У кишечнику алкоголь негативно впливає на процеси травлення і всмоктування. Перш за все тому, що ушкоджує епітеліальні клітини слизистої оболонки тонкої кишки. А раз так, то погіршується всмоктування амінокислот, глюкози, води, мінеральних солей, багатьох вітамінів. Через прискорення рухової активності кишечника з’являються часті проноси, порушується нормальний склад бактеріальної флори кишечника. З часом це приводить до значного виснаження хворих через важке порушення обміну речовин.

То чи є смисл піддавати себе такій серйозній загрозі? Чи варта чарка горілки того, щоб втрачати через неї здоров’я і найкращі роки життя?

О.Шептулін,
кандидат медичних наук