Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Застосування самохідної артилерії під час Другої світової війни

Кровопролитні бойові дії під час Першої світової війни змусили задуматися про те, як захищати артилеристів (і артилерію) від куль та уламків, а також скоротити час розгортання артилерії. Інженерні уми різних країн зайнялися такими розробками.

Англійці не придумали нічого кращого, як сконструювати спеціальні легкоброньовані тягачі, які тягали гармати. Тобто коней вже не було як рушійної сили, але гармати все одно доводилося відчіплювати від тягача, фіксувати, зміцнювати і так далі.

У царській Росії тим часом з'явилися колісні машини (за основу брали шасі «Руссо-Балт»), куди встановлювали зброю калібром 76 мм. Таких машин було на фронт відправлено небагато, і помітного впливу на результат тієї чи іншої битви вони не мали. Хоча ідея була цікавою. Після Жовтневої революції у радянського уряду начебто були плани створення самохідних гармат, але про них забули і майже всі зусилля кинули на проектування нових і поліпшення старих танків.

А ось у гітлерівській Німеччині намагалися приділяти увагу всім видам озброєнь. В результаті до початку Другої світової війни нацисти мали в своєму розпорядженні самохідну артилерійську установку (САУ) з назвою «Артштурм». То була броньована машина на базі середнього танка. Озброєна САУ була гаубицею калібром 75 міліметрів. Ось ця сама «Артштурм» і брала участь у бойових діях, спочатку проти Франції, потім проти СРСР.

У нашій країні, як згадувалося, САУ, можна сказати, не було, хоча роботи над цим видом військової техніки потихеньку велися. Але тут настав дуже складний для нас 1941 рік. Наша армія все відступала і відступала, але ціною великих зусиль провела успішний контрнаступ під Москвою. Після цього з'ясувалося, що тепер кількість наших танків становить 780 одиниць (і це аж на трьох фронтах, які прикривали Москву) проти 1680 німецьких танків на цьому напрямку.

Таким чином, виникла найгостріша необхідність мати на зазначеній ділянці засоби ураження живої сили та техніку супротивника. Радянський танк англійського виробництва "Валентайн II" на оборонних рубежах під час битви за Москву. І ось до кінця 1942 року до радянської армії почали надходити відразу два види самохідних знарядь. Перший — легка і напіввідкрита СУ-76, яка більше застосовувалася для вогневої підтримки та супроводу піхоти. Другим видом радянських САУ у цей час була установка СУ-122. Калібр у неї був більше, і вона могла служити (і служила) засобом боротьби з танками супротивника.

Згадані вище самохідні установки виготовляли з урахуванням танка Т-34. Бронева рубка в цьому випадку була нерухомою, і в неї встановлювали частину гармати, що гойдається. Товщина броні наших установок складала 45 міліметрів.

Після того, як наші перші установки потрапили на фронт, звідти пішли відгуки про них. В результаті нові бойові машини вирішили зробити потужнішими і забезпечити їх знаряддям калібру 85 міліметрів. Ці установки стали називатися СУ-85, й у серпні 1943 року у фронті їх було вже 150 одиниць.

Після вивчення поведінки СУ-85 у бою наші конструктори вирішили зробити ще потужнішу самохідну установку. Справа в тому, що до цього часу німці перейшли до оборонних боїв, і з їхнього боку з'явилися потужніші танки, які слід було оперативно знищувати.

Загалом, у середині 1944 року до наших з'єднань стала надходити установка СУ-100, яка, на думку багатьох військових істориків, стала кращою протитанковою самохідною установкою у цій війні. Не дарма ж СУ-100 часто називали «винищувачем танків І тут нашим конструкторам було чим пишатися. Використовуючи бронебійні снаряди, СУ-100 з відстані 2 км пробивала броню завтовшки 139 міліметрів. Якщо ж СУ-100 вела вогонь з відстані приблизно кілометр, то німецькі танки пробивалися буквально наскрізь. Сама установка важила 31600 кг, а дизельний двигун у 500 кінських сил дозволяв їй у разі потреби розганятися до 55 кілометрів на годину. На СУ-100 було два види прицілів – панорамний та телескопічний. Скорострільність на полі бою в неї доходила до 5-6 пострілів за хвилину. Боєзапас становив 33 снаряди. СУ-100 дожила до кінця війни і стала основою для післявоєнної установки САУ-122. Потім з'явилися нові види ракет, зеніток, гармат, гаубиць, танків тощо.

В результаті САУ саме як засіб боротьби з танками морально застаріли і їх зняли з виробництва. Але на основі стали виробляти нові види озброєнь. Такі, наприклад, як самохідні гаубиці та зенітні самохідні установки.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com