Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

«ЛЮБІ ПОДРУГИ» «ЛЮБИХ ДРУЗІВ»

Якби нині складали словник термінів сучасної української політики, то, безумовно, він включав би й таке поняття, як «любі друзі».

Ймовірно, цей термін розшифровували б як  «група особливо наближених до Президента осіб, які мають неабиякий вплив на нього». Чи щось у такому роді. А поруч можна було б дати ще одне – «любі друзі «любих друзів». Власне, продовжувати цей список можна до безкінечності. Однак ці нові терміни є нічим іншим, як синонімом до слова «клановість», суть якого полягає не в тому, що людей обирають і призначають на відповідальні посади не через їхні ділові та професійні якості, а через наближеність до «високопосадового тіла».  І як результат – реальне тупцювання на місці, а не декларований крок вперед. Власне, прикладів наводити можна багато – «герої» через свою недалекість чи надмірну самозакоханість дають багато приводів для їх обговорення. Та я хочу зупинитися на одній особі – колишній голові Житомирської облдержадміністрації, а нині голові облради Ірині Максимівні Синявській. Призначення її на посаду губернатора області свого часу викликало чимало розмов. Адже вона була однією з трьох жінок – голів облдержадміністрацій, що ще донедавна було фактично неможливо – найбільше, на що могли претендувати жінки, то це на посаду заступника. Утім, відкинемо тендерний складник цього призначення. Адже в цьому рішенні Президента Ющенка це було чи не на останньому місці. Впливали зовсім інші чинники – наближеність Синявської до колишнього губернатора Житомирщини, а нині – нардепа, одного з чільників «Нашої України» Павла Жебрівського. Та й чоловік у неї також свого часу був не останньою людина в області – очолював обласне УМВС. Чесно кажучи, іноді саме ці чинники, схоже, лише і допомогли Синявській «виплисти» у велику політику. Адже її біографія нічим фактично не відрізняється від біографій сотень інших жінок. Посудіть самі.  Народилася Ірина Максимівна 12 лютого 1957 року в с. Вищий Ольчедаїв Мурованокуриловецького району Вінницької області.   Тут же й розпочала свою трудову кар’єру –  1974 року стала старшою піонервожатою середньої школи.  Щоправда, працювала недовго – через рік поступила до  Вінницького державного педагогічного інституту ім. М.Островського, який закінчила 1979 року. 1979 -1981 рр. – вчитель історії середньої школи. 1981 -1985 рр. – вчитель історії і суспільствознавства, організатор позашкільної та позакласної роботи, заступник директора з навчально-виховної роботи Бердичівської школи № 2 Житомирської області. 1985 - 1992 – директор Бердичівської школи №10. Саме звідси починається найцікавіше в її біографії. Місцеві жителі розповідають, що з виділених бюджетом для школи грошей зникла певна сума - достатня для того, аби її зникненням зацікавилися в обласному УВС. Для розслідування цієї справи і було направлено Михайла Климчука. Щоправда, жодних фінансових порушень він не знайшов. Чи не хотів знаходити? Та хоч би як там було, стверджують мешканці Бердичева, а незабаром Климчук  і Синявська, говорячи мовою чиновників, «створили нову ячейку суспільства». Ну а далі – кар’єрне зростання.  З 1992-го до 1998 року Синявська – завідувач відділу освіти Бердичівського міськвиконкому Житомирської області. Згодом -- заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів влади Житомирської області. Утім, для Ірини Максимівни така посада здалася занадто мілкою. І вона з усіх сил намагалася стати мером Бердичева. Проте це їй так і не вдалося. А розуміючи, що й надалі у неї немає жодних перспектив, Синявська змінює роботу і з  2002-го до 2005 року  працює помічником народного депутата України, вже згаданого нинішнього нардепа Павла Жебрівського,  якого багато хто називає протеже Петра Порошенка. Звісно, йдучи у політику, однієї педагогічної освіти було б замало. Тим паче, що полюбляє значна частина нашої «еліти» хизуватися кількістю дипломів та науковими працями, які, мабуть, вони й самі не читали. Не кажучи вже про авторство. Утім, можливо, Ірина Максимівна справді була гарною студенткою – це відомо лише їй самій та її викладачам з  Української академії державного управління при Президентові України,  яку вона закінчила 2003 року, отримаіши диплом магістра державного управління. Після призначення Жебрівського на посаду губернатора Житомирщини Синявська автоматично стає його заступником з гуманітарних питань, хоча бракує і досвіду, і знань. Але це не заважає їй «рулювати гуманітаркою».  Після того, як Жебрівський напередодні цьогорічних парламентських виборів вирішує змінити посаду губернатора на посаду начальника обласного виборчого штабу «Нашої України» (подейкують, що про це особисто у нього попросив Віктор Ющенко), питань про те, хто стане його наступником, фактично не виникало. Знав про це і колишній спікер парламенту Володимир Литвин. Свого часу він закликав губернаторів «не залишати своїх наступників, щоб ними керувати з київських кабінетів».  На що Жебрівський відкрито заявив: Литвин не задоволений, що областю керує не представник Народної партії. Цікавий і той факт, що Синявська була заступником у Жебрівського і в обласному виборчому штабі НСНУ. А отже, проводила кампанію відповідно до своїх уявлень. Так, 18 березня на закритій обласній між партійній конференції блоку «Наша Україна» було порушено питання про виключення зі списку кандидатів у депутати Житомирської облради її тодішнього голову Архипа Войтенка, який до цього вісім років очолював облраду. Мовляв, через недостатню агітаційну роботу. Делегати таке рішення не ухвалили. Проте 24 березня Житомирська обласна територіальна виборча комісія, відповідно до представлення керівництва блоку, ухвалила рішення про його виключення з виборчого списку. 25 березня Войтенко оскаржив це рішення. Але Королівський суд Житомира розглядав його заяву аж вісім годин – до першої години ночі 26 березня. Таким чином не залишивши йому права на апеляцію. На думку Архипа Войтенка, його виключили з виборчих списків «Нашої України» тому, що, головуючи в облраді, він відмовлявся  виносити окремі питання на розгляд сесії облради, оскільки вони суперечили законодавству і у разі їх ухвалення сприяли б розвитку окремих бізнесових структур.  Мабуть, з пані Синявською легше було б домовитися. Тим паче, що у її покровителя Жебрівського на Житомирщині є свої бізнес-інтереси. Які, ймовірно, і захищатиме Ірина Максимівна. Та й робота на посаді голови облради, що не кажіть, менше залежить від політичних впливів у Києві – у разі незадовільного соціально-економічного розвитку регіону першим  «полетить» зі своєї посади голова облдержадміністрації. Власне, це загрожувало і самій Синявській, якби вона не зробила такий собі «фінт». Адже, приміром, лише  за час її керування областю зросла заборгованість з виплати зарплат. Натомість сама Ірина Максимівна у своїх інтерв’ю розповідала про «небувалий злет» економіки та потоку іноземних інвестицій. Мабуть, єдиним позитивним кроком за часів її керування було те, що вона не розвинула «родинність у владі» -- після  призначення на посаду губернатора її чоловіка Михайла Климчука звільнили з посади начальника УМВС в Житомирській області й перевели на роботу до Києва. Нині він очолює фельд’єгерську службу в Міністерстві транспорту та зв’язку України. Звісно, після того, як всіма правдами і неправдами Войтенка не допустили до облради, місце її голови прогнозовано зайняла Синявська.   За її кандидатуру проголосували 59 депутатів з 93 присутніх.  Окрім неї,  на пост голови облради претендував Ігор Орлов від Блоку Юлії Тимошенко. Він отримав підтримку 32 депутатів. Здавалося б, Ірина Максимівна, отримавши таку бажану посаду, могла б дещо заспокоїтися. Але це, схоже, не в її характері. Бо фактично з нічого в Ірини Максимівни виник конфлікт з її наступником на губернаторській посаді – Юрієм Андрійчуком. Людини, на відміну від Синявської, добре знаної і шанованої в області. Ймовірно, він – досвідчений господарник, який користується авторитетом серед керівників різних підприємств області, був шокований «спадком», який дістався від Ірини Максимівни, або зробив щось, що не сподобалося «покровителям» Синявської. Хоч би як там було, та факт залишається фактом – конфлікт між Андрійчуком та Синявською досяг такого рівня, що гасити його приїхав на прохання Віктора Ющенка Анатолій Матвієнко. Бо, як стверджують місцеві журналісти, Синявській навіть вдалося організувати мітинг проти губернатора, в якому взяли участь близько 300 осіб. Нині ж, здається, конфлікт дещо затих. Але така ситуація перемир’я, судячи з усього, буде нетривалою, позаяк  Синявська свято увірувала, що в області вона – як Маргарет Тетчер для Великої Британії.

Іван ЧЕРЕВИЧКО
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com