Чого домігся український президент на «нормандському саміті»

9 грудня, в Парижі пройшла довгоочікувана зустріч в "нормандському форматі". Її підсумки в цілому можна назвати нейтральними: особливих «перемог» (крім домовленості про обмін утримуваними особами) не досягнуто, однак і істотних «зради» також немає.

Переговори почалися з двосторонніх зустрічей президента України Володимира Зеленського з французьким колегою Еммануелем Макроном, а також канцлера Німеччини Ангели Меркель з президентом РФ Володимиром Путіним. Потім Зеленський зустрівся і поговорив з Меркель, а Макрон з Путіним, після чого сторони приступили до переговорів у форматі «четвірки». Пізніше переговори у форматі «четвірки» були перервані для двостороннього діалогу Зеленського і Путіна.

До числа найбільш важливих результатів переговорів можна віднести домовленість про обмін утримуваними особами у форматі «всіх встановлених на всіх встановлених». Однак ця домовленість не закріплена документально, а підкріплюється лише обіцянками сторін. Крім того, вона стосується лише тих українців, які утримуються на окупованій частині Донбасу. На звільнення осіб, утримуваних в Криму і на території РФ, президент Росії Володимир Путін не погодився. За словами Володимира Зеленського, всього звільнені можуть бути 72 українця.

Також до числа "перемог" можна віднести домовленість про розширення мандата місії спостерігачів ОБСЄ на Донбасі. Якщо раніше місія вела спостереження за дотриманням режиму припинення вогню лише вдень, то тепер зможе робити це цілодобово. Однак РФ легко може через підконтрольних їй бойовиків заблокувати спроби ОБСЄ здійснювати нічні патрулювання, тому реалізація на практиці такої домовленості знаходиться під питанням.

Що стосується досягнутої домовленості про повну і всеосяжну припинення вогню на Донбасі, то її до числа «перемог» можна віднести лише умовно, оскільки за 5 років війни подібних угод було більше 20, проте жодного разу вони не були повною мірою не виконані.

До «плюсів» можна також віднести відстоювання президентом Зеленським принципу «спочатку контроль за кордоном — потім вибори на окупованому Донбасі», «ніякої федералізації, Україна — унітарна держава» і «Крим і Донбас — це Україна». Однак з урахуванням того, що у Володимира Путіна з цих питань кардинально протилежне бачення, просування з цих питань в ході переговорів досягнуто не було.

Путін пропонував здійснити розведення військ по всій лінії зіткнення на Донбасі, проте Зеленський погодився лише ще на три додаткових ділянки.

Масштабних "зрад", яких побоювалися, в тому числі, протестувальники під офісом президента на вулиці Банковій в Києві, не сталося. Однак деякі аспекти викликають серйозне занепокоєння.

В ході прес-конференції за підсумками саміту Володимир Зеленський постійно оперував термінами «сепаратисти на Донбасі», «та сторона» і жодного разу не використовував формулювання «Росія — агресор», «війна з РФ на Донбасі».

Тим самим президент України підігравав РФ, яка регулярно використовує в інформаційному полі фальшиві меседжі «громадянська війна в Україні», «нас там немає».

Це послаблювало переговорні позиції України, роблячи РФ не учасником конфлікту, а третьою, нейтральною стороною. Чого раніше ніколи не дозволяло собі колишнє українське керівництво. Така термінологія президента України може також сприяти зняттю санкцій з РФ, як з боку, яка "не причетна" до подій.

Пояснюючи пізніше таку модель поведінки («краще промовчати, щоб не образити росіян»), Володимир Зеленський назвав її свідомого і заявив: «Що стосується як і кого називати. Це немов питання: "а ви будете говорити" Добрий вечір " президенту Росії?“, „А ви будете сідати з ним за стіл?", "Будете потискати руку, стояти поруч на фотографуванні?". Нам з вами потрібен результат. Якщо наша задача — приїхати і в кого плюнути, — то навіщо їхати і домовлятися? А якщо є завдання домовитися, то нам потрібно знаходити такий формат діалогу, який буде більш-менш коректним».

Чи є така тактика поведінки ефективною, залишається питанням.

На переговори в Парижі разом з Володимиром Путіним прибули керівники Міненерго РФ і «Газпрому», що може свідчити про бажання російської сторони «продавити» вигідні їй рішення у газовій сфері.

Росія, яка програла Україні арбітражі по газу, прагнула домогтися «обнулення» фінансових зобов'язань. Крім того, РФ хотіла б укласти короткостроковий договір з Україною щодо транзиту газу до ЄС (до моменту завершення будівництва «Північного потоку-2», що робить українську ГТС не настільки потрібною).

Також російська сторона зацікавлена у відновленні Україною прямих закупівель газу у РФ. Президент Путін навіть пообіцяв в цьому випадку зниження на чверть ціни на газ для кінцевих споживачів в Україні.

Однак оскільки РФ регулярно використовує газові поставки як політичний інструмент тиску, укладення подібної угоди було б надзвичайно небезпечним для України.

За підсумками переговорів у Парижі виконавчий директор «Нафтогазу України» Юрій Вітренко заявив, що ніяких домовленостей по всім перерахованим вище питань досягнуто не було. «Домовилися продовжувати домовлятися», — сказав він.

За його словами, українська сторона не відмовиться від своїх вимог до РФ за підсумками арбітражних розглядів і бажаного Росією «обнулення» претензій не буде.

Володимир Зеленський після переговорів дав зрозуміти, що можлива домовленість з РФ про транзит газу на строк більше одного року, але менше 10 років. Питання прямих закупівель газу у РФ залишається відкритим.

Результати «нормандського саміту» спочатку навряд чи могли бути для української сторони однозначно виграшними. Це пов'язано як з відсутністю в України інструментів тиску на РФ, так і з відносною пасивністю європейських посередників (Німеччини та Франції), зацікавлених в нормалізації економічних і політичних відносин з агресором.

У такій ситуації збереження «статус кво» (без кардинальних «перемог», але і без особливих «зрад»), було чи не кращим підсумком саміту.

Після оголошення результатів зустрічі «нормандської четвірки» мітингувальники під Офісом президента на вулиці Банковій у Києві завершили акцію протесту.