Україна — не Росія

Ці слова належать колишньому Президенту України Леоніду Кучмі. Хочеться зазначити, що далеко не всі можновладці усвідомлюють своє українське коріння, і нічого не роблять щоб це усвідомити. Коли таке трапляється у пересічних громадян з комуністичним вихованням на Сході України, то свідомі українці реагують нормально, списують все на трьохсотрічне поневолення українців російською державою.

Та коли цілими днями громадяни України чують від високих державних посадовців іноземну мову, якою ті спілкуються у Верховній Раді, публічно виступаючи по радіо чи на мітингу, зневажаючи державну мову, мову свого народу, яка захищена Законом, показуючи негідний приклад для молодого покоління і виховуючи у нього комплекси меншовартості, — то це ніщо інше як кримінальний злочин. Навіть тоді, коли державні чиновники спілкуються у відкритому етері на радіо українською мовою, а окремий радіослухач ставить запитання крученою російською, то цей чиновник починає відповідати російською мовою, нібито шануючи того радіослухача. Як же тоді бути з мільйонами українців, яких він демонстративно зневажає? У цьому разі державний чиновник поводиться просто по-хамськи, засвідчує, що недоріс до державного рівня. Жодна держава у світі не розвиває і не захищає українську мову на своїх теренах, вони у кращому разі не заважають. За кордоном нині проживають понад двадцять мільйонів українців. Ще десятки українців асимілювалися, більшість з них навіть не здогадуються про своє українське походження. То чому ж державний бюджет України повинен фінансувати тисячі загальноосвітніх шкіл, де панує мова і культура колишніх наших поневолювачів. Це передусім принижує нас як самодостатню націю, яка, комплексуючи, намагається догодити кому завгодно, тільки не етнічній нації. Як треба себе зневажати, щоб так чинити. Право на фінансування з державної кишені, окрім української, має ще кримсько-татарська мова, для якої територія України — єдине тло, де вона функціонує. Усі інші мови є державними у численних наших сусідів, де вони вільно розвиваються і фінансуються. Кожен громадянин може вільно, тимчасово чи зовсім, покинути територію України й отримати таку освіту, яку він хоче, і такою мовою, якою хоче. Етнічні українці живуть на землях усіх наших сусідів без винятку, є вони також і на австралійському та американському континентах. Наша держава повинна фінансувати іншомовні школи лише адекватно до кількості українських шкіл у тій чи тій іноземній державі за її рахунок. Все інше — від почуття меншовартості. Як же тут бути? Що робити? Гадаю, насамперед держава і її засоби масової інформації повинні щедро фінансуватися урядом, щоб протистояти антиукраїнському наступу приватних засобів масової інформації, які фінансуються нашими недругами і, використовуючи наші демократичні засади, руйнують національний інформаційний простір, впливають на свідомість молодих, формують у них комплекси меншовартості, зневагу до всього українського.

На думку української громадськості, уряд повинен застосувати всі ті методи для відродження української мови та культури, які застосовували російські колоністи під час русифікації українців у совітські часи. Заохочувати вивчення державної мови у всіх без винятку школах, виплачувати 30% надбавки учителям української мови та літератури, збільшити у півтора рази час на вивчення державної мови, історії і культури нашого народу, сформувати навчальні групи для вивчення згаданих предметів у кількості не більш як десять учнів, забезпечити школи відповідним методичними розробками, комп’ютерними та програмними засобами, залучити для цього Академію педагогічних наук. Ці заходи повинні бути не одноразовою кампанією, а постійною і невідкладною роботою під особисту відповідальність міністра освіти, глав обласних державних адміністрацій та директорів шкіл. Усіх відповідальних державних посадовців, які саботують виконання цих важливих для Української держави заходів, необхідно звільняти і притягати до відповідальності. У цій справі ми запізнилися на п’ятнадцять років. Тільки духовне відродження нації через усі доступні методи і засоби дасть змогу в короткий термін отримати нове покоління молодих людей без комплексів, які матимуть за честь інтегруватися до нинішньої європейської цивілізації. Тим більше, що значну частину Європейського союзу населяють слов’яни, третина населення європейського співтовариства сповідує християнські цінності Православної Церкви, повністю відсутні територіальні претензії між державами союзу.

 Сьогодні нагальним стало повернення десятків мільйонів українців, яких колоністи століттями вивозили у Сибір і які розчинилися на неосяжних просторах Росії. Чи тих мільйонів громадян, які покинули Україну в пошуках кращої долі, заробітку уже в останні десятиліття. Для цього необхідними є офіційне звернення Президента й уряду, старанна підготовка до акції переселення, протекціоністська політика для інвесторів-українців, що прибуватимуть з сім’ями на постійне проживання в Україну. Потрібно негайно виключити з програм радіо і телебачення передачі, які принижують нас як націю, низькосортні бойовики, які розтлівають молодь, все те, що сіє песимізм і зневіру, від чого опускаються руки. Мають піти у небуття політичні чвари високопосадовців, які вже стали посміховищем для всього світу. Засоби масової інформації, нам мій погляд, повинні фінансуватися тільки державою, на їхніх частотних діапазонах не повинні працювати жодні комерційні програми. Діяльність таких засобів має бути скерована на виховання дітей і молоді, на допомогу шкільної освіти, на пропаганду здорового способу життя усіх вікових груп громадян, на історичну перспективу. У цьому я вбачаю невідкладні завдання сьогодення.