ХТО Б КАЗАВ ПРО СВОБОДУ СЛОВА...

Володимир Наумович Кацман заслуговуває на співчуття у зв’язку з бандитським нападом, що мало місце ще чотири місяці тому, та на щирі побажання швидшого одужання від травми голови.

Він заслуговує на  підтримку в захисті своїх конституційних прав у зв’язку з поки що безуспішним пошуком та притягненням до передбаченої законом відповідальності усіх у цьому винних. Громадянин Кацман також має право вимагати, а ми,  своєю чергою, очікувати, результатів розслідування всіх зловісних подій, пов’язаних з ним. Наприклад, події у травні 2004 року. Тоді Кацман, як було оголошено,  у по-булгаківськи «негарному під’їзді» свого будинка знайшов якийсь згорток з написом «Смерть нелюдам та вбивцям курпітам!» (що таке «курпіти» - Кацман не пояснив), який негайно дослідили прибулі міліція та сапери (бомби, на щастя, не виявилося), а також згадані ним листи від «слуг Бафомета».

Водночас громадянин Кацман Володимир Наумович як головний редактор Видавничого дому «CN-Столичні новини» (до речі, досі єдиний лауреат премії агентства УНІАН «Золотий пилосос» - за безсоромне присвоєння інформаційних повідомлень агентства) та громадський діяч своїми вчинками в мене особисто нічого, окрім негативних емоцій, не викликає.

Я не бачу необхідності спростовувати щось зі сказаного Кацманом. Однак саме за всі ці виголошення він роками отримує повістки до судів, які закінчуються для нього одним  вердиктом: виголошене «не тільки не відповідає дійсності, а й порочить честь, гідність і ділову репутацію, тому такі відомості підлягають спростуванню». Їй-Богу, зараз у мене обмаль часу, аби перерахувати, скільки таких рішень було винесено після всіх спроб відповідача Кацмана оскаржити їх у судах вищих інстанцій.

І все ж з неабиякою завзятістю, яка заслуговує на краще застосування,  громадянин Кацман роками не виконує рішення українського правосуддя. За індульгенцією про звільнення від виконання рішень українських судів він 2003 року звертався до Леоніда Кучми. А ще розповідав, що поскаржився по телефону «найбільшому американському видавцю, головному редакторові відомої американської газети «Новое русское слово» Валерію Вайнбергу». Понад те, «під час бесіди у кабінеті містера Вайнберга тоді було кілька конгресменів США»…

Гадаю, нова хвиля негативу з боку Каймана викликана тією обставиною, що державна виконавча служба нарешті взялася його змусити виконувати судові рішення – на його рахунки та майно (а це, за повідомленнями, чотири квартири у Печерському районі Києва) накладено арешт.

Може, «справа Кацмана» - окремий випадок? На жаль, ні. В українських мас-медіа простежується небезпечна тенденція ігнорування таких основоположних понять, як свобода слова, журналістські стандарти та етика.

Коли громадянин Кацман скаржиться, що страждає за «журналістські  розслідування», то це чистої води профанація самої журналістської діяльності. Так, британські журналісти і редактори свідомо йдуть на небезпеку тюремного ув’язнення за публікацію засекречених урядом документів, здобутих під час розслідування (наприклад, про скидання ядерних відходів у море). Ніхто не заперечує достовірності публікацій, однак журналісти потрапляють під суд за статтею про оголошення державної таємниці. Коли ж у судах від відповідача Кацмана вимагали підтвердити достовірність його звинувачень, то його адвокати запевняли, що це і не звинувачення зовсім, а так -  (цитую) «художні деталі».

Свобода слова, звісно, немислима  без відповідальності. Громадянин Кацман, очевидно, увірував, що ця свобода для нього полягає у праві на такі «художні деталі». Та то півбіди – як можна переконатися, за все це можна притягти до відповідальності. Небезпека в іншому: громадянин Кацман зі своїм патроном - громадянином Рабиновичем -  намагаються обмежити свободу слова інших, аби знищити будь-яку критику однієї, окремо взятої держави та її ідеології. У політології громадських діячів такого гатунку називають «ізраїльським лобі». Вони не просто обливають брудом незручних їм журналістів, учених, політиків, а й приписують тяжкі звинувачення (пригадую заголовок у виданнях «Столичних новин» - «Удовенко підтримав міжнародний тероризм!», після чого народний депутат Удовенко подав до суду позов про захист честі й гідності й виграв його, хоча  це судове рішення Кацман не поспішає виконувати). Ці діячі  вимагають заткнути всім непокірним рот, позбавити роботи, розпочинають кримінальне переслідування.

Однак у мене є й добра звістка для колег-журналістів – на вашому боці український закон. Ще 2002 року суд у рішенні, підтвердженому ухвалою Верховного Суду України, прямо вказав: жодна держава, жодна ідеологія не можуть бути поза критикою. Нехай навіть це «єдина ліберальна демократія на Близькому Сході», яка, як ми недавно знову переконалися, може безкарно знищити  більше тисячі мирних людей, жінок і дітей (семітів, до речі, - чому ж не назвати це антисемітизмом?), мільйон мирних жителів зробити біженцями. Для порівняння: коли 1999 року оголосили, що число албанських біженців в Косово сягло 900 тисяч, НАТО заявила про гуманітарну катастрофу й негайно взялася бомбити Сербію. То що, ми вкотре маємо справу з подвійними стандартами, з «особливим ставленням» до «особливих» людей і країн?

Ігор СЛІСАРЕНКО,
ведучий програми 5 каналу «Час за Грінвічем»