Автомобільний Лохотрон

(Закінчення. Поч. у №196)

Та однією переплатою справа не завершиться. Навіть якщо вам вистачило духу та грошей дійти до кінця та отримати довгоочікуваний автомобіль, не слід на цьому розслаблятися. Попереду ще багато роботи. Треба зібрати купу документів:

1. Копія паспорту учасника.

2. Копія ідентифікаційного коду учасника.

3. Справка про заро­біт­ну плату за останні 12 місяців.

4. Копія свідоцтва про реєстрацію підприємства, на якому працює учасник.

5. Копію свідоцтва платника ПДВ або свідоцтва про сплату єдиного податку підприємства.

6. Копія трудової книжки учасника.

7. Копії паспортів двох поручителів (їхня офіційна заробітна плата повинна бути не менше 1 000 гривень).

8. Завірені нотаріально копії ідентифікаційних кодів поручителів.

9. Довідки про доходи та документи, вказані в пунктах 4 та 5, підприємств, де працюють поручителі.

10. Якщо поручителями є приватні підприємці, то їхні нотаріально завірені свідоцтва про держреєстрацію та про сплату єдиного податку, а також довідка з податкової про прибуток за останні 12 місяців.

11. Копії всіх платежів — від вступного внеску до платежу за право отримання автомобіля.

12. Копія платежу за оформлення угоди поруки у Києві.

13. Угода поруки, під­писана поручителями без нотаріального оформлення.

14. Довіреність на під­писання угоди від імені поручителів у Києві (за свідченням колишніх учасників «Автоплану» жоден нотаріус, який працює у законодавчому полі України, не візьметься оформити цей документ).

15. Анкета, в яку вносяться відомості про учасника, його чоловіка (дружину), батьків з адресами й місцями роботи.

16. Довідка з державного реєстру про те, що майно поручителів не є у заставі (ця довідка дійсна лише один день).

Усі ці документи треба зібрати протягом двох днів. Інакше залишитеся без автомобіля. Під час отримання права на автомобіль треба заплатити 3% його вартості (ця сума в загальну вартість не входить). Ось і порахуйте. Якщо скласти докупи кінцеву вартість автомобіля, разом з усіма переплатами, вартість всіх довідок, послуг нотаріуса, то машина подорожчає щонайменше втричі.

До речі, автомобіля можна не отримати і в разі припинення виплат за рахунками. Про це розповідає один з колишніх автопланівців: «Угоду я підписав 12 червня 2000 року. І в цьому документі було проставлено вартість «Ланосу» — 33 тис. грн. А 3 жовтня того ж року я отримав доповнення до угоди, де ціна машини була вже 48 тис. 831 грн. Тобто всього через три з половиною місяця вартість автомобіля збільшили майже на 16 тисяч, або на 47%! Але це був лише початок. До березню 2004 року я виплатив загалом 35 тис. грн. Слід наголосити: щомісячні внески постійно збільшувалися — без будь-якого пояснення. Спочатку я платив по 544 грн, потім — по 800. Нарешті, я вирішив уточнити, скільки мені ще залишилося сплачувати. Відповідь викликала шок: за підрахунками Автоплану, мій борг становив 27 тис. грн! Отже, моя машина оцінювалася вже не в 48 тис., а в 62 тис. грн — вдвічі дорожче заявленої вартості! І це коли нинішня вартість «Ланосу» навіть вроздріб становить близько 48 тис. грн. Два роки тому вона була ще нижчою. До того ж про подорожчання мене ніхто офіційно не повідомив. Я намагався вияснити, звідки такі суми, і якщо я все ж їх сплачу, чи не підвищать знову ціну? Уявляєте, що мені на це відповіли: який рахунок виставимо — такий і будете сплачувати… Врешті-решт, з квітня 2004 року я припинив сплачувати, сподіваючись отримати на мої питання компетентну та підтверджену необхідними розрахунками від­повідь. У крайньому разі — виклик до суду. До речі, офіційна експертиза, яку провела страхова компанія, мій автомобіль оцінила в 29 тис. грн, а я за нього уже сплатив 35 тис. Словом, відповіді я так і не отримав, повістки до суду — теж. Замість цього у лютому 2005 року мою машину просто конфіскували та відбуксували на спецмайданчик. Пізніше забрали техпаспорт та повідомили, що мій «Ланос» виставлено на продаж. Оцінили його у 13 тис. грн, а з мене додатково вимагали 27 тис. З 35 тис. грн мені не повернули ані копійки».

Навіть якщо ви й отримаєте машину, вас очікує ще один сюрприз — реєстрація у ДАІ. Хоча працівники «Автоплану» беруть це на себе, проте, як кажуть самі працівники державної автоінспекції, вся ця реєстрація не більш ніж фікція. Адже вона відбувається за відсутності автомобіля.

І насамкінець: ще одна деталь щодо роботи «Автоплану». Якщо ви забажаєте розірвати угоду, і зробите це більш як через сім днів після підписання документа, то гроші вам не повертають. Юристи та менеджери фірми «Автоплан» кажуть, що така система абсолютно прозора. Але чи так просто розірвати угоду з «Автопланом»? Приклад, що наводиться у журналі «Вісник Верховного Суду України», свідчить, що не просто.

«Ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України 
від 7 грудня 2005 р.
(в и т я г)

Ч. звернувся до Шевченківського районного суду Києва з позовом до закритого акціонерного товариства «АІСЕ Україна» (далі — ЗАТ) про визнання угоди недійсною та повернення йому коштів.

Шевченківський районний суд Києва рішенням від 29 листопада 2004 р., залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Києва від 29 березня 2005 р., у задоволенні позову відмовив.

У касаційній скарзі Ч. просив скасувати ухвалені у справі судові рішення і задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, обговоривши скаргу та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Суд першої інстанції встановив, що 12 березня 2002 р. між сторонами було укладено угоду (з додатками до неї) про надання Ч. послуг, спрямованих на придбання ним автомобіля за допомогою системи «Автоплан», організованої ЗАТ. Для виконання умов цієї угоди позивач вніс на рахунки ЗАТ 9 тис. 172 грн 46 коп.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд послався на те, що немає визначених позивачем підстав для визнання угоди недійсною, оскільки послуги, які надає ЗАТ, не є фінансовими і здійснення такої діяльності не потребує ліцензування, а також угода підписана особою, яка мала відповідні повноваження. З цим погодився й суд апеляційної інстанції.

Проте ці висновки не є правильними.

Згідно з ч. 1 ст.4 Закону від 12 липня 2001 р. № 2664-ІІІ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі — Закон) фінансовими вважаються такі послуги: 1. Випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків;

2) Довірче управління фінансовими активами;

3) діяльність з обміну валют;

4) залучення фінансових активів із зобов’язанням щодо наступного їх повернення;

5) фінансовий лізинг;

6) надання коштів у позику, зокрема й на умовах фінансового кредиту;

7) надання гарантій та поручительств;

8) переказ грошей;

9) послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення;

10) торгівля цінними паперами;

11) факторинг;

12) інші операції, які відповідають критеріям, визначеним у п. 5 ч. 1 ст. 1 цього Закону.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону визначено, що фінансова послуга — це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, — і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Наведене свідчить про те, що перелік фінансових послуг, передбачений Законом, не є вичерпним, визначення послуг як фінансових можливе за умови відповідності операцій критеріям, встановленим п. 5 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону.

Обгрунтовуючи позов­ні вимоги, Ч. посилався на те, що діяльність ЗАТ, пов’язана із наданням послуг за системою «Автоплану», є по суті діяльністю з надання фінансових послуг, оскільки має характерні для таких послуг ознаки — відповідач здійснює операції з фінансовими активами, отримує від учасників системи «Автоплан» грошові кошти у вигляді початкового та щомісячних платежів, перерозподіляє отримані грошові кошти в інтересах третіх осіб і має прибуток від такої діяльності.

Усупереч вимогам статей 62, 202, 2021, 203 ЦПК 1963 р., який був чинним на час розгляду справи, суд зазначені докази належним чином не перевірив, характеристику послуг за системою «Автоплану» з огляду на докази позивача не провів, а тому зробив передчасний висновок про відсутність у діяльності відповідача ознак надання фінансових послуг.

Крім того, поза увагою суду залишилася та обставина, що угоду від 12 березня 2002 р. від імені ЗАТ не підписано, а на бланку угоди поставлено лише печатку товариства і не зазначено особу, яка уповноважена представляти ЗАТ під час укладення угоди.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, усупереч вимогам ст. 301, ч. 2 ст. 313 ЦПК 1963 р. не перевірив у повному обсязі докази апеля­ційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують ці докази, і залишив рішення суду першої інстанції без зміни.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК.

Керуючись ст. 336 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Ч. задовольнила частково: рішення Шевченківського районного суду Києва від 29 листопада 2004 р. та ухвалу Апеляційного суду Києва від 29 березня 2005 р. скасувала, справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції».

Такі ось справи. Ще раз наголосимо, що матеріал не має на меті звинуватити фірму «Автоплан» у «кідалові» або змусити українців відчувати себе «лохами». Просто хотілося показати деякі хитрощі, на які йде «Автоплан» та такі, як він фірми, задля власного прибутку. Ці хитрощі радше прописано в угодах, які ми частіш за все підписуємо, не вивчивши їх уважно. Будьте уважнішими, щоб потім не кусати власні лікті. Як кажуть у народі: нас обманюють, бо ми цього хочемо.

Вероніка Собко