Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

МОВА - ТАКИ ЗБРОЯ, МІЙ ДРУЖЕ...

Ще не так давно можна було почути, що несамовите волання донецької братви та підгодованих нею політичних блазнів на кшталт мадам Вітренко щодо впровадження другої державної мови є суто передвиборними маніпуляціями.

Та вибори минули, наступ північно-східної говірки прикордонними провінціями Київської Русі триває. Спробами запровадити другу державну, себто російську, мову в Україні разом з позірним та нахабним святкуванням дня «русского языка» донецькі пробудили хижого українського вовка. Цікаво, що згадане святкування відбувалося у шостий день шостого місяця дві тисячі шостого року і пекельна  примара звіра з безодні та його страшного числа проступала на чолі ахметовського гау-ляйтера Близнюка. Як бачимо, донецькі не припиняють дражнити пажерливого українського хижака, вочевидь, через вроджену тупість, не розуміючи, чим може закінчитися збиткування над вовками.

Досить тривалий час в українському націонал-патріотичному загалі ширилися чутки про таємний, чи то квазітаємний проект, який на замовлення вашингтонської адміністрації (чи то Білого дому, чи то Державного департаменту) розробила корпорація «Ренд» наприкінці 1990-х років — дуже бурхливих і геть несхожих на фукуямівський «фінал історії». Цей проект стосувався України, хоча й не тільки її. У проекті йшлося про Ющенка і про те, що це був би найідеальніший для США український президент. Також йшлося про те, що український Схід та український Південь навряд чи сприймуть Ющенка як президента, тож для цього треба з однієї Української держави зробити дві, що передбачає відхід Донбасу та Криму до Російської Федерації за умов добре проплаченого партизанського руху на цих землях. Хай буде в Росії свій Ольстер, власну Чечню вона вже має. Київ, Центр, Захід та південь Правобережжя підбере — у тій чи іншій формі — ЄС та НАТО... Такий головний пафос проекту, який майже повністю втілює в життя хворобливі фантазії галицьких сепаратистів та інших націонал-ліберальних істот. Розвалити Україну планували руками східноукраїнських фінансово-промислових кланів через нагнітання мовних, регіональних та конфесійних протиріч у нашій країні. Така схема мала бути реалізована в кілька етапів. Можливо, помаранчева псевдореволюція була лише першим етапом, і ми зараз спостерігаємо етап другий. Утім, варто наголосити, що згаданий проект існує навіть не у віртуальному вимірі. Його місце десь між плітками про вампірів на Трухановому острові та переказами про золото Полуботка. Як для американського проекту тут забагато ірраціональних чинників, однак було б цікаво подивитися на мармизу кримського або донецького плебея-русофіла, якби він дізнався, що його кумири з трудоднями на зразок Вітренко або Януковича підгодовуються з таємних сховків дядечка Сема. Утім, це не знімає нинішню проблему. І врешті-решт, за донецькими справді може стояти не Ленглі, а Луб’янка, що вперто шукає пригод на власні сідниці. Адже дестабілізація становища у середньостатистичній українській Причепилівці відгукнеться кривавою — ой якою кривавою луною у середньостатистичній російській Бухаловці.

Та все ж костоломи-регіонали є чи не найпотужнішою фракцією у ВРУ. Разом з комуністами, частиною соціалістів та гіпотетично купленими бютівськими та президентськими пацанами вони можуть провести у ВРУ закон про другу державну мову. Реакцію хижої та агресивної парості українства буде не важко передбачити. Попри доволі заплутану гуманітарну політику часів кучмозою та невдалу пародію на ідеологію, якою подекуди послуговувалася третя українська республіка, п’ятнадцять років дивакуватої незалежності не були змарновані.

За цей час виник та достатньо зміцнів той людський прошарок, який можна назвати козаками, кшатріями, вікінгами, вовками... Справа не в назві. Відновлення пасіонарної частини нації відбувається дуже швидко, неначе Бог усвідомлює ту небезпеку, яка нависає над Україною.

Протистояти бойовикам кримінальних угруповань зможуть лише ті, кого один з донецьких, здається, маріупольський грек, обізвав «націоналістичними відморозками». Регіонали ідентифікують агресивних українців з українцями травоїдними. Себто з дуже милими дідусями та бабусями з «Просвіти», які кохаються у дослідженні візерунків на вишитих сорочках та хорових співах.  Саме через таку плутанину інстинкт самозбереження у донецьких дещо притуплений. Вони не очікують смачного стусана від тих, кого звикли вважати «лохами». Вбивати та винищувати українець (на їхню думку) нездатен. Саме в цій впертій сліпоті наших ворогів запорука нашої перемоги у поки що суто гіпотетичній громадянській війні.

Звісно, у разі потреби регіонали можуть підняти по тривозі увесь пара-мілітарний актив російської п’ятої колони в Україні. Маються на увазі філіали російського козацтва в Україні, боєздатність якої дорівнює боєздатності шмаркатих онаністів з севастопольського «Прориву». Колишні політруки з ПСПУ та пристаркуватого Союзу радянських офіцерів навчали солдат мити унітази та фарбувати газони.  Від них користі не більше, аніж засмаги від місяця. Єдиною боєздатною структурою донецьких можуть бути штурмові загони, рекрутовані з шахтарів, бойовики з кримінальних угруповань, представники правоохоронних органів, збройних сил та спецслужб України, які погодяться стати на їхній бік та, звичайно ж, російські військовики, які перебувають на території України. За такого співвідношення сил ми зможемо затьмарити колишню Югославію. Наразі наш ворог залякує Захід та Центр України зухвалими байками про те, що російськомовний кулак важчий за кулак україномовний, та що росіян більше. Хоча, звісно ж, справа не в кількості. Вирішальним чинником у майбутній громадянській війні буде якісний чинник. Я зовсім не певен, що вони готові вмирати за другу державну мову. Погодьтеся, громадянська війна — це не кримінальний розподіл металургійних заводів та азовських портів. Це — інший формат, панове. Це — тотальне знищення. І знищувати будете не тільки ви. Знищувати будуть вас. А також знищуватимуть тих, кого ви любите. Тому нехай мозолить очі паскудненьке графіті на печерських парканах: «Усьо будет Донбас». Не буде, пацани, ой не буде!

Мій давній приятель з прикордонного Воронежа, російський націоналіст, надіслав мені електронного листа. Він, певна річ, не є українофілом, але перебуває в опозиції до Путіна. У своєму листі він запитував: «Невже в Україні немає оковирніших друзів Росії, аніж регіонами?» Я не знайшовся що відповісти, але мені навіть було приємно, що функцію проросійського лобі в нашій державі вже виконують не представники «булгаковської молоді», а власне представники кримінально-буржуазного угруповання. Себто спостерігається інтелектуальне виродження вітчизняного русофільства, і це не може не тішити моє українське серце. Другий електронний лист з’явився на сайті українців Донеччини. Його написав майже анонімний мешканець Москви, якого щиро обурює боротьба за другу державну, себто російську, мову на Донбасі. Згаданий москвич має родичів на Донбасі і, як випливає з його листа, щиро переконаний, що та мова, яку в Донецьку вважають російською, такою не є. Пана дописувача навіть обурює, що донецькі «хахли» паплюжать російську мову своєю вкрай, на його думку, вульгарною говіркою. Звичайно, така погорда росіян до тих, хто вважає Росію своїм спільником, також не може не викликати зловтіхи. Хоча й зловтіхи нетривалої... Донбас не гнатиме порожняк, себто вперто стоятиме на своєму — на відстоюванні російської України. А відтак на спокійне життя чекати не варто. Останні події продемонстрували слабкість помаранчевої неоліберальної влади та примусили згадати вже призабутий анекдот початку 1990-х. Там йшлося про те, що населення України розділяється на оптимістів, песимістів та реалістів. Песимісти вивчають англійську мову. Оптимісти — українську. Реалісти — автомат Калашникова.

Ігор СКРИПНИК
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com