Міф про ефективність

Багато американців і європейців вважають Китай взірцем розвитку сучасного транспорту і політичної ефективності. Але нехай спробують пожити тут, і вони побачать зовсім не те, що очікували — пише Майкл Шуман у статті для Time.

Тортури авіаперельотами — явище не унікальне, і одним Китаєм вони не обмежуються. Запитайте будь-кого, хто сьогодні наважився летіти з будь-якого великого американського аеропорту. Але ж ніхто й не називає американську систему аеропортів взірцем ефективності. А ось Китай з якоїсь незрозумілої причини і на думку багатьох людей — це начебто взірець.

Мені доволі часто доводиться брати участь у розмовах із закордонними бізнесменами (особливо — з американськими), в яких вони вперто твердять про чудеса китайської ефективності та оперативності, що мене завжди збиває зпантелику. Вони малюють Китай як країну чудес з швидким транспортом, з швидким процесом прийняття рішень, з більш спритнми і кмітливими державними чиновниками. Якби США працювали так само, як Китай, стверджують вони, всі проблеми Америки були б вже вирішені.

А я відповідаю на це так: спробуйте, хоча б трохи поживіть тут. Я чудово розумію розпещених візитерів, які представляють Китай таким, яким він не є. Якщо ви прилітаєте в акуратний аеропорт Пекіна або Шанхаю, якщо водій, який вас очікує, швидко відвозить вас до розкішного готелю, якщо ви проводите кілька зустрічей і нарад, а потім вас проводжають назад, то Китай цілком може видатися вам яскравим ідеалом сучасності. Але спробуйте залишитися тут хоча б ненадовго, або спробуйте реально чогось досягти в цій країні, і ваше уявлення про те, що Китай — це ефективна країна, розіб’ється вщент, продемонструвавши всю свою ілюзорність.

Транспортні біди — це найменша з китайських проблем. Бізнесмени, які працюють в Китаї, скаржаться на численні і вельми обтяжливі бюрократичні перепони, подолання яких потребує багато часу. Це нескінченне очікування необхідних дозволів і ліцензій, заплутані й непрозорі нормативи і правила, а також митні процедури, які постійно змінюються. Навіть маленьким компаніям доводиться виділяти співробітників, які займаються тільки тим, що регулюють відносини з владою.

До того ж багато іноземних бізнесменів вважають, що чиновники стають все більш настирливими, іншими словами — менш ефективними. Це похідне від проголошеного в Китаї «державного капіталізму», при якому держава як і раніше здійснює суворий контроль за всім, що відбувається в економіці, а також за тим, що можуть, а чого не можуть робити приватні компанії.

Мій власний досвід спілкування з державними чиновниками тільки зайвий раз доводить, наскільки неефективною є в Китаї держава. У цьому році я повинен був перенести візу із старого паспорта в новий. Здавалося б — найпростіша канцелярська процедура, оскільки віза була дійсна ще майже рік. Але у мене пішло цілих два дні на біганину по кабінетах, на отримання необхідних документів і просто на з’ясування того, що треба робити. Чиновники, з якими ми розмовляли, сперечалися між собою про те, які бланки і документи мені потрібні. Один з них заявив (як виявилося, неправильно), що мені взагалі не потрібно переносити візу з паспорта в паспорт.

Але ті, хто співає дифірамби китайській ефективності, вважають, що вона — набагато глибша, ніж усі ці прозаїчні справи, що мова йде — про переваги самої політичної системи. Поки Вашингтон вибирається з тупиків і закутків партійної політики, стверджують  барди Піднебесної, китайський уряд з хірургічною точністю та оперативністю приймає і втілює в життя важливі рішення. Китайська держава діє як одна велика компанія, заявляють вони, а «генеральний директор» бачить зі своєї висоти загальні потреби країни і відповідним чином реагує.

У цьому є частка правди. Поки США безрезультатно думають над тим, як модернізувати свою застарілу інфраструктуру, Китай будує нові аеропорти, мости і дороги — там і так, де і як забажає. Таке буває, якщо більшість населення усунути від політичного процесу і регулярно «тероризувати» тих, хто не погоджується з політикою держави. Але навіть в цьому сенсі Китай зовсім не такий ефективний, як здається. Так, уряд може створити безліч ферм і прокласти дорогу, коли захоче.

Вся справа в тому, що думка про необхідність виділення державою величезних грошей на інфраструктуру в Китаї не викликає жодних суперечок і протиріч, на відміну від США. Те ж саме з промисловою політикою держави. Якщо питання про державну підтримку компанії Solyndra в США викликав запеклі дебати на тему ролі держави в економіці, то в Китаї Пекін без жодних оглядок і обмежень надає субсидії і захищає певні галузі і підприємства просто тому, що там немає ідеологічної опозиції таким заходам. Іншими словами, китайська держава може діяти тоді, коли немає розбіжностей.

Але в цьому відношенні США дуже схожі на КНР. Америка може почати діяти з космічною швидкістю, якщо є загальне визнання того чи іншого курсу. Після терактів 11 вересня Вашингтон зумів за лічені тижні мобілізувати ресурси, зібрати в кулак силу волі і провести масштабну військову операцію на іншому кінці світу в Афганістані. Потужної опозиції, що виступала проти початку війни, в країні не було. Або згадайте, наскільки ефективно й оперативно втрутилася американська держава на піку останньої фінансової кризи, і як вона врятувала банківський сектор.

Але коли у Китаї відсутній консенсус чи немає вказівок по тому чи іншому питанню, вироблення політичного курсу йде зовсім не так гладко. Китайські керівники чудово розуміють, що потрібно робити для забезпечення надійного і сталого розвитку країни: підвищити роль споживчих витрат, зміцнити фінансовий сектор, а також приборкати державні підприємства. Однак реформи, що забезпечують досягнення цих цілей, здійснюються вкрай повільно, якщо взагалі здійснюються.

За цим делікатним і болючим питанням у вищому керівництві країни — немає згоди, а тому і дій у даному напрямку також майже немає. Різні фракції у владі відстоюють різні методи усунення економічних недоліків у Китаї. Хтось підтримує прискорену лібералізацію ринку; хтось хоче, щоб уряд жорсткіше тримав у своїх руках економіку. У Китаю є свої тупикові ситуації. Просто ми їх не бачимо, тому що боротьба там іде не на CNN, а за щільно зачиненими дверима.

Та й політичний процес в Китаї загалом — анітрохи не ефективніший. Ми вже доволі давно чекаємо зміни політичного керівництва в цій країні, яка відбувається раз на десятиліття, і має відбутися наприкінці цього року. Ми також досить давно знаємо, хто буде головним керівником (Сі Цзіньпін). Але ми лише недавно з’ясували точно, коли відбудеться зміна варти (у листопаді). Крім того, ми слабо обізнані про погляди Сі Цзіньпіна на найважливіші проблеми, з якими Китай зіткнеться в майбутньому — економічна реформа, відносини з США, громадянські свободи, розрив у доходах і так далі. Сі не вважає за необхідне ділитися своїми міркуваннями. Виборчий процес в США може породити невизначеність, але ми, принаймні, знаємо, хто балотується на пости, і що ці люди можуть почати робити, якщо переможуть. У Китаї про це можна тільки здогадуватися.

З часом Китай обов’язково стане більш ефективним. Ми маємо звичку забувати, що поки що це — країна, що розвивається, і багато її проблем (недостатньо розвинена інфраструктура, слабке регулятивне правозастосування) є загальними для всіх держав з ринком, що формується. Але перш ніж Китай стане тим раєм, яким його вважають у США, йому доведеться дечого повчитися в Америки. Без прозорої політики і посилення влади закону ця країна ніколи не стане по-справжньому ефективною. 

 Time