Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

КІЛЬКА ДУМОК ПІСЛЯ ФОРУМУ

Ця подія справді варта уваги. Впевнений: місце в підручниках історії їй гарантоване. Уперше за свою історію черговий (IV) Всесвітній Форум Українців відбувся під патронатом, за фінансової підтримки та протекції владних структур України.

Звісно, були й нарікання (а як же без них), зокрема на колишнього віце-прем’єра Миколу Томенка, якого звинувачували, що він позбавив світове українства можливості провести це дійство ще в минулому році. Але час розставив крапки над  “і”.  “Особа в трьох іпостасях”  (поет, сценарист, і політик) Іван Драч назвав це дійство  “постуніверсальним форумом”. Здавалося б, є чому радіти. Кабінет Міністрів для підготовки Форуму створив оргкомітет, до складу якого увійшли 52 особи. Працювала міжвідомча група, яку очолював міністр культури та туризму Ігор Ліховий. Нарешті Україна повернулася лицем до потреб своїх співвітчизників, які проживають за межами її етнічних та політичних кордонів.

Логіка і здоровий глузд підказують: необхідна підтримка співвітчизників, які з певних політичних або економічних причин опинилися поза межами своєї етнічної батьківщини, але прагнуть зберегти власну національну ідентичність, виховати у відповідному дусі своїх дітей і - що найголовніше – намагаються якимось чином бути корисними своїй історичній Батьківщині. Для українців діаспора є одним з шляхів контакту із зовнішнім світом, одним з джерел поширення інформації та однією з форм лобіювання власних інтересів. Саме потужна і добре зорганізована українська громада в Канаді сприяла тому, що ця держава однією з перших 1991 року визнала незалежність України. 

Нагадаю що І Всесвітній Форум Українців відбувся в 1992 р. Його учасники були в ейфорії  й переповнені сподіваннями. На противагу йому нинішній засвідчив  велике розчарування діаспори в українській політичній еліті. Різні з’їзди, наради та форуми з часом “зачовгалися”  і перетворилися на традиційні співи, плачі й безальтернативне вислуховування старанно профільтрованих промовців. Держава трансформувалася в суцільний бюрократичний апарат. Так було заплановано режисерами й цього разу. Але вийшов маленький казус. Виступаючи перед учасниками форуму, Президент Ющенко неодноразово вимушений був звертатися до присутніх дати йому змогу дочитати написаний для нього текст,  не перебивати його виступ вигуками незгоди й обурення. Цього разу заплановане міністерськими челядниками шоу, учасники якого мусили лише аплодувати й вигукувати “одобрямс” , не пройшло гладенько. Цим людям варто усвідомити: єдина мета таких форумів або зібрань - координація різних за політичними переконаннями груп з усіх країн розселення у справі  збереження українцями діаспори національної ідентичності та полегшення у справі вирішення спільних проблем. Не більше. А нав’язувати комусь власну думку (точніше закамуфльовані під державні шкурні інтереси) – злочин і зрада національним інтересам.

Приємно відзначити, що під час наступу руйнівної за своєю суттю глобалізації діаспора взяла на себе сміливість звернути увагу влади на безліч проблем та негараздів. Висновки секції  «Голодомор в Україні 1932 - 33рр.», суттєво відрізняються від оцінок, що його дали цьому трагічному періоду в нашій історії нинішні можновладці. Злодіїв потрібно називати злодіями, а не запобігати перед ними й замовчувати реальні масштаби національної трагедії.

Питання, які розглядалися на щойно завершеному форумі, справді актуальні: утвердження культурної, мовної, релігійно-конфесійної, інформаційної єдності українців всього світу, організація міжнародно-правового захисту їхніх інтересів, визначення механізмів координації роботи громадських об’єднань, центральних органів виконавчої влади та закордонних організацій.

На жаль, переважна більшість учасників форуму повертаються у свої закордонні домівки з гіркотою в душі. Попри формальну підтримку влади держава (точніше її антинаціональна за своєю суттю верхівка) так і не спромоглася запропонувати українцям діаспори реальні механізми вирішення проблем. Задекларовані у висновках Форуму постанови (про недопустимість надання російській мові статусу державної,  про необхідність притягнути до відповідальності ще живих учасників організації Голодомору 1932 – 33 рр., про заборону діяльності політичних сил, які до цього спричинили, про необхідність сприяння держави через міжнародні інституції надавати реальну підтримку українцям, які опинилися в скрутному становищі поза межами нинішніх кордонів України) радше так і залишаться  «деклараціями прагнень». Влада з цього приводу має власну думку. Прикро.

Олесь ВАХНІЙ
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com