ПРОТОКОЛИ УКРАЇНСЬКИХ МУДРЕЦІВ

Синтез адміністративних та фінансових ресурсів формується в умовах масової присутності бізнесу у владі, а влади — в бізнесі. За таких обставин система правових відносин у суспільстві підмінюється корупційними зв’язками і є першим етапом формування мафіозно-кланової держави.

Отже, в умовах неправової держави та тотальної корупції адміністративні та фінансові ресурси є фактором сталої дії, а не засобами одноразового застосування, як дехто гадає.

Виникає закономірне запитання: чому саме маніпулятивні технології, а також адміністративні та фінансові ресурси, політичні партії і блоки використовують у процесі виборчих перегонів. Такий набір специфічних інструментів продиктовано ось чим: для того, щоб здолати своїх політичних суперників потрібні адміністративні та фінансові ресурси. А для того, щоб ошукати виборців — маніпулятивні технології. Знову ж таки виникає запитання: а навіщо ж обманювати виборців? Річ у тім, що наміри та інтереси тих, хто обирається, не збігаються з інтересами самих виборців. Отже, їх потрібно ошукати.

Таким чином, маніпулятивні технології, а також адміністративні та фінансові ресурси — це три складники єдиного технологічного процесу із загарбання і утримання державної влади. Незаконне й аморальне застосування маніпулятивних технологій, а також адміністративних та фінансових ресурсів несправедливо надає переваги одним громадянам всупереч інтересам інших, тим самим ставлячи їх у нерівні умови і порушуючи один з головних принципів демократії рівних можливостей через рівність перед законом.

Маніпуляція громадською свідомістю є однією з форм масового обману й підлягає осуду та переслідується законом.

Отже, хочеться сподіватися, що вищий законодавчий орган держави таки ухвалить закон про зловживання довірою, аби захистити громадян України від неправомірних посягань на їхні конституційні права, і покладе край такому ганебному явищу, як маніпуляція громадською свідомістю.

Якщо проаналізувати списки депутатів Верховної Ради України, можна виділити чотири основні групи, які мають свої стратегічні завдання та певнi функції.

Отже, перша — група прикриття, до складу якої входять співаки, музиканти, спортсмени. Їхнє головне завдання — надати ефекту політичного шоу, в якому зацікавленому виборцеві відводиться роль безкорисного фана, а також відвертати увагу та пом’якшувати негативні враження виборців від наявності в партійних списках одіозних або не зовсім привабливих персон.

Далі — основна група, до складу якої входять політики та чиновники всіх часів, масштабів та рівнів, головне завдання яких — вказувати українському народу шлях у світле майбутнє і вести його ним. Це люди, наділені унікальним хистом думати одне, говорити друге, а робити третє. І представлені вони в списках політичних партій та блоків здебiльшого «птенцами гнезда Кучмина».

А далі за основною групою — не менш впливова, до складу якої входять нові власники та економічні менеджери, що виросли на дріжджах кримінальної приватизації та тіньової економіки, головне завдання яких — підтримувати своїх політичних партнерів фінансово.

Між представниками названих груп існує тісний взаємозв’язок та активна взаємодія: представники другої групи за підтримки партнерів з третьої трансформують свої політичні можливості в економічні результати. Своєю чергою, представники третьої групи за сприяння колег з другої втілюють свої економічні можливості в політичні результати.

Звичайно, дуже прикро, що така гарна надприбуткова справа, як бізнес від політики, в юридичній практиці називається не­гар­ним словом: корупція...

Ну, а далі, в причіпному вагоні, — челядь, родичі, родичі родичів, які не мають жодного стосунку до масштабної політичної діяльності, яка давала б підстави претендувати на звання народного депутата України, але з якихось незрозумілих міркувань їх внесено до прохідної частини партійних списків.

Таким чином, списки депутатів Верховної Ради України від провідних полiтичних партій та блоків побудовано за принципом троянського коня. Що в публічній політиці не припустимо і є однією з форм масового обману.

Отже, в такий спосіб брутально порушується конституційне право громадян України — вільно обирати та бути обраними, яке зафіксовано в статті 38 Конституції України.

Як бачимо, нинішня провідна сила на політичній арені України — економічний та політичний менеджмент, а також прошарок нових власників, сформований у надрах тіньової економіки та політики, діяльність якого не вкладається в рамки нормативних систем — таких, як совість, мораль, закон, які через свою асоціальну природу неспроможні — ані морально, ані психічно, ані інтелектуально — будувати демократичну, соціальну, правову державу, як це задекларовано в Конституції України.

Ці люди нині йдуть у владу задля подальшого великого дерибану, започаткованого колишнім президентом Леонідом Кучмою, аби через різноманітні лобістські схеми та маніпуляцію юридичними нормами і процедурами завершити розкрадання державного бюджету, аби через незаконну приватизацію дограбувати український народ, понад вісімдесят відсотків якого і так нині за межею бідності. Вони пильно стежитимуть, щоб ціна життя в нашій державі завжди була трохи нижчою за вартість похорону.

Отже, це люди, які звикли брати те, чого не сіяли і не жали.

Тому, на нашу думку, по-перше, прихід до влади цих людей матиме негативні наслідки для українського суспільства і принесе у вищий законодавчий орган держави атмосферу напівкримінального бізнес-клубу.

По-друге, Верховна Рада України, обрана таким чином, не має легітимності в очах українського суспільства.

По-третє, вищий законодавчий орган держави в такому складі не працюватиме на інтереси українського народу. А отже, конфлікт між українським суспільством та законодавчим органом держави неминучий...

Таким чином волевиявлення українського народу, яке має реалізовуватися через незалежний, усвідомлений вибір, нині повністю заблоковане. Масове застосування маніпулятивних технологій ставить під сумнів його усвідомленість, а незаконне використання адміністративних та фінансових ресурсів — його незалежність.

До того ж система юридичних норм і процедур українського виборчого права, яка визначає виборчу практику, всупереч 5 статті Конституції України, навмисне вибудувано так, що підводить українських виборців до єдино можливого вибору кота в мішку. Таким чином воля й інтереси українських виборців підміняються волею та інтересами тих, хто обирається.

 Отже, це дає всі підстави вважати, що вибори народних депутатів до Верховної Ради України сфальсифіковано ще задовго до того, як вони розпочалися, і є для українського народу виборами без вибору.

Саме тому лише два відсотки українського законодавства відповідає європейським демократичним стандартам.

Саме тому легітимна публічна влада, буцімто обрана українським народом, є антиукраїнською за своєю суттю.

Саме тому в країні, де понад вісімдесят відсотків населення за межею бідності, з 450 депутатів Верховної Ради України понад 300 мільйонерів.

Таким чином, формальний виборчий ритуал в 517 млн грн під назвою «волевиявлення українського народу», покликаний закріпити заздалегідь визначені результати через фальсифікацію виборчого права в процесі його формування, є просто полiтичним фарсом.

За таких обставин неважко передбачити, що вибори на сфальсифікованій правовій базі з незаконним застосуванням маніпулятивних технологій, а також адміністративних та фінансових ресурсів, обов’язково спровокують політичну кризу, яка неодмінно переросте в кризу системи влади.

Отже, щоб уникнути серйозних суспільних потрясінь, потрібно негайно реформувати виборчу систему України і в стислі терміни сформувати новий виборчий кодекс, в основі якого, відповідно до 5 статті Конституції України, будуть воля та інтереси українських виборців — тобто народу, а не дітей лейтенанта Шмідта. І на базі нового виборчого кодексу провести дострокові вибори, аби сформувати легiтимну Верховну Раду України, а не зборище самозванців, які через аморальне застосування маніпулятивних технологій, через незаконне використання адміністративних та фінансових ресурсів своє самообрання видають за волевиявлення українського народу.

І насамкінець: хочеться сподіватися, що в Україні прийде кінець епосі безвольності і українці стануть нацією незалежних людей, а не шукачами хліба на вельможних дворах.

Пам’ятаймо, нам сотні років навіювали ідею, що всі дороги ведуть до Риму. І сотні років, стираючи українські черевики на римських дорогах, ми блукали чужими світами, аж доки кращий з нас не сказав нам: «В своїй хаті своя правда і сила, і воля». Отже, маємо збудувати свій Дім, свою Державу. Тільки в ній зможемо почуватися щасливими та бути самими собою.

Петро і Пилип Виговські