Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
|
||
Хто відповість за такі дії?Нещодавно Кременчуцька міліція відрапортувала через місцеві ЗМІ та з офіційного сайту ГУМВС у Полтавській області про чергову свою перемогу. Ще й роз’яснення розлоге дали: 6-річний хлопчик, начебто, побачив, що мама пиячить з сусідою та й пішов собі жалітися людям, що вдома його не годують (http://mia-pl.gov.ua/news/main/02-04-12-3162#). Але наша міліція, виявляючи чудеса дедукції, знайшла голодуючу дитину, яку мама ледве не пропила разом з сусідою. Думаю, читачам буде цікаво дізнатися правду про маму та того сусіда (тобто, мене), котрий насправді взагалі непитущий, та й тільки з кардіології виписався. Найперше, про голодаючого 6-річного хлопчика. То видумка чи «доброї» тьоті з сусіднього будинку, котра, як вважають родичі дитини, викрала дитину, чи фантазія оперів, щоб туману напустити: Тетяна, мама хлопчика, кулінар, яких пошукати. Єгор завжди нагодований, акуратно вдягнений і чистенький, незважаючи на те, що вона вже три місяці як втратила роботу. Саме втратила, а не так як повідомляє міліцейська прес-служба — «ніде не працює». Отже, мама відпустила дитину погуляти на годинку о 14-й. Відпустила, як у всіх нормальних родинах заведено, а не сам пішов, як каже міліція! Схоже, маніпулювати фактами та термінами вже стало поганою звичкою. «Викрали Єгора десь о 16-й», — каже Тетяна. Стривожилася вона (а не схаменулась, як безграмотно пише прес-служба на своєму офіційному (!) сайті) о 15-й, коли дитина не повернулася в призначений час. Мати оббігала всі двори, всіх друзів хлопця та знайомих. Ладна була повіситися від розпачу. Тоді й звернулася до міліції — о 19-30. Прес-служба міліції пише, що «…був піднятий весь особовий склад». Ну і що з того? Для того ми і годуємо наших стражів порядку! Чому тоді тільки вранці знайшли? Дитина ж у сусідньому будинку була. Натомість увечері операм були запропоновані речі хлопця, бо запевняли, що й собаки шукатимуть, але їх чомусь не взяли. Маму допитували кілька разів. Однак опитування мешканців сусідніх будинків, схоже, почалося тільки вранці. Це ж і без собак-пінкертонів очевидно — опитувати треба було найближчі будинки і якнайшвидше. Одного мегафона вистачило б — хлопця знайшли б за півгодини. Замість того маму возили адресами мешкання знайомих, по медичних експертизах і погрожували позбавити батьківських прав. Тетяна розповідає, що під час цих поневірянь опер, за присутності сусіда та начальниці кременчуцької кримінальної міліції у справах дітей майора Юлії Лазоренко, погрожував їй: «Моя б воля, от чесно, я б тебе вбив би...». Якби я не зупинив того шквалу ненависті невідомо до якої бридоти ще б докотилося. При цьому мати на колінах умовляла оперативника знайти дитину. До речі, жодного патруля за дві години катання вони не зустріли. Чи був взагалі той батальйон міліції з собаками? Після першої години ночі її покинули сам на сам із своїм горем. Покинули всі, крім сусіда, того самого, на якого звели наклеп на сайті полтавської обласної міліції. Матері залишалось тільки волати — «За що, Господи!? Може мого сина зараз бьють чи ріжуть?!» та божеволіти, дивлячись на іграшки свого сина. Вранці хлопця знайшли в сусідньому будинку та відвезли до напівприватного притулку «Промінь». Куратором цього закладу є дружина голови Автозаводської райради та голова комісії у справах дітей виконкому райради пані Алла Коваленко. Єгор, наш герой, дитина свідома — знає власну адресу наче віршика. Як каже хлопчина, «тьотя» його привабила ноутбуком. Привели до квартири й дозволили гратися, скільки душа забажає. Дитина захопилася до пізньої ночі. Про голодне дитинство, як з міліцейської прес-служби брудною качкою виповзло, та нетверезу маму, твердить Єгор, він нічого не казав. Було б цікаво дізнатися, хто придумав ту байку. До речі, якби це навіть і було правдою, оприлюднення конфіденційної інформації, «…втручання в особисте життя громадян, посягання на їхню честь і гідність… забороняється…» усім. У тому числі й невігласам, котрі Закону України «Про інформацію» та «Про друковані ЗМІ (пресу) в Україні» не читали, і міліцейській прес-службі, звісно, також. Чи може «професіоналізм» цих супержурналістів дозволяє їм паплюжити усе? Єгор розповідає, що «тьотя Марина», в якої гостював хлопчина, весь час спала і вони самі, разом з її сином, Єгоровим однолітком, до холодильника навідувались. Сусіди подейкують, що вона дуже пишається своїм вчинком і пояснює у дворі, мовляв, намагалася віддати дитину, приводила додому, але там п’яний батько спав і двері не відчинив. Бачте, яке диво! Якщо вона крізь сталеві двері як у телескоп бачить, то чому не видивилася, що Єгор батька й не знає? Той зник чи не від народження. Натомість Тетяна, коли побігла шукати сина, наче за соломину чіпляючись, навіть двері залишила навстіж відкритими, щоб малий міг увійти безперешкодно. Будинок і досі гуде тією подією. Люди пригадують, що ця ж сама «тьотя Марина» минулого літа вже була піймана на подібному вчинку. Тоді зник інший хлопчик з Єгорового під’їзду. Зрозуміло, стривожена мати підняла не меншу бучу. Перевернули всі сусідні двори. І до Марини намагалися пробитися. Їй навіть телефонували у пошуках хлопця. Та вона не відповідала на дзвінки, мовляв, дуже Інтернетом захопилася. А згодом виявилося, що дитина теж у тьоті Марини бавилася. Спілкуватися з пресою вона відмовилась. Однак міліцейська прес-служба дещо повідомляє про неї: патологічно сердешній самаритянці виповнилося цілих 19 років. Це ж коли вона сина народила, у 12-ть? Тоді не дивно, що в неї 6-річні парубки «губляться»... Єгор розповідає, що просився і плакав, коли міліціонери вивели його з чужої хати: «Я хочу до мами. Або до бабусі відведіть…» Уявіть собі, як воно хлопчику було бачити свій дім, свій під’їзд та коритися людям, які тягли його до машини ППС. Але й цього їм замало: з притулку хлопця матері не віддали й на ранок. Тетяна каже, що притулок отримав команду Юлії Лазоренко віддати хлопця тільки його бабусі та дідові. Та й тим не одразу! Старих змусили йти за ясновельможним дозволом у райраду, до пані Коваленко, де з них ще й познущалися: «Сьогодні неприйомний день». Хоча за документами провели, що дитину віддали, як і має бути, — матері. То навіщо ж тоді було, питається, хлопчину з двору вивозити? Щоб психологічної травми завдати? На запити про законність акту, за яким хлопця відвезли до притулку, начальниця кримінальної міліції у справах дітей Ю.Лазоренко відповідає у телефонній розмові набором фраз: «я вважаю», «я не давала ніяких розпоряджень”… Після хвилинного спілкування в зазначеній тональності дуже «ввічлива» начальниця кинула трубку. Чи на знак поваги міліції до журналістів, чи в золотопогонників поголовно таке виховання та відповідна до нього етика поведінки? Замість спростувати обмови, вибачитись перед людьми та притягти до відповідальності винних, Тетяні почали надзвонювати невідомі особи з домаганнями відмовитися від вимог. При цьому вони маніпулювали фактами, відомими майору Лазоренко, й погрожували фізичною розправою всім, хто причетний до справи — від Єгора і його матері, до сусіда, інваліда афганської війни, й дідуся майора-десантника у відставці. Через форму зворотнього зв’язку на тому ж таки офіційному сайті полтавської обласної міліції ми просили опублікувати спростування. Але де там, до такого пан Сулаєв «не опускається”… «Деза» так і «висить» на тому органі спілкування з громадськістю. Вже й всеукраїнські ЗМІ собі передрукували та людей ославили. Утомлений усіма тими знущаннями та обурений потоком ганьби з офіційного сайту ГУМВС у Полтавській області, Єгорів дідусь подав очільнику кременчуцької міліції заяву з вимогою притягнути до відповідальності осіб, винних у викраденні його онука і спростувати оту лиху славу. Думаєте, його звернення наші правоохоронці прийняли і навперейми побігли виконувати свої посадові обов’язки? Дідусь розповідає, що півгодини з ним сперечалися: «Дитину ж знайшли, що вам ще треба?» До цього часу на заяву літньої людини ніякого реагування немає.
Ігор Моісєєнко, член Національної спілки письменників України |
||
© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено. Передрук матеріалів тільки за згодою редакції. З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com |