Позиція Віктора Януковича переконливіша

На самому початку спільного шляху президента Ющенка й прем’єра Януковича більшість полі­тологів стверджували, що команда «жовтогарячих» у боротьбі за повноваження дасть фору прямолінійним у своїх діях «регіоналам».

Проте, як відомо зі шкіль­ного підручника, пряма — найкоротша відстань між двома пунктами. Певно, забули. Їх не змогло переконати навіть те, яким чином відбулося становлення антикризової коаліції. І справді. Перші заяви Януковича про те, що він готовий реалізовувати стратегію президента, що він не має наміру займатися політикою, а лише реальною економікою, деякий відхід від передвиборних гасел — усе це давало підстави говорити, що баланс влади буде збережено, а, здавалося б, неминуча політична реформа залишиться лише формальним документом, що не визначає реального розкладу владних повноважень.

Так тривало недовго. Після того, як команда президента, перебуваючи весь час у стані декларативної реорганізації, проковтнула принцип формування уряду, Янукович почав планомірну і невпинну кампанію за повноваження. На одному з перших засідань уже сформованого Кабміну глава уряду створив службу у зв’язках з парламентом і доручив їй максимально швидко доробити закон «Про Кабінет міністрів» у контексті реалізації конституційної реформи. Цей факт тоді мас-медіа прогавили, та й полі­тичні експерти залишили цю ініціативу осторонь своєї компетенції. І лише через тривалий час, коли протистояння між командами прем’єра й президента почало загострюватися, у Секретаріаті Ющен­ка прозвучали заяви про створення альтернативного закону «Про Кабінет міністрів». Із цього моменту починається запекла війна за повноваження. Симптоматично, що наразі це протистояння має тактичний характер — на рівні середньої й нижньої ланок політичних команд. Усе це супроводжується інформаційними атаками. Але при цьому ні президент, ні прем’єр відкрито не вступають у конфлікт, вочевидь, зберігаючи шанс на компроміс.

Зрозуміло, нинішня кардинальна реорганізація команди Ющенка — це спосіб ефективної комунікації в постійно мінливих умовах внутрішнього полі­тичного протистояння. Президента його оточення зуміло переконати, що відступати більше нікуди, далі — політичне небуття. Саме тому він намагається приймати невластиві йому тверді рішення, залучати на допомогу тих людей, на яких не розраховував. Са­ме таких вчинків очікували від нього експерти із самого початку його президентського терміну, а тепер їх ефективність можна поставити під великий сумнів. Очевидно, правильним рішенням було остаточне відсторонення від важелів прийняття рішень команди «любих друзів». Але про це експерти повторювали ще в розпал внутрішнього конфлікту тоді ще єдиної «жовтогарячої» команди — восени 2005-го.

Усе це свідчить про те, що однодумці президента на стратегічному рівні програють політичне протистояння. Та й спроби самого Віктора Андрійовича зберегти обличчя, від­верто кажучи, не витримують критики. Узяти хоча б його позицію щодо по­даль­шої долі двохсот українських підприємств у перспективі їх приватизації. Тут точка зору Віктора Януковича видається переконливішою. Нові ка­д­рові рішення навряд чи зможуть вирівняти ситуацію. А зараз актуальними залишаються два ключові питання — можливе розширення коаліції (і, відповідно, доля міністрів від НУ) і державний бюджет на 2007 рік. Ці питання слід розглядати у взаємозв’язку. Пригадується, на початку прем’єрства Януковича як завжди опозиційні депутати від БЮТ передрікали йому політичну смерть максимум після провалу в парламенті бюджету. Але стало зрозуміло, що процес прийняття бюджету на 2007 рік може виявитися найбезконфліктнішим за останнє десятиліття. Безумовно, будуть і акції протесту від опозиції, і критичні зауваження колег по коаліції. Однак уже зараз зрозуміло, що гострі питання буде знято в кулуарному обговоренні, у діалозі лобістських груп усередині парламенту й Кабміну.

У той час, коли президентська команда ще не перехопила ініціативу, не продемонструвавши потрібної стійкості й твердості в діалозі з урядом, у парламентській опозиції завжди знайдеться десяток депутатів, які підуть на компроміс із владою. Що, власне, і підтвердило голосування за бюджет у першому читанні — навіть на перший випадок їх виявилося 11+8. У разі, якщо оточення президента й зараз обере тактику діалогу й піде на створення у будь-якому вигляді широкої коаліції — а саме до цього схильні у команді президента, — остаточне затвердження бюджету перетвориться у формальність.

Таким чином, уряд Януковича отримує ще один серйозний козир у боротьбі за повноваження. Понад те, після таких дій можна чекати, що послідовників прем’єр-міні­стра вже не турбуватиме питання згортання конституційної реформи, яке зараз активно обговорюється в Секретаріаті Президента. Після образливої поразки на президентських виборах, пройшовши гордо через опозицію, суттєво модернізувавши свої методи боротьби, агресивно увійшовши у владу, Партія регіонів сьогодні досить упевнено дивиться в майбутнє й зараз, судячи з усього, готова не тільки боротися за повноваження в контексті полі­тичної реформи, а й готується до президентських виборів у разі перегляду основ конституційної реформи. Говорячи про скасування конституційної реформи, потрібно враховувати, що наразі різні політичні грав­ці вкладають у це поняття абсолютно різний сенс. Минулися вже ті часи і немає більше тих розкладів, за яких «скасування» означало лише повернення до Основного закону зразка 1996 року. Так, деякі політичні діячі підмінюють це «скасування» проведенням нового етапу конституційної реформи. Тобто де-факто її поглиблення. Або, скажімо, стверджують, що за ревізією реформи має бути зміщення Ющенка з поста президента, оскільки закон, за яким відбулися вибори-2004, приймався в пакеті зі змінами в Основному законі країни. Така казуїстика лише вносить ще більшу плутанину в і без того карколомну проблему скасування конституційної реформи. Однак самої проблеми вона не знімає.