Які права «качають» Сполучені Штати?

Вінстону Черчіллю належить парадоксальна думка про те, що демократія — не найкраща форма влади. Просто решта — ще гірші. Покійний британський лідер, на жаль, не розшифрував, чим саме кепська демократія. Але певні висновки напрошуються самі собою. Один з них такий: базові символи народовладдя найефективніше використовуються антидемократичними політиками для знищення… демократії.

Ось уже кілька років поспіль Держдепартамент США оприлюднює звіт про дотримання прав людини чи не в усіх державах світу. Найсвіжіший апокриф розтиражовано 6 березня.

Наразі маємо короткий виклад (у версії радіо «Свобода») розділу, що стосується України. Питання перше, яке, на жаль, виходить за межі цього коментаря: якими мірками послуговувалися чиновники Держдепу. Бо якщо за еталон взяли стан отих прав у США, то це, кажучи по-вченому, не конгруентно. Приміром, за даними міжнародних експертів, за надзвичайно важливим показником — захистом прав власного виробника — Сполучені Штати перебувають аж на 15-му місці в світі.

Питання друге: припустімо, що в американських дипломатів є зайвий час і зайві гроші аби, скажімо, з цікавості дослідити, як захищає влада тієї чи іншої держави інтереси маленького українця, зімбабвійця та ін. З Богом!

Але тут виникає третє запитання: де ж узяти об’єк­тивну інформацію для моніторингу з наступним звітом? Конкретно: на підставі яких даних автори звіту дійшли висновку про те, що прояви антисемітизму в Україні тривають, що більшість з них пов’язані з МАУП, яка, своєю чергою, фінансується державами Близького Сходу? І який стосунок найбільший в Україні навчальний заклад має до начебто «численних випадків нападів на чорношкірих африканських студентів»?

Почнемо з кінця. Численних нападів на африканців міліцейська хроніка України не зафіксувала. Щодо двох чи трьох убивств темношкірих громадян у Києві, то їхня належність до студентства є, делікатно кажучи, витвором буйної уяви авторів звіту. Це раз. Расистське підгрунтя цих убивств не виявлено — це два.

Тепер щодо, на жаль, традиційних наїздів на МАУП. Таке враження, що цей абзац тупо переписують з року в рік і ніяк не корелюють зі справжнім станом справ. А він такий: ЖОДНА перевірка, проведена в 2003—2006 роках Генпрокуратурою, МВС, СБУ, Міністерством освіти та іншими державними структурами, не знайшла бодай натяку на окремі епізодичні прояви антисемітських висловів чи закликів, пов’язаних з МАУП. Безпідставність звинувачень на адресу Академії неодноразово доводили у судовому порядку. Те ж саме і щодо пов’язань МАУП із чомусь жодного разу не названими «близькосхідними державами та групами ісламських радикалів». Тобто замість об’єктивного звіту американські дипломати поширюють на весь світ класичну дезінформацію. Не будемо акцентувати на рівні демократичності таких екзерсисів.

Хто ж підставляє (чи виконує замовлення, що одне й те ж) американських захисників прав із Держдепу? Ось уже котрий рік поспіль одна з єврейських організацій України — ВААД Йосипа Зісельса — за кілька тижнів до оприлюднення американського моніторингу вивішує у своїх ЗМІ власний звіт на тему «антисемітизму в Україні». Порівняння обох текстів навіть зеленому новачку-політологу підкаже, хто і в кого списав.

Ваадівський звіт ми коментували на сторінках нашого сайту (див. репліки «Подвійна мораль чи повна аморальність» від 31.01.2007). Тому ще раз викладати наші аргументи вважаємо зайвим. Ми лише звернемо увагу американських дипломатів на дві суттєві обставини. Як визнало керівництво ВААДу, автором одіозних щорічних псевдозвітів є Володимир Міндлін, 1941 року народження, єврей, випускник філологічного факультету Київського держ­університету, донедавна — прес-аташе посольства Ізраїлю в Україні. Щодо рівня об’єктивності пана Міндліна, то керівництво ВААДу мусило піти на нечуваний крок: через місяць після оприлюднення моніторингу за 2006 рік Євразійський Єврейський Конгрес за участі експертної групи Всесвітнього єврейського конгресу терміново замовив ізраїльському журналісту В’ячеславу Лихачову нову версію звіту. Той, що міг, те й зробив. Принаймні, намагався надати своїм дослідженням хоч якусь видимість об’єктивності. Не вийшло! Цитуємо (за сайтом vaad. org.ua) фінальне зауваження замовників до розробок Лихачова: «Точка зору автора з того чи іншого питання, яка видасться суперечливою, є його особистою точкою зору і за неї не відповідальні ні Євразійський Єврейський Конгрес, ні єврейська громада України».

Отже, завдяки ваадівським керівникам ми знаємо ім’я головного паскудника — Володимир Міндлін. Безсумнівно, за свої ненаукові фантазії йому доведеться відповідати згідно з українськими законами. Залишається останнє запитання — до посольства США в Україні. Хто конкретно виступатиме співвідповідачем Міндліна за грубий наклеп на МАУП і нашу державу?

За матеріалами інтернет-видання
«Акценти»