КРАЇНА ЗАЧИНЕНА НА «ПЕРЕОБЛІК»

Тенденції, що почалися в нашому суспільстві після «помаранчевої революції» з приходом «політиків нового формату», досягли свого апогею.

Коаліційні баталії у цьому контексті стали останньою краплею, яка переповнила чашу громадського терпіння. 7 червня Україна чекала на «презентацію» коаліції у складі НСНУ, БЮТ і СПУ. Незважаючи на прогнози багатьох політологів і експертів про неможливість такого політичного симбіозу, самі учасники переговорів упевнено стверджували: «Коаліції бути!» Проте у найкращих традиціях «жовтогарячих» обіцянки так і залишилися популістськими деклараціями. Після тривалої коаліційної тяганини, проголошеної на першому засіданні Верховної Ради, нічого нового і цікавого громадськість не почула, а дійові особи переговорного процесу пішли домовлятися — ділити (а радше вигризати зубами) портфелі й посади.

Про те, чим загрожує така безвідповідальність і неприхований егоїзм, ніхто навіть не думає. Адже час, витрачений на досягнення цього, з дозволу сказати, консенсусу, який можна було використати для конструктивної роботи, втрачено. Однак «помаранчеві» плюс «малинові» революціонери зберігають олімпійський спокій. Ні національні інтереси, ані економічна стабільність разом із благополуччям народу їх не хвилюють. Беруть гору власні амбіції й апетити, заручниками яких стали пересічні українці. Лише безхмарне майбутнє тих, хто мав би піклуватися про свій народ, у ціні. Навіть цілком реальна економічна і політична кризи не порушують мрій про високі посади.

І не дивно. Йдеться про логічне продовження всієї попередньої політики сил, що прийшли до влади після президентських виборів. Головне, потім замаскувати все революційною доцільністю. Узяти хоча б 2005-й рік: уповільнення зростання ВВП, падіння доходів населення й рівня життя людей. Незрозуміло, навіщо затіяли і, звісно, програли «газову війну». А ілюзія про євро-інтеграційний курс. Два уряди за рік. Сварка поміж учасників «помаранчевого» табору. Взаємні звинувачення у «зраді ідеалів Майдану», що лунають зусібіч. На благодатному тлі непрофесійного і некомпетентного керівництва державою все це квітнуло й розросталося під заспокійливу політичну риторику влади.

Водночас для нормального развитку України існували певні умови. Адже, ніде правди діти, у 2003—2004 роках попри низку поправок економічне зростання все ж таки спостерігалося. Зате тепер усе зведено нанівець. Натомість антикризових заходів — метушня навколо коаліції і безпорадність її учасників. Понад те, коаліційні перипетії лише поглиблюють ситуацію. Нині не працює парламент, центральна влада практично втратила контроль над тим, що відбувається у суспільстві, панують напруження і протистояння. Причина на поверхні: за будь-яких обставин обійняти намічені крісла. А торг тут недоречний, бо ж у хід йде неконвертована «валюта» — інтереси національні, державні, економічні, суспільні та ін.

Отже, країну зачинено на «переоблік». Нині бізнес і суспільство звикають жити за умови відсутності влади, зокрема уряду та парламенту. Верховною Радою керує тимчасова президія, яка не може навіть скликати позачергове засідання парламенту. Члени уряду перебувають у статусі виконувачів обов’язків, а дехто з них, включно з прем’єр-міністром, ще й є народними депутатами. Конституційний Суд не може розпочати роботу, позаяк, згідно із законом, нові члени суду можуть скласти присягу в парламенті лише за присутності легітимно обраних спікера та прем’єра.

Утім, нові позачергові парламентські вибори можна було б розглядати як вихід з цієї патової ситуації, проте соціологи стверджують, що українське суспільство радше за все віддасть перевагу позиції, що не потребує жодних рішень — мовляв, течія все винесе. У цьому сенсі Віктор Ющенко, який у розпал кризи управління поїхав до Нідерландів, просто вчинив, як всі.