Економіка і мораль... Чому проблема співвідношення доходів громадян є головним питанням української політики

Демократія — це баланс інтересів, передусім економічних. Існує об’єктивний макроекономічний показник, що характеризує цей баланс інтересів — співвідношення доходів 20% найбагатших громадян країни і 20% її найбідніших громадян.

Тобто йдеться про те, у скільки разів доходи 20% найбагатших громадян перевищують доходи 20% найбідніших громадян країни. В країнах Євросоюзу середній показник співвідношення доходів становить 4,8:1, у Швеції — 3,5:1, в Португалії — 7,3:1. Для порівняння: у Мексиці співвідношення доходів — 14:1, Бразилії — 24:1, Гондурасі 38:1. Не важко помітити, що в країнах, які у нас асоціюються з високими стандартами життя і високими стандартами демократії, різниця в доходах між багатими і бідними суттєво відрізняється від тої, яка є в Гондурасі.

Справжня демократія — це форма правління домінуючого середнього класу. Саме домінування середнього класу забезпечує високі стандарти життя і високі стандарти демократії.

Відстоювання ідеї справедливого розподілу доходів не має нічого спільного з ідеями комунізму. В «комуністичному» Китаї співвідношення доходів 20% найбагатших і 20% найбідніших є на рівні 7:1, а в «капіталістичній» Японії — 4:1.

Слід зазначити, що на початку XX століття в Європі цей показник коливався в межах 18:1. Після більшовицького перевороту 1917 року на Заході зрозуміли. яку загрозу для суспільства становить така велика різниця в доходах громадян, і ситуація почала змінюватися. Вирішувати проблему справедливого співвідношення доходів протягом цілого століття для України неприйнятно.

Провідні західні фахівці вважають, що співвідношення 10:1 є критичним. У разі його перевищення країна уже не може повноцінно розвиватися, бо розвиток країни — це розвиток її громадян. Аби людина розвивалася, в неї необхідно інвестувати гроші. Без інвестицій в людину немає розвитку ні окремої особистості, ні країни загалом.

Французький письменник Антуан де Сенкт-Екзюпері, спостерігаючи за сім’ями заробітчан-емігрантів, висловив думку, що найстрашніше — не власне бідність цих людей, а те, що через цю бідність у комусь з дітей може померти Моцарт. Співвідношення доходів громадян — це не лише співвідношення грошей у кишенях, це ще й співвідношення можливостей самореалізації. Що більший відсоток людей у країні має можливості для самореалізації, то кращими будуть перспективи цієї країни.

Для сприйняття розумної ідеї зовсім не обов’язково робити культ з її автора. Слова Йосипа Сталіна про те, що кадри вирішують все, в Японії сприймають як аксіому. Щоб кадри могли вирішувати все, вони повинні володіти відповідним рівнем кваліфікації, що, своєю чергою, без інвестицій в людину є неможливим. Стратегічний запас Японії — це її кадри. Чи володіли б японці тим рівнем кваліфікації, який вони мають сьогодні, якби співвідношення доходів 20% найбагатших японців до доходів 20% найбідніших становило не 4:1, а 40:1.

Свого часу Сполучені Штати жили з гаслом «що є вигідним для Форда, те є вигідним і для Америки». А для Форда, треба віддати йому належне, було вигідно. аби автомобілі, які складали на його заводах, були доступними за ціною для робітників, які їх виготовляли. Таким чином, Форд сам для себе створював ринок збуту власної продукції. Без платоспроможного покупця повноцінний внутрішній ринок є неможливим. Без повноцінного внутрішнього ринку неможливий повноцінний розвиток країни. Гроші, які бізнес сьогодні інвестує у платоспроможного покупця, завтра платоспроможний покупець проінвестує в розвиток бізнесу. А тому співвідношення доходів, що не виходить за межі розумного, є вигідним не лише для бідних, а й для багатих, за умови, що багаті не планують в майбутньому втекти з країни разом зі своїми грошима.

В Україні не існує офіційної статистики про величину такого показника як співвідношення доходів громадян. На думку оптимістично налаштованих експертів, цей показник становить 15:1. Песимісти говорять про співвідношення 40:1. Словом, за рівнем співвідношення доходів Україна стоїть між Мексикою і Гондурасом.            Україна останніми роками постійно декларує своє прагнення до євроінтеграції. Але з чим ми йдемо до Європи? Чи потрібен сучасній Європі «Єврогондурас»? І величину заробітної плати, і розмір пенсії в Україні збільшували вже не раз. Але чи змінюється від того докорінно становище народу? За такого співвідношення доходів на кращі зміни не варто сподіватися.

Питання про співвідношення доходів є найголовнішим питанням політики. Саме співвідношення доходів визначає не лише рівень життя в країні, не лише перспективи розвитку країни, а й рівень політичної культури і суспільної моралі.

Нині в Україні уся «доросла» політика робиться на «олігархічні» гроші. Правила гри в українській політиці зорієнтовані не на інтереси народу і держави, а на інтереси тих самих олігархів. Народ потрібен лише для того, щоб голосувати на виборах за олігархів і обслуговувати між виборами їхні інтереси.

Суспільну мораль сьогодні продиктовано гонитвою за грошима, а гонитва за грошима — «гондураським» співвідношенням доходів.

Демократія, демократія, демократія... Але чи можна говорити про демократію в країні, де між багатими і бідними така прірва. Демократію по-українськи можна звести до такої формули: «Ми вас обікрали, обкрадаємо, і будемо обкрадати, але ви маєте право висловлювати своє обурення, яке ми ігнорували, ігноруємо і будемо ігнорувати». Розмови про демократію, що перемогла в нинішній Україні, це зомбування людей задля збереження нинішнього стану речей.

Питання НАТО, мовне питання, політичні симпатії ділять Україну. Чи існує ідея, яка взмозі об’єднати Україну? Чи є в Україні політичні лідери, спроможні об’єднати Україну?

За роки незалежності ще жодна політична сила не ставила на порядок денний питання співвідношення доходів, яке насправді є головним питанням політики. То чиє в Україні політична еліта, спроможна взятися за вирішення головного питання?

Ідея соціальної справедливості і відповідальної влади — це саме та ідея, яка може об’єднати Схід і Захід України. «Україна єдина. Добробут для всіх, розвиток для всіх». Така національна ідея приречена на популярність і на Сході, і на Заході України. Саме під гаслом «Добробут для всіх» Конрад Аденауер та Людвіг Ерхард здійснювали економічні реформи у повоєнній Німеччині. Ті країни Третього світу, які в процесі економічних реформ ігнорували гасло «Добробут для всіх», так і залишилися країнами Третього світу.

У чому секрет краси архітектурних шедеврів? Передусім у правильних пропорціях. Без правильних пропорцій у доходах громадян Україна ніколи не стане державою з високими стандартами життя.

Якими можуть бути шляхи вирішення проблеми співвідношення доходів громадян:

1.         Передусім необхідно змінити систему оплати праці представників влади. Влада повинна власною кишенею відповідати за рівень життя в країні. Критерії, які необхідно брати до уваги, це величина середньої зарплати і коефіцієнт зайнятості населення. Президент країни, як найвища посадова особа, має отримувати 10 середніх зарплат, помножених на коефіцієнт зайнятості населення. За таким самим принципом має здійснюватися оплата праці і Кабінету Міністрів, і Верховної Ради. Для обласної влади показники треба брати не загальнодержавні, а обласні. Решта — аналогічно. Статистика має бути підконтрольною парламентській опозиції.

2.         Багаті повинні платити вищі відсотки податків. Чи захочуть багаті платити більше — це питання риторичне. Закон повинен передбачати можливість не платити підвищених відсотків за умови, що ці гроші будуть проінвестовані в розвиток економіки. Тобто система оподаткування має обмежувати не рівень доходів, а рівень особистого споживання. Гроші, залишаючись власністю багатих, повинні служити інтересам всього суспільства. А розпорядниками коштів залишатимуться їхні власники.

3.         Доречним видається прийняття закону про співвідношення доходів працедавців і найманих працівників. Це співвідношення повинно залежати від кількості найманих працівників. Що більшу кількість людей працедавець забезпечить роботою, то в більшу кількість разів його особистий рівень споживання може перевищувати величину середньої заробітної плати його найманих працівників.

Політична сила, яка поставить на порядок денний питання співвідношення доходів і запропонує власне бачення шляхів вирішення цієї проблеми, зможе з повним правом претендувати на звання еліти.