ХТО І ЯК РОЗЗБРОЮЄ УКРАЇНУ?

Не так давно Німеччина заявила, що надасть Україні 100 тисяч євро на ліквідацію боєприпасів і старих радянських озброєнь. Зокрема, як повідомив уповноважений федерального уряду ФРН з питань роззброєння Рольф Нікель, ці кошти будуть виділені у рамках програми НАТО по ліквідації в Україні боєприпасів. За словами Нікеля, ліквідація старих радянських боєприпасів здійснюватиметься під контролем представників НАТО. Німецький політик підкреслив, що цю зброю необхідно саме ліквідовувати, а не тримати на складах в Україні посеред Європи.

У Німеччині виразили упевненість, що кожен євро, вкладений в ліквідацію небезпечної зброї, — хороша інвестиція. Уповноважений уряду Німеччини з питань роззброєння також повідомив, що в 2011-2014 роках НАТО запланувала ліквідовувати в Україні 75 тисяч тонн боєприпасів, 360 одиниць вогнепальної зброї і три мільйони протипіхотних хв. За даними ФРН, в 2005-2011 роках під керівництвом фахівців із США в Україні вже знищено 15 тисяч тонн боєприпасів. Фінансова доля Німеччини в цьому проекті склала 50 тисяч євро.

В даному випадку йдеться про проект фонду НАТО ТRUSТ по знищенню надлишкових боєприпасів, легкого озброєння і стрілецької зброї і переносних зенітних ракетних комплексів в Україні. Цей проект розділений на чотири етапи і розрахований на 12 років — до 2018 року. Згідно з ним передбачається утилізація в Україні однієї тисячі одиниць переносних зенітно-ракетних комплексів (ПЗРК), 133 тисяч тонн боєприпасів і 1,5 мільйона одиниць легкого озброєння і стрілецької зброї.

З одного боку, справа, здавалося б, потрібна — принаймні, в частині, що стосується боєприпасів. З 1,7 млн. тонн ракет і снарядів, що лежать іноді просто неба на об’єктах військового відомства з 1991 року, до 2005 року вже близько 1,2 млн. тонн (а це 70% усього подібного «добра”!) вимагали негайної утилізації. А на 2012 ця цифра уперто наближається до 90%.

Але порівняємо цифри: потрібно утилізувати 1,7 млн. тонн, а НАТО виділяє кошти на жалюгідних 133 тис. тонн, причому розтягує задоволення до 2018 року. Ясно, що така допомога ніяк не рятує «вибухонебезпечну» Україну. Зате дає можливість під цією маркою «різати» заразом і залишки запасів зброї, які залишилися в Україні. Адже це зброя і сьогодні придатна для використання, її можна без зусиль модернізувати. Тими ж автоматами і кулеметами Калашникова сьогодні воює півсвіту і воюватиме ще десятиліття.

Аргумент, що така велика кількість зброї не потрібна Україні з її армією, що постійно скорочується, критики не витримує. По-перше, ясно, що нинішні скорочення в умовах української позаблоковості — це авантюра, і викликана не об’єктивною оцінкою існуючих загроз, а виключно бажанням заощадити на військовій сфері. Отже, при сприятливішій економічній ситуації армію знову доведеться збільшувати, проте озброювати її вже буде нічим. А по-друге, залишення зброї тільки у військах при лік­відації запасів означає, що Україні просто нічим буде озброювати свій мобілізаційний резерв у разі початку широкомасштабного конфлікту і проведення загальної мобілізації.

Завважимо, що нинішня відправка на металобрухт автоматів-кулеметів і ПЗРК (до речі, найідеальніше по співвідношенню ефективність/вартість зброя проти нинішньої головної сили озброєної агресії — авіації) — це лише останнє дійство, що проводиться НАТО під завісу епопеї з повним роззброєнням України.

Позбувшись на зорі незалежності стратегічних бомбардувальників Ту-160 і Ту-95 (які об’єктивно не були потрібні Україні) при президентові Вікторі Ющенку, в січні 2006 року, на аеродромі під Полтавою був знищений і останній далекий бомбардувальник Ту-22, а потім і крилаті ракети Х-22 до нього. Гроші для утилізації українських літаків виділив тоді Конгрес США. Що цікаво, американці підвели «обезкрилення» українських Повітряних сил (тоді вони ще називалися «по-людськи» — ВПС) під двосторонню «Програму спільного зменшення загрози», хоча видимих причин для цього не було. Річ у тому, що ця програма спрямована на ліквідацію на берегах Дніпра стратегічних наступальних озброєнь, якими Ту-22 ніколи не були. До речі, за часів підписання знаменитого договору ОСВ- 2 між США і СРСР про скорочення озброєнь той же Конгрес США влаштовував спеціальні слухання з питання, вважати або ні Ту-22 стратегічним. Однозначно вирішили — ні, це представник саме далекої авіації. Але американці чомусь вирішили Україну їх все-таки позбавити. У результаті з ліквідацією Ту-22 «доросла» бомбардувальна авіація вимерла в Україні як вид, а у складі Повітряних сил залишилися тільки тактичні і військово-транспортні «борти».

Ну гаразд, що при прозахідному Ющенку НАТО домагалося свого. Була надія, що з приходом нової влади ця пацифістська вакханалія припиниться. Але ні — навесні 2011 року був порізаний на металобрухт і останній з ракетних комплексів 9К72 (за класифікацією НАТО — «Scud-В», або «Скад»), що знаходився у складі Збройних сил України. Сам процес ліквідації українських «Скадов» розтягнули на декілька місяців, причому порадіти цьому видовищу приїжджав на 48-й арсенал зберігання боєприпасів поблизу міста Калинівка у Вінницькій області тепер уже колишній посол США в Україні Джон Теффт. Роботи по знищенню останніх українських «Скадів» проводила українська корпорація «Співдружність» під контролем фахівців американської компанії «Global Offshore Projects». У рамках реалізації цього проекту протягом 5 місяців були знищені самі комплекси і близько 200 ракет для них.

Необхідно зазначити, що комплекси «Скад» були останніми серйозними озброєннями в Збройних силах України, тобто оперативно-тактичними, що  здатні нести ядерний боєзаряд. Ці комплекси за своє життя в українській армії пережили немало «пригод». Створені ще у кінці 50-х років минулого століття, українські «Скады» були приводом для найсильнішого тиску з боку Вашингтона. Довгий час США фактично вимагали, щоб Україна порізала свої «Скади», аргументуючи її приєднанням до міжнародного Режиму по контролю над ракетними технологіями (РКРТ) і домовленостей, існуючих по ракетах малої і середньої дальності (РСМД). Хоча ні під які міжнародні договори ця зброя не підпадала. Україні згідно з цими міжнародними домовленостями заборонено мати ракети з радіусом дії більше 500 км, а «Скад» може «працювати» тільки до 300. У 1998 році усі ці комплекси, наявні в Збройних Силах України, були зведені в три ракетні бригади 1-ої ракетної дивізії (у кожній бригаді — до 18 «Скадів”), а потім, у міру їх списування, бригади були розформовані.

Варто сказати і декілька слів про саму Програму спільного зменшення загрози. Виникла ця Програма в 1993 році завдяки ухваленому у кінці 1991 року закону Нанна-Лугара (по прізвищах сенаторів — відповідно, демократа і республіканця), метою якого було на користь національної безпеки США сприяти урядам нових незалежних держав на просторах колишнього СРСР у виконанні ними зобов’язань по контролю над озброєннями і в забезпеченні скорочення стратегічних ядерних озброєнь і їх носіїв. У 2001 році, через десять років здій­снення Програми, уряд США констатував, що виділив на її реалізацію в цілому більше 4 мільярдів доларів. Як відомо, американці долари на вітер не кидають...

Основні заходи Програми проводилися спільно з національними урядами, Державним департаментом і міністерствами енергетики, оборони і торгівлі. Проекти у рамках Програми здійснювалися в Росії, Україні, Білорусі, Казахстані, Латвії, Литві і Узбекистані.

Але в плані реалізації Програми спільного зменшення загрози між Росією і Україною є дуже істотна різниця. У Росії, дійсно, за американські гроші ліквідовано немало зразків озброєнь, боєприпасів і об’єктів інфраструктури. Але при цьому в основному йдеться про ті осколки колишньої радянської могутності, які безнадійно застаріли, — тобто росіяни позбавилися від непотрібних їм «надлишків» за американські гроші. До того ж була знищена лише частина від наявного значного потенціалу Росії. Тоді як в Україні фактично пущена під ніж уся зброя, що «має право» називатися стратегічним або оперативно-тактическим.

З різанням «Скадів» в Збройних силах України залишаються тільки ракетні комплекси типу «Точка» дальністю дії 70-120 км в різних модифікаціях. Комплекси дуже застарілі, та і дальність дії говорить за себе — заміною «Скадам», які фактично були українською зброєю оборони, їх ніяк не назвати. Правда, в квітні 2009 року українська влада заявила, що через 2,5 року Україна почне власне виробництво оперативно-тактических ракетних комплексів «Сапсан». Проте і три роки через цей ракетний комплекс існує тільки на папері. У 2010 році програму їх виробництва в Міноборони взагалі викреслили із списку фінансованих програм, але потім повернули. Проте тут же навесні 2011 року в три рази скоротили заплановане на нього фінансування. У нинішньому році також явно буде не до цього комплексу — гроші потрібні для виконання соціальних ініціатив президента. А там і президентські вибори не за горами.

Таким чином, повільно, але упевнено Захід робить Україну повністю «беззубою» державою. Зрозуміло, що НАТО не потрібна позаблокова Україна з сильною армією. Але ось навіщо слабка і беззахисна держава знадобилася самій українській владі? Це питання.

 hvylya.org