Крокодилу Фінкельштейну хочеться плакати

«Друзі, хочеться плакати від розчулення: тільки-но від Дмитра Стуса отримав «Від­критий лист від письменників, науковців, громадських діячів, видавців» — з таким комен­тарем на веб-сайті видав­ництва «Факт» з’явився чолобитний лист до Фін­кельштейна з кількома десятками підпи­сів, на­дісланий Дмитром Стусенком, якого, приміром, Олесь Ульяненко дуже давно і, напевно, небезпідставно, називає не інакше, як Стусманом.

Як ми й передбачали, Фінкельштейн знову взявся до збирання підписів наближених до «Факту» діячів, але вже не під во­йовничими відозвами проти журналу «Книжковий Клуб плюс» та видавництва МАУП, а цього разу під сльозливим зверненням до себе самого. В цьому зверненні він просить себе взяти участь у Київ­ській книжковій виставці «Медвін», бо «організатори «Книжкового світу» не мають змоги не допустити видавництво пой­ме­но­ва­ного ВНЗ до участі в ярмарку. За таких умов здійснення наміру «Факту» та ін­ших авторитетних видавництв (очевидно, маються на увазі брати Капранови, «Фоліо», «Кальварія» і ще кілька виробників російськомовної та «хохляцької» попси. — І.М.), бойкотувати виставку означало б одне: віддати всі плоди багаторічної праці організаторів ярмарку...»

Схоже, Фінкельштейну найбільше хочеться плакати не від розчулення, а від гіпоте-тичної втрати «пло-дів багаторічної праці», на які, до речі, ніхто й не збирається претен-дувати. І по цьому яскравому сліду «господарської руки» цілком зрозуміло, що плаче він не від розчулення, а крокодилячими сльозами, якими ридає ця божа твар після заковтування чергової жертви. Загалом же цей лист дуже нагадує незабутні звернення розмаїто-національних діячів культури єдиного радянського народу до Леоніда Ілліча Брежнєва з проханням активніше боротися з ненависними імперіалістами, зміцнювати мир у всьому світі та до останнього подиху очолювати рідну комуністичну партію у всезагальному радісному просуванні до світлого майбутнього, або не менш зворушливі звернення афганських «соціалістів-інтернаціоналістів» та «революційного дехканства» з проханням допомогти революційним перетворен-ням у цій країні, ввівши туди радянські війська.

Та, власне, немає нічого дивного в тому, що вихований в дусі більшовицько-жидів-ської пропаганди Фінкельштейн послуговується рутинними методами совдепівської про-пагандистської машини, не завдаючи собі праці вигадати щось новеньке. Не дивно, що підписи під цим слізним шедевром збирав у приміщенні академічних інститутів на вул. Грушевського, у своєму часописі «Київська Русь» та Могилянці віце-президент Асоціації українських письменників Дмитро Стус, якому доводиться таким чином відпрацьовувати успішні комерційні видання «Палімпсесту» та інші спільні з Фінкельштейном проекти. А також — екс-віце-президент тієї ж Асоціації Тарас Федюк, з яким Фінкельштейн через відсутність депутатських подаянь, кажуть, дещо призупинив видання серії «Зона ФФ» — Фінкельштейна-Федюка. Не дивує й те, що разом з Фінкельштейном крокодилячі сльози з приводу видавничих пристрастей проливає видатний боротьбист з українським націона-лізмом, бандерівцями та «іншою наволоччю» видатний інтернаціоналіст та мужній співець подвигів наших звитяжців-інтернаціоналістів в Афганістані Дмитро Павличко. Як-раз навпаки, дивно, що задля більшої переконливості це в певному розумінні постмодерне послання Фінкельштейна до самого себе не скріплене підписами ще й інших незмінних депутатів та відомих інтернаціоналістів-ленінців, чиє вступання за «розплаканого Фін-кель-штейна» також не було б несподіванкою.

Серед інших підписантів варто відзначити незмінну «фактівську» автуру: Оксану Забужко, Віру Агєєву, Олександра Ірванця, Юрія Макарова, Тетяну Плющ (з чоловіком), Людмилу Таран, Мар’яну Савку (з чоловіком) та ін., котрим, як і хлопцям з Асоціації, хо-тілося б порадити не надто сподіватися на щедроти «фактівсько-гешефтоманської» годівнички, бо там, звичайно, можна заробити свої тридцять срібняків, але відпрацьовувати, а потім ще й відмиватися доведеться, ой, як довго. Зауважимо також, що серед підписан-тів цього документа є імена далеко не всіх «національно стурбованих» представників глобалізаційних культурологій та літературознавства, що мають честь пра-цювати в таких поважних виданнях, як фінансована американським Конгресом «Критика» та діаспорними передплатниками «Сучасність». Але ще не вечір, і це, схоже, не останній список на підтримку Фінкельштейна. Тож їхні імена маємо надію побачити під котримось із наступних слізних прохань до Фінкельштейна не лише не полишати напризволяще спільний бізнес, а й стати єдиним «батьком українського книговидання», назавше захистивши його від знахабнілих посягань вільно-думців із «КК плюс» та видавництва МАУП.

І від усього цього було б дуже смішно, якби не було так сумно. Справа ж не в навішуванні ярликів «юдофобів» чи «юдоманів», а в тому, що Фінкельштейну уже кілька років вдається вносити тінь розбрату й протистояння в середовище українських літераторів. Хоча, з іншого боку, такі низки підписантів, за надто нечисленними винятками, показують справжній вододіл між тими, хто приходить в літературу з чистим серцем, й тими, для кого вона просто бізнес, у якому гроші не пахнуть, а будь-які засоби придатні для виправдання біблійної хвороби гешефтоманії.