ОДВІЧНЕ Й НЕПРОМИНАЛЬНЕ

Дмитро Сироватка належить до покоління шістдесятників. Його життя і творчість узалежнювалися від тих суспільно-політичних процесів в Україні, які тим чи іншим чином формували світогляд мистця.

Маючи міцне селянське підґрунтя (народився в селі Горностайпіль 1938 року на Чорнобильщині), знаючи життя не з пропагандистських компартійних закликів 70-х минулого століття, коли він розпочинав свій творчий шлях (закінчив Київський художній інститут, 1970 p.), Дмитро Сироватка від початку прагнув бути в образотворчості реалістом. І щодо правди життя, і щодо засобів відтворення. І жодні впливи, якщо мати на увазі все, що відбулося в образотворчості останніми роками під знаком відкидання реалізму на «задвірки історії», не завадили мистцю залишатися самим собою, торувати свій шлях у мистецтві. Відтак все створене ним упродовж 35 років має народницький дух, адресність і, звичайно ж, неабияку мистецьку цінність.

За складом свого обдарування Дмитро Сироватка є майстром фігура-тивного образотворчого жанру. Тематична картина, пейзаж, натюрморт — провідні мистецькі різновиди — репрезентують творчі вподобання майстра. Будь-яке творче завдання художник прагне вирішувати не на рівні етюду чи «творчої рефлексії», як це можна бачити на сучасних вернісажах, а обдумано,покладаючись на професійну побудову композиції, організацію архітектоніки, колориту, техніки та фактуру живописного письма. Образна система Дмитра Сироватки має суто національний характер. Особливо це відчутно в доробку останнього періоду творчості мистця, який засвідчує стильову й пластичну завершеність й самобутність того чи іншого образотворчого жанру. Жанру, що не поступається найкращими досягненнями новітнього, справді українського    реалізму   нашого часу.

Особистість мистця на тлі сучасного культурно-мистецького життя бачиться непересічною бодай тому, що він є живим уособленням тієї традиції в реалістичному мистецтві, яку свого часу започатку-вали шістдесятники. Від-так вона потребує засвоєння з огляду на подальший розвій реалізму в українському образотворчому мистецтві. Такого реалізму, в якому сповідується українська образність. Художник, повсякчас перебуваючи на прузі часу, стає виразником національних ідеалів.

Цій тематиці київський мистець присвятив низку творів, як-от: «Тривожні часи», «Хортиця. Було колись на Вкраїні», «Пам’ять», «Що є Життя», «Старий лемко», «Берестечко», «Боже, Україну збережи». Ось як говорить сам автор про їхстворення: «Мене постійно вабила історія України. У 80-х вдалося побувати на руїнах багатьох фортець та інших пам’яток історії. Мене вразила та занедбаність... Я написав чимало етюдів, що стали основою моїх картин. Завдячую і творчості Б.Мозолевського та Л.Костенко, які своєчасно надихнули мене, як і нагоді відвідати острів Хортицю  в тому часі».

Історична картина зазвичай бачиться у вигляді багатофігурних композицій, а ось у Дмитра Сироватки — це традиційний жанр пейзажу, однак вирішений епічно, а інколи й монументально. Неабияку змістову, емоційну й образну роль відіграє зображення  небес у картинах художника — створюється таке враження часу, в якому все перебуває у русі...

Утім, наведемо стислу ретроспективу на прикладі каталогу, який репрезентує шістдесят творів мистця. Гортаючи його сторінки, глядач, більш-менш обізнаний з українським малярством, створить повну картину творчого шляху художника. Попервах інтуїтивно осягаючи «своє» розуміння правди життя, форми і змісту, мистець уже в картині «Мати» створює узагальнений, архетипічний образ, керуючись «простотою погляду на світ» (прийом наїву). І досі цей твір сприймається з відчуттям щемним і щирим, а не казенним, як на полотнах соцреалістів. Відчу-вається пошук себе, пошук своїх засобів відтворення й стилістичної виразності. Простежується він і в натюрмортах та пейзажах давнішого часу. А проте помітна чітка орієнтація мистця на образотворчий розвій 70—80-х років, коли формувалося розуміння українськості в живописі, поняття національної форми самовираження.

Своє розуміння жанру натюрморту, який у творчості Дмитра Сироватки посідає значне місце, мистець збагатив через дивовижне естетичне відчуття української природи. Глядач буквально завмирає перед тим-таки соняшником. Або квітковим розмаєм за вікном хати. Що вже говорити про одвічне прагнення українців висвятити тією красою свої почуття, скажімо, в пошире-ному в Україні декоративному розписі, зокрема в традиційному оздобленні житла, обійстя... Тож декоративність у натюрмортах Дмитра Сироватки така промовиста, що одразу ідентифікується з народною творчістю.

«Осінній натюрморт», «Квіти Полісся», «Червона калина», «Соняшники» — справжні здобутки Дмитра Сироватки, вагомий внесок у розвій українського натюрморта. Особливо вражають «Соняшники» — вишуканістю архітектонічної побудови, взаємопідпорядкованістю всіх складників композиції. То перлина неабияка в доробку художника... Такого рівня натюрморти заслуговують на найбільшу відзнаку, по-заяк можуть слугувати майбутньому розвою одного з найпошанованіших образотворчих різновидів в Україні.

У пейзажі київського мистця ми одразу відчуємо дух Поліського краю. «Весняна мелодія», «За тими вербами», «Стежка до рідного дому» — у цих краєвидах є те, що називається смисловим центром (змістовою домінантою) і мало б бути, згідно з «академічними правилами» побудови пейзажу на другому плані, знову ж таки винесено на передній план, «на глядача». Таким композиційним рішенням мистець розвиває умовність зображення до рівня не лише сприйняття баченого на полотні, а й того, що «залишається поза картиною». Аналогічне розміщення планів зображення ми бачимо і в краєвидах «Понад Сновом», «Початок осені». З українського світовідчуття, з добре знаного, пережитого ще в дитинстві враження, відтак осмислення свого коріння, краєвиди Дмитра Сироватки асоціюються з часом і простором Полісся, і загалом — з дивовижною красою України.

Творчість Дмитра Сироватки, з її щирістю, природністю й незаангажованістю у загальному культурно-мистецькому поступі новітньої доби України протистоїть усіляким антимистецьким явищам, національному знеособленню. Це та творча практика, яка оберігає й плекає «неперервну нитку традиції». Вона грунтується на естетичних засадах українського духу, завдяки яким ми зберегли свою культуру і мистецтво, що нині здатні гідно представляти у світі нашу національну самобутність.