Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Спадок сивого Нестора (спроба нестандартного розслідування)

Щоб ви знали: у будь-якому кримінальному розслідуванні головне — це докази, котрі, в свою чергу, діляться на прямі та опосередковані. Приміром, у справі про вбивство найпряміший із прямих, ну просто таки незламний доказ — це, вибачайте за чорний гумор, сам покійник. Зі смертельними та іншими ранами, які він сам собі не зміг би завдати, як би не вигинався. Хоча радянські шерлоки холмси і не з таких ситуацій викручувались, укладаючи, приміром, наступний висновок про причину смерті громадянина Н: «Встановлено, що покійний випадково посковзнувся у себе на кухні і впав на ніж, який тримав у руках — сім разів підряд. Тобто — у наявності нещасний випадок».

Але якщо без жартів, то до вище означеного небіжчика в ідеалі припасовується паспорт зі штампом реєстрації, а також бодай зо два, зо три особисті листи чи записки, котрі прямо вкажуть на ймовірного вбивцю та мотив злочину. Отоді ніяких запитань у міліцейського чи поліцейського начальства не виникатиме.

Те ж саме і в історії. Розкопай ти хоч саму Атлантиду посеред Труханового острова на Дніпрі (версія — на Хортиці), все одно академічна наука вимагатиме від тебе окрім археологічних знахідок ще й який-небудь документик — як не з архіву тодішнього МВС чи як воно там називалося — так принаймні зі свідчень якогось дуже поважаного, визнаного академічною наукою тодішнього вченого, бажано історика, в записах якого згадується, як він на оцьому от місці колись ночував, міняв коней і милувався об’єктами тодішньої архітектури.

І це не жарти…

А чому? А тому, що в наших Євразіях, точніше, в Азіопах історія ще відтоді, як 300 років тому Петро Перший узяв її, як і всю науку, на державне утримання, стрімко перетворилася з власне науки на, даруйте, дешеву шльондру, яка мала втішати імперське самолюбство чергового придурка на троні.

Найуїдливіша і водночас найточніша характеристика цього ганебного явища належить великому Тарасу:

“Німець скаже: «Ви моголи».

 «Моголи! моголи!”

 Золотого Тамерлана

 Онучата голі.

 Німець скаже: «Ви слов’яни».

 «Слов’яни! слов’яни!”

 Славних прадідів великих

 Правнуки погані!».

І що вражає найбільше: ось уже 100 років, як гавкнулась російська імперія з її імперською наукою, 21 рік минув, як врізала дуба імперія радянська, котру у цивілізованому світі глузливо йменували «країною з непередбачуваним минулим». Йшлося про унікальну здатність офіційних науковців робити з білого чорне і навпаки вже наступного ранку після вікопомного з’їзду КПРС чи пленуму ЦК. А ми все ще висимо, розкарячившись, між «слов’янами і моголами» і, вирячивши очі, видивляємось: а де ж той німець, котрий нам усе покаже? Що ми робимо героями тих, кого ще вчора називали, м’яко кажучи, колаборантами, себто зрадниками, і навпаки — то ще півбіди. Справжня біда в тому, що наші діти, як їхні батьки, діди і прадіди, вивчають не історію, а нашвидкуруч пристосовані до ідеологічних потреб моменту, навмання видерті з неї шматки. В результаті історія, котра мала б, як їй належить, застерігати сучасників, аби вони не лише примножували славу предків, а й не повторювали їхніх помилок, -знову перетворюється на предмет політичного мордобою, часто-густо у прямому розумінні цього слова. Пригадаймо, що робилося навколо відзначення 70-річчя УПА — у тому ж місті Стаханові.

Але, пробачте, не будемо про політику! Ми дещо відволіклись. Зробимо ось як: візьмемо одну-єдину ниточку, потягнемо за неї — і побачите, наскільки це цікава штука, ота справжня історія.

Спочатку — два факти. Протягом ХХ століття плюс 12 років століття ХХІ-го українські археологи дослідили лише один відсоток території, що представляє НАУКОВО ОБГРУНТОВАНИЙ інтерес.

Факт другий: початок історії державності України-Руси традиційно відносять до 852-го року. Чому? Тому, що так написав Нестор-літописець у своїй «Повісті минулих літ». От не було-не було держави такої — Київська Русь, — а тоді бах! — і на рівному місці. Маємо. І то не якусь там зачухану провінційну державку, а потугу, що насмілилася стати зі зброєю на прю із могутньою Візантійською Імперією. Дива та й годі. Особливо, якщо врахувати, що тут-таки сивий Нестор починає скаржитися: як же нас, русів усі тоді ображали! Хто тільки з нас податі не дер! І варяги, і хазари, і візантійці… а потім знову — хамиль-хамиль! — і через 10 років, у 862-му ми, бідні-нещасні, всіма зацьковані, отак-от раз! — і всіх повиганяли. І варягів за море, і решту подалі від священних кордонів — «і стали самі у себе володіти». Але запалу вистачило не надовго, бо одразу ж побігли завертати назад щойно вигнаних варягів. І то одразу на царство. Чого там уже розмінюватись на всілякі податки, беріть нас усіх з усіма бебехами і землями нашими. До речі, ця традиція спостерігається й зараз — у футболі, куди з великим задоволенням і ще й з доплатою кличуть «варягів».

Проте, дамо спокій і Київській Русі. Освічений читач ще не отямився від тих дурниць, які про неї Бузина понаписував. А чого ж не написати? Якщо сивий Нестор і його послідовники впритул не бачили, як у цій, з дозволу сказати, псевдоповісті кінці з кінцями не сходяться.

Перейдемо до обіцяної конкретики. Той же Нестор у передмові до свого літопису обмовився, що в незапам’ятні вже для нього часи троє братів-князів Кий, Щек і Хорив та сестра їхня Либідь звели на дніпровських кручах славне місто Київ. Зверніть увагу — в часи Нестора руські княгині вже сиділи по теремах і навіть носа вистромити за огорожу було їм зась! Сиди в хаті і плоди князеві спадкоємців. А от прадавня Либідь мала однакові з братами-князями права… цікава подробиця, варто запам’ятати.

Історія про легендарних засновників Києва проходила у офіційних науковців під грифом «міфів». Аж доки вірменські вчені не розкопали його, оцей «міф» у своїх древніх літописах. Ні, не подумайте, що Київ заснували вірмени. Просто у цього древнього народу є звичай на рівні генетики: в разі будь-якого нещастя рятувати не манаття, а старовинні книги, що передавалися з покоління в покоління. Вклонімося їм за нашу історію!

Згодом у інших джерелах сплила ще одна версія заснування Києва, де князі йменувалися, щоправда, так: Кий, Пащек і Горовато. Офіційна наука негайно оголосила це джерело фальсифікацією.

Але нам йдеться не про те, з якої причини сивий Нестор недочув справжні імена середнього і молодшого братів. Для нас головне ключове слово у цих версіях — КНЯЗІ. А князі і, відповідно, князівства — це у нас що? Аж ніяк не почесний титул «людина року у версії рейтингу «П’яте колесо». Це ознака державності тієї території, якою володіє князь. Державності! Отак.

Старше покоління киян ще добре пам’ятає останнє гучне свято часів брежнєвського застою — 1500-річчя Києва. Навіть медалі давали! Гуляли ювілей у 1982-му році. Звідки така точність? Правда спливла, як водиться, вже після розпаду СРСР. З’ясувалося, що компартійні вожді УРСР з якихось власних кулуарних причин вирішили втерти носа члену політбюро ЦК КПРС, першому секретарю Московського міськкому партії тов. Грішину. Викликали вчених і поцікавилися, що насправді ховається за отією традиційною фразою в усіх підручниках та дослідженнях: «Точна дата заснування Києва губиться у сивій давнині». Історики пояснили, що, згідно з останніми археологічними знахідками на Подолі, люди жили там у суто міських умовах щонайменше 2000 років тому. А якщо копнути глибше…

- Глибше копати не треба, — обірвали вчених українські компартійні вожді, — нам і двох тисяч років товариш Грішин не простить. Давайте краще зробимо ні вашим, ні нашим. Нехай буде півтори тисячі. А оскільки це одразу з нальоту не робиться, призначимо ювілей на 1982-й рік.

Забігаючи наперед — тов. Грішин не простив і півтори тисячі років. Демонстративно відмовився брати участь в урочистому банкеті з нагоди ювілею Києва. Висидів офіціоз з таким виразом обличчя, наче тут не свято, а чергового генсека ховають — і поїхав в аеропорт... Але ми знову відволіклися. Вибачте.

Нагадаємо те, з чого почали. А саме — про непорушні закони розслідування. Якщо немає «корпус делікті», себто, головного доказу, необхідно уважніше проаналізувати докази опосередковані. Он американські криміналісти особистість жертви або підозрюваного встановлюють по одній краплині крові, а то й єдиній волосині. Щоправда, в основному в кіносеріалах, але від істини це не так далеко, як від справжньої історії у писаннях сивого Нестора.

Отож помандруємо у ту саму давнину давню. Конкретно — у 18-й рік від Р.Х. на західне узбережжя Чорного моря, у римську колонію Томи. Зараз це велике румунське   місто-порт Констанца. А на початку нової ери — такий собі давньоримський Магадан. Місто-фортеця, заселена рабами та «ворогами римського народу». Плюс, як водиться, гарнізон охоронців. Зв’язок з імперією — тільки морем.

І от у цій «дірі» вже десять років  відбуває строк найславетніший політв’язень давнього Риму поет Публій Овідій Назон. Або просто Овідій. Більше нічого не треба додавати. Він останній геній не лише всієї давньоримської поезії, а й давньоримської культури. Якби не було Овідія, не було б Високого Відродження у середні віки і, власне, того, що ми називаємо європейською культурою. Кажуть, що довічне заслання поет заробив особисто від імператора за свою необережну фразу: «Закони дані для того, щоб урізати владу найсильнішого».

Детальніше про Овідія — якось іншим разом. Ми акцентуємо лише на останньому дні його життя. Римська колонія Томи в реальності була фортецею, оточеною звідусіль, крім моря, ворожими Риму землями і народами. І ці народи мали за звичку регулярно нападати на «римських окупантів». Доки якийсь окремо взятий рід із «місцевих» печаль розвіював чи молодь бойовому мистецтву навчав, то для гарнізону міста було ще сяк-так. А от коли племена об’єднувались — тоді ой! Доводилося озброювати рабів та засланців, що само по собі було вже небезпечно — і виганяти їх на мури. Як свідчать румунські історики, під час однієї з таких атак Публія Овідія Назона вразила стріла, чи то дака, чи то гета, чи то мьоза. Так ці племена називались. І саме завдяки загибелі славетного генія римської музи тодішні історики придивились уважніше: а що ж то за народи населяють землі навколо давньоримського Магадану? І ці опосередковані дані виявилися дуже красномовними.

Знову ж таки, відкладемо до пори до часу надзвичайно захоплюючу оповість про те, як давній Рим прирощував свої території шляхом підкупу місцевих вождів і навіть царів. Це виявилося дешевше, ніж гнати пішодрала за три моря славетні римські легіони. Зазначимо лише, що в часи так званого пізнього Риму щонайменше троє з вищезгаданих «нових римлян» були навіть обрані імператорами.

Найвідоміше з цих трьох племен — даки. Вони володарювали на території, що загалом співпадає з сучасною Румунією. Мьози начебто були предками нинішніх сербів. Стосовно гетів, то одні вчені стверджують, що це південно-західні готи, чи то нормани, чи то балтійські слов’яни, котрі якраз у цей період вибудували свою державу Ойуму. Інші науковці заперечують, що йдеться лише про схожість у назві, а насправді готи відтіснили з Межиріччя між Дністром та Південним Бугом племена гетів ближче до Дунаю.

А тепер — ота сама ниточка. Що об’єднувало всі три чи то народи, чи то роди одного великого народу? По-перше, зовнішній вигляд — на відміну від опецькуватих, круглолицих, середніх на зріст етнічних римлян даки-гети-мьози були високими на зріст, широкоплечими, міцної статури. Довговиді, русяві. Чоловіки носили своєрідну зачіску: голови гарно виголені, а з маківок звисали довгі темно-русі чуби. У той час, як основу римської професійної армії складала важка і легка піхота, даки-гети-мьози вважалися неперевершеними вершниками. Напрошується висновок, що всі ці роди-народи мали якогось спільного предка. А де шукати його сліди?

На жаль, не в наших вітчизняних пам’ятках писемності. Бо їх просто немає. Що ми фактично маємо? Механічно, з великою кількістю помилок навіть не переписаний, а перемальований якимсь тупарем оригінал (?) «Слова про Ігорів похід». Те, з чого перемальовували, згоріло у Москві під час великої пожежі 1812-го року. Але навіть у цьому покаліченому рукописі прочитуються згадки про вищезгадані події, а саме: як древній Рим на рубежі епох  намагався — коли силою, а коли лестощами і підкупом — приєднати до себе землі не чиїсь там, а, за твердженням автора, НАШИХ предків.

“Велесова книга» — власне не самі дерев’яні таблички, а лише фотографії з них, зроблені у 20-х роках минулого століття. Аналогів цього різновиду слов’янської писемності не віднайдено, що, проте, не дає підстав стверджувати, що все це підробка. Адже іншої копії «Слова про Ігорів похід» теж не знайшли.

“Повість минулих літ» — поза сумнівами, це компіляція з якихось невідомих нам ранніх джерел. Але редактура, яку застосував ще сам Нестор, робить із цього документу взірець давньоруського піару на честь однієї князівської гілки. Ну, це щось на зразок історії ВКП(б) видання 1952-го року, де всі заслуги у створенні комуністичної партії і радянської держави віддаються одній людині на прізвище Сталін.

Ото й усе. То що ж ми насправді маємо?  Як отих НАШИХ предків описували римські історики? Схожа зовнішність, ідентичні зачіски, однакова тактика ведення бою, подібна мова і, поза сумнівами, ознаки державності: територія, адміністративний апарат, військо, узгоджені кордони, договори про спільні дії на власний захист. Недаремно ж вихідці з цих начебто диких народів — Галерій, Ліціній і Максиміліан — увійшли в історію Римської імперії як видатні полководці і далекоглядні державні діячі. Зокрема мьоз Галерій першим із римських імператорів припинив гоніння на християн. І той же Галерій  залишив нащадкам одну цікаву, досі не розшифровану загадку.

Йдеться ось про що: згідно з офіційною біографією цього імператора, матір народила його від… Вогненного Змія. В деяких джерелах пишуть «від дракона», маючи на увазі оте потороччя з клоччя, схоже на гібрид кажана і чупакабри з численних сучасних фентезі. Але йдеться про зовсім інший міфічний персонаж. Вогненного Змія, котрий прибирав подобу людини і, даруйте за натуралізм, плодив із красивими земними жінками героїв — високих, мужніх, нездоланних у бою, мудрих у владі.

Є лише один народ у Європі, що зберіг донині саме цей міф. Це українці.

(далі буде). В.Н.


Меблі від виробника Мебельная компания Украины «Mebelas» - виготовлення на замовлення та готові комплекти.


вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com