Таємні товариства: міфи та реальність

Ми продовжуємо публікацію книжки Миколи Сенченка та Валерія Гастинщикова «Таємні товариства: міфи та реальність»

Іоланта де Бар (1480 — 1483). Дочка Рене Д’анжу, народилася 1428 року. У сімнадцятирічному віці її видали заміж за Феррі, лорда Сіон-Водемонтського, лицаря Ордену півмісяця. Коли Феррі помер, Іоланта перетворила Сіон-Водемонт на центр священного паломництва Лорена. Вдруге місце набуло статусу священного (вперше — за язичництва). Про це стало відомо, коли там виявили статую язичницької галло-тевтонської матері-богині Розмер. Син Іоланти Рене, названий так на честь діда, став герцогом Лоренським. Він навчався у Флоренції. Серед його вчителів був Веспуччі, основний спонсор відомого художника періоду Ренесансу Боттічеллі.

Сандро Філіпепі (1483 — 1510). Народився 1444 року, видатний художник, більш відомий як Боттічеллі. Як і вже згадуваний Ніколя Фламелю, він був у списку гросмейстерів Пріорату. Сандро Філіпепі, ймовірно, не мав знатного родоводу, хоча він підтримував дружні зв’язки з більшістю родин, що згадуються в цьому списку. Він був наставником сина Іоланти де Бар, майбутнього герцога Лоранського. Вивчав алхімію і герметику під керівництвом таких учителів, як Веррочіо, який також навчав Леонардо да Вінчі, який наступний у списку. Передбачається, що Боттічеллі був творцем одного з найперших комплектів карт Таро. Хоча немає історичних підтверджень його схильності до езотеричних поглядів, деякі експерти з питань мистецтва звернули увагу на езотеричність його найвідоміших робіт, таких як «Примавера» («Весна»).

Леонардо да Вінчі (1510 — 1519). Народився 1452 року, найвідоміший з художників Ренесансу. Навчався разом з Боттічеллі, що передував йому на посаді гросмейстера Пріорату. Передбачається, що Леонардо був одним з перших розенкрейцерів і що систему його вірувань церква вважала за вкрай єретичну. Йому приписують той погляд, що в Ісуса був брат-близнюк. Цьому є свідчення в його роботі (наприклад, ескіз за назвою «Діва зі Святим Іоанном Хрестителем і Святою Ганною»), хоча, звичайно, існує імовірність того, що поняття «близнюк» уживалося тільки в символічному змісті і не мало конкретного змісту.

У «Таємній Вечері» Леонардо висловлює припущення, що хліб — тіло Христове і вино — кров Його є насамперед символами. Чаші, що нею, як стверджується, Христос користувався під час цього таїнства — Священний Грааль — на картині немає. Понад те, Леонардо зображує жіночу постать праворуч Христа, ймовірно — Марію Магдалену. Постаті розміщено на картині так, що в центрі вони утворять літеру «М».

Чарльз, Коннетабль Бурбонський (1519 — 1527). Народився 1490 року, один з найвпливовіших лордів Франції початку ХVІ ст. Як і більшість зі списку гросмейстерів Пріорату, Чарльз був кревно споріднений з багатьма ними. Він був праправнуком Рене д’анжу, внуком Іоланти де Бар. 1521 року полишив Францію через ворожнечу з французьким королем Франциском I. Чарльз став воєначальником імперської армії Святої Римської імперії за імператора Чарльза V. Чарльз змусив Франциска пошкодувати про ту ворожнечу, коли він на чолі імперської армії 1525 року в бою при Павії взяв у полон французького монарха. Чарльз, Коннетабль Бурбонський загинув 1527 року під час облоги Рима.

Фердинанд де Гонзак (1527 — 1575). Більш відомий як Ферранте де Гонзага, син герцога Мантуа й Ізабелли Д’ест. Його батьки були патронами Леонардо да Вінчі. Хоча в Секретних Досьє стверджується, що він був гросмейстером Пріорату до самої смерті 1575 року, однак, за іншими даними, помер 1557 року, а 1575 року помер його син Цезар. Або Фердинанд 1557 року не помер, або в документах Пріорату допущено помилку.

Луї де Невір (1575 — 1595). Племінник Фердинанда де Гонзака, Луї де Невір більш відомий як Луї де Гонзага. Брат Луї поріднився через одруження з династією Габсбургів. Його дочка вийшла заміж за герцога Лоренського. Відомо, що він був тісно пов’язаний з членами таємного товариства, наприклад з Джоном Ді, чарівником, астрологом і секретним агентом королеви, сам Луї завідував фінансами за короля Франції Генрі IV і підтримував контакти із сером Томасом Фладдом, скарбником англійської армії, що її послала королева Єлизавета I у допомогу Франції. Сер Томас Фладд був батьком Роберта Фладда, який змінив Луї на посаді гросмейстера Пріорату.

Ді (1527 — 1608) називають засновником масонства. Він був математиком і кабалістом. Королева Єлизавета, протестантка, в нагороду Ді довірила йому високу посаду в уряді. Ді часто приписується ідея створення Британської імперії. Він вивчав таємні методи і вважається найпершим таємним агентом (кодовий номер 007, пізніше використаний письменником Флемінгом для свого героя агента Джеймса Бонда). Ді цікавився методами шпигунства, вивчав текст ХV ст. «Стеганографія», написаний кабалістом Йоханнесом Тітеміусом. Англія не була світовою державою, коли Ді був на службі у королеви, однак незабаром вона стала такою.

Роберт Фладд (1595 — 1637). Народився 1574 року, філософ, визнаний лікар і прихильник герметики, що він її назвав «Розенкрейцерство». Він прийняв від Джона Ді роль вищого англійського езотерика. Хоч і невідомо, чи належав Фладд до розенкрейцерів, привселюдно він звеличував цю групу. У 1596 — 1602 роках Фладд подорожував Європою, обговорюючи езотеричні питання з інтелігенцією. Серед них був Янус Грутер, друг Йохана Валентина Андреа — наступного у списку гросмейстерів Пріорату. 1602 року Фладд став наставником Чарльза, сина Генрі Лоренського.

Фладд був посвячений у «відновлення світу» — зміна природи за допомогою впливу людського інтелекту.

Йоган Валентин Андреа (1637 — 1654). Народився 1586 року, німецький богослов і езотерик. Вважається основоположником «християнського розенкрейцерства», що, своєю чергою, породило рух розенкрейцерів. Андреа був творцем таємних товариств, відомих як Християнські союзи.

Роберт Бойл (1654 — 1691). Народився 1627 року, син графа Коркського, творець «невидимого коледжу», що згодом перетворився на лондонське Королівське товариство сприяння природним знанням — масонській організації, що надавала пристанище вченим і мислителям, які рятувалися від інквізиції. У 1670-ті роки Бойл опублікував дві праці з алхімії — «Виділення ртуті з золотом» та «Історична думка щодо знецінювання золота».

Ісаак Ньютон (1691 — 1727). Народився 1642 року в Лінкольнширі. За певними джерелами, нащадок стародавнього шотландського роду. Обраний до Королівського товариства 1672 року. Стверджується, що Ньютон провадив шпигунську діяльність проти Луї XIV. Він не був відомим масоном, однак входив був ченом Клубу джентльменів Спалдінга — організації, що вважалася «напівмасонською». 1689 року Ньютон написав «Доповнену хронологію античних царств», де спробував простежити царські генеалогічні древа до самих джерел. Він був упевнений, що в розмірах і обрисах Храму Соломона закодовано алхімічні формули.

Протягом всього свого життя Ньютон неодноразово перечитував рукопис Ніколя Фламеля, попереднього гросмейстера Пріорату Сіону, котрий, як стверджується, опанував таємниці алхімії. Ньютон не вірив у Святу трійцю і божественність Христа, він вважав, що Новий Заповіт було перекручено у V столітті. Пізніше Ньютон захопився Камісарами — групою на кшталт Катарів, що існувала в Лондоні на початку ХVІІІ ст. Перед самою смертю Ньютон, як стверджують, спалив велику частину своїх праць.

Чарльз Редкліф (1727 — 1746). Народився 1693 року, син позашлюбної дочки Чарльза II, внук передостаннього монарха Стюартів, приклав багато зусиль для продовження справи Стюартів. 1725 року заснував першу масонську ложу в Європі — в Парижі. До 1736 року був гросмейстером усіх французьких лож. Намагався повернути Стюартів на престол Редкліф, був супротивником нової королівської родини. Його захопили на французькому кораблі 1746 року і через кілька місяців стратили в лондонському Тауері. Стюарти були прихильниками масонства, вважалося, що вони створили одну з масонських груп, відому як Шотландський обряд. Ця форма масонства мала вищі ступені, ніж це практикувалося в інших ложах. Ці вищі ступені передбачали навчання античним таємницям, відомим тільки в Шотландії.

Шарль де Лорен (1746 — 1780). Народився 1744 року. Відповідно до документів Пріорату, став його гросмейстером у віці двох років. Був зятем імператриці Марії Терези (з династії Габсбургів, дружини імператора Святої Римської імперії Франциска, герцога Лоренського, що заснувала династію Габсбургів-Лоренів) і маршалом у воєнний час. Попри явну схильність до військового мистецтва Шарль регулярно програвав Прусській армії під командуванням Фредеріка Великого. По завершенні своєї військової кар’єри жив у Брюсселі. Був прибічником мистецтва. 1761 року Шарль став гросмейстером Тевтонського Ордену. Його племінник Максиміліан 1770 року успадкував посаду гросмейстера Тевтонського ордену. Відповідно до документів Пріорату, Максиміліан успадкував від дядька і титул гросмейстера Пріорату Сіону.

Максиміліан де Лорен (1780 — 1801). Народився 1756 року, племінник Шарля де Лорена, що змінив останнього в списку гросмейстерів Пріорату. Також відомий як Максиміліан фон Габсбург. Був братом Марії Антуанетти. Мрії Максиміліана про військову кар’єру зазнали краху, коли він, ще юнаком, впавши з коня, зламав ногу. Так він став священиком. Як і його дядько Шарль, він патронував мистецтва, зокрема надавав фінансову допомогу таким музикантам, як Бетховен, Моцарт, Гайдн. Під час Французької революції надавав притулок аристократичним вигнанцям. Сам він заявляв, що не належить до масонів.

Шарль Нодьє (1801 — 1844). Другорядний есеїст, однак тоді він вважався значною постаттю в літературі. Нодьє писав винятково про династію Меровингів у Франції і лицарів-тамплієрів. Однак ті праці не можна порівняти з харизматичністю його натури. Він добре знав, як утримати увагу аудиторії. Серед шанувальників Нодьє був молодий Віктор Гюго, який згодом змінив його на посаді лідера Пріорату. 1802 року Нодьє писав про свою участь у таємному товаристві, яке він не назвав, але описав як «Піфагорійське» і «біблійне». 1816 року він опублікував нарис «Історія таємних товариств в армії Наполеона».

Книгу задумано як художню, однак у ній докладно описано, як інтриги таємних товариств спричинили падіння Наполеона. У цій «художній» книзі Нодьє розповідає, що у світі багато таємних товариств, але панівним є Філадельфійське. Грунтується книга Нодьє на реальних фактах чи то на дезінформації, однак він створив міф навколо світових таємних товариств, що змінив погляди людей на владу й історію Європи ХІХ століття.

Віктор Гюго (1844 — 1885). Автор книги «Собор Паризької богоматері». Народився 1802 року в родині збіднілих аристократів. Родина Гюго бере свій початок з Лорена. Його батько був генералом в армії Наполеона, але, мабуть, дружив і зі супротивниками Наполеондорів. В юності Гюго був шанувальником Шарля Нодьє, гросмейстера Пріорату. Гюго і Нодьє керували видавничим домом і подорожували разом зі своїми дружинами. Гюго був одним з тих, хто ніс труну з тілом Нодьє. У Гюго були неортодоксальні релігійні погляди. Він не вірив у Святу трійцю і божественність Ісуса і належав до Ордену розенкрейцерів, як і Еліфас Леві.

Клод Дебюссі (1885 — 1918). Народився 1862 року в бідній родині, у молодому віці підтримував контакти з багатими, будучи чудовим піаністом. Як вундеркінд, ще дитиною Дебюссі виступав у будинку фаворитки французького президента. Він багато подорожував, хоча неможливо визначити, чи підтримував контакти з іншими членами Пріорату Сіону. Дебюссі поклав на музику деякі твори Віктора Гюго, який був перед ним у списку. Міг його знати через загального знайомого — поета-символіста Поля Верлена.

Жан Кокто (1918 — 1963). Французький кінорежисер і драматург, натяки на його зв’язок з Пріоратом Сіону можна знайти в його фільмах і сценаріях. Народився 1889 року у відомій у політичних колах родині, підтримував контакти з впливовими людьми, провадив богемний спосіб життя. За нацистської окупації Франції Кокто, як стверджується, не брав участі в русі опору, але був прихильником Шарля де Голля після закінчення Другої світової війни.

1984 року Бейджент, Чі і Лінкольн, автори книги «Свята кров, Священний Грааль», отримали листа на двох сторінках, підписаного Робертом Еббудом, Гейлордом Фріманом, Джоном Дріком і Пьєром Плантаром. У верхній частині сторінки був логотип Пріорату Сіону з гербом, що містив букви R і C. За винятком Плантара, всі інші підписанти мали стосунок до Першого національного банку Чикаго. Цей лист був застереженням усім, хто здумає підробляти документи Пріорату Сіону. Зміст листа було сприйнято серйозно, коли з’ясувалося, що Дрік помер через два роки після написанння листа. Було зроблено спробу зв’язати Пріорат з одним з банків середнього Заходу, які співпрацювали з родиною Рокфеллерів.

Бейджент, Чі і Лінкольн вважали, що відомі «Протоколи сіонських мудреців» фактично належали Пріорату Сіону. У результаті тривалих досліджень ця трійка дійшла висновку, що їх засновано на реальному документі і цей документ поширено через «якусь масонську організацію чи орієнтоване на масонів таємне товариство, яке, маючи в назві слово «Сіон», створило свою програму приходу до влади шляхом проникнення в масонство, аби керувати соціальними, політичними й економічними установами».

Багато дослідників вважають, що за всією цією «димовою завісою повної нісенітниці і плутанини проглядається дуже серйозний намір». Усе це дуже схоже на правду, якщо повернутися до Протоколів сіонських мудреців: «З того часу ми водимо їх від одного розчарування до іншого, щоб вони нарешті від усього відмовилися на користь того Царя-Деспота Сіонської крові, якого ми готуємо для світу».