Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

У заручниках рисової економіки

У другій половині XVI століття Японія поринула в хаос громадянської війни. Кривава смута завершилася на початку XVII століття, з приходом до влади сьогунів з династії Токугава (імператор залишався номінальним монархом). Економічна політика, яку протягом двох століть проводив японський уряд, виявилася унікальним експериментом. Майже двісті років ключовим платіжним засобом на ринку Японії був рис. Ця політика виявилася унікальним експериментом. Головним засобом розрахунків служив фіксований обсяг рису, званий коку (близько 180 літрів, або 150 кг).

За багато століть склалася традиція вимірювати одним коку запас рису, достатній для прожитку однієї дорослої людини протягом року. А в епоху сьогунату Токугава в цих величинах належало проводити абсолютно всі розрахунки на території держави. Взагалі-то в Японії були в ходу і гроші. Причому не тільки з благородних металів, але навіть паперові. Проте влада вперто примушувала своїх підданих все вимірювати саме в коку: податки, виплати і навіть число доступних для утримання воїнів. 

Причин для введення подібної системи було кілька. По-перше, вважалося, що справжнього воїна гроші розбещують. А так як величезну роль в японському суспільстві грав стан самураїв, то оплата їх праці в порціях рису вважалася цілком виправданою. Дійсно, навіщо воїну, який безмежно відданий своєму сюзеренові, готівкові гроші? По-друге, сьогунат Токугава проголосив повну ізоляцію Японії від зовнішнього світу. Все необхідне для виживання жителі острівної держави повинні були виробляти самостійно. А оплата будь-якої праці, хоч ремісничої, хоч творчої, також повинна була проводитися в обумовленому числі порцій рису.

Пріоритет рисової економіки призвів до того, що номінал японської золотої монети кобан оцінювався в три коку рису. Правда, срібними та золотими монетами уряд Японії віддавав перевагу розплачуватися тільки в самому крайньому випадку. Наприклад, з іноземними торговцями, яких важко було змусити приймати в якості оплати порції злаку.

Система рисової економіки була доведена до абсолюту. Навіть водотоннажність торговельних суден вимірювалося кількістю коку, які міг перевезти корабель. А на престижний титул дайме (князя) могли розраховувати лише ті з аристократів, чий дохід перевищував 10 тисяч коку. Такий феодал міг утримувати власну армію з декількох тисяч самураїв. Одночасно в коку вимірювалися і доходи будь-якої провінції. Для цього ретельно зміряли і обрахували кожне поле. У реальності будь-яка людина, отримуючи належні йому виплати в коку рису, тут же намагався їх продати. Звичайно, за монети. Адже одяг, зброю, прикраси і все інше можна було придбати тільки за реальні гроші. І незабаром центром фінансової житті стала рисова біржа. Вартість служби простого самурая або чиновника нижчого рангу обходилася в 30-40 коку в рік. Це не менше п'яти тонн рису. Але маклери призначали ціни виходячи з власних інтересів. І з роками обмін рису на гроші став абсолютно невигідним. Парадоксальним чином влада зробили найбагатшими людьми країни не землевласників, а торговців рисом. Ці купці, незважаючи на свій низький соціальний статус, перетворилися в головних фінансових посередників.

Зрозуміло, жорсткі регламенти щодо розподілу національних багатств в коку добре виглядали тільки на папері. Будь-який неврожайний рік ставав для державного бюджету катастрофою. І тим не менше близько двох століть унікальний експеримент стійко функціонував. Лише на початку XIX століття стали очевидні всі недоліки рисової економіки та ізоляціонізму. Як би пишалися самураї своєю безстрашністю, але в епоху парового флоту і нарізної артилерії сподіватися на збереження національної незалежності за допомогою ґнотових аркебузів і катан вже не доводилося.

250-270 князів-дайме мали дохід понад 10 тисяч коку рису на рік в XVII столітті. Однак сегуни жорстко контролювали і регламентували життя цих надбагатих феодалів. Наприклад, дайме були змушені до руйнівних подорожей до столиці у супроводі пишної свити. Так, феодал з доходом до 200 тисяч коку повинен був здійснювати поїздку в супроводі 80 самураїв. А з більшим — вже 120.

У 1868 році імператор Мейдзі оголосив, що бере всю повноту влади на себе, а влада сьогунів скасовується. Почалися радикальні реформи, які в короткий термін вивели Японію в число лідерів світової економіки. Багато дослідників вважають, що саме у попередні два століття були закладені основи для майбутнього прогресу. Нормованість, суворий облік і звичка мовчки виконувати накази, що увійшли в плоть і кров японців в епоху сьогунату Токугава, стали одним із двигунів потужного промислового ривка.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com