Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Остання справжня одеська оповідка

Ця історія трапилася давно. Добряче давно. У червні 1984-го року. В силу певних зрозумілих причин розповісти її широкому загалу тоді було неможливо. А тепер от — пригадалося. По асоціації з певними найсвіжішими подіями в Одесі.

Так от, того літа забрів до нашої редакції на Хрещатику ветеран війни. Справжній, окопник, інвалід із костуром. Немолодий уже, добрячого пенсійного віку. Приїхав з-під Обухова порадитися. Тоді люди чомусь журналістам більше вірили. Хоча правди в газетах було менше, ніж зараз.

Ситуація у діда була така: за чотири роки до того поховав він свою кохану дружину. Як тоді водилось, а подекуди й зараз водиться, з’їхалася на поминки сила-силенна забутих, а то й взагалі невідомих родичів, більшість із яких сиділи на шиї у вдівця до дев’ятого дня, а дехто дочекався і сороковин. Все це потягло за собою такі видатки, що дідові довелося фактично за безцінь продати хату за якихось тодішніх дві тисячі радянських карбованців. Гроші, що залишилися, відібрали старші доньки, їм, мовляв, потрібніше. А старого прилаштували в однокімнатну «гостинку» — одинадцять квадратів — до молодшої дочки, інваліда дитинства. Ветеран промучився кілька років, а потім поїхав шукати справедливості у столиці.

На щастя саме цю проблему нам, журналістам, вдалося залагодити з допомогою телефонного дзвінка головного редактора до своєї родички в міністерство соціального забезпечення. Телефонне право виявилося ефективнішим багатомісячного висиджування в чергах у районному «собезі». Доки дзвонили та узгоджували, ветеран і розповів оцю от дивну історію.

Десь у травні того ж 84-го року він вперше за все своє життя одержав путівку до санаторію ветеранів в Одесу. Там йому все і всі сподобалися. І море, і лікування, і лікарі, і сусіди. Крім одного-єдиного — колишнього штабіста, котрий, за словами діда, не те що пороху, а й нормального армійського сортиру не нюхав. Зате коли ветеран увечері приносив до палати пляшечку найдешевшого вина, бо кращого не міг собі дозволити, штабний негайно доносив черговій медсестрі, а то й головному лікареві про злісне порушення режиму.

Десь за день чи два до повернення додому терпець ветеранові увірвався, він вибрався в місто до найближчої пивної точки і прийняв там понаднормову. Не помітив, де взявся якийсь місцевий, немолодий, уже десь за сорок. Місцевий розговорився з дідом, виставив йому — за свої і, як з’ясувалося потім, непомітно хлюпнув у бокал із пивом сотку «московської». Метода, перевірена ще з часів винаходу горілки великим хіміком Менделєєвим.

До санаторію повернутися допомогли випадкові перехожі. Як ви здогадалися, вранці дід виявив відсутність гаманця з усіма документами, включно з паспортом і пенсійною книжкою, а також останнього червінця, відкладеного на зворотній шлях.

Ще не встиг ветеран пом’янути себе незлим тихим словом за довірливість, як до нього в палату увірвався… вчорашній злодій! Мало не на колінах благав діда пробачити йому за «вчорашню дурницю» і картав себе останніми словами: «Це ж треба! Ветерана обікрав! Фронтовика! А у мене батько вашого року народження з передової не повернувся. Може й воювали десь поряд…»

Природно, злодій повернув дідові і документи, і гроші, і спакував йому чималого «сидора» на дорогу. І відвіз на вокзал, і посадив у поїзд…

А коли пили у станційному буфеті «на коня», злодій не витримав і розплакався:

- Ні, ви подивіться, що воно робиться, що робиться! Перевелась Одеса! І одесити перевелися! І одеські злодії теж. Я — фронтовика обікрав! Що робиться, що робиться…

Не залишилося сьогодні вже отих справжніх ветеранів-окопників, боїмося, що й той нащадок короля одеських нальотчиків Бенціона Кріка теж відзвітував апостолу Петру за свої земні гріхи. А стосовно того, що «перевелась Одеса”…

Тільки два факти замість постскриптуму. Три роки одеський суд нахабно затягував справу одного місцевого «мажора», синка відомого регіонального олігарха, котрий убив машиною молоду жінку. За цей час татуньо зробив нащадкові спочатку підписку про невиїзд замість перебування під вартою, потім групу інвалідності і нарешті підвів під амністію з допомогою найгуманнішого, звісно, для своїх, суду.

Другий факт: контрольні державні органи встановили, що лише за два неповних роки — 2009-2010-й — хвацькі хлопчики з адміністрації Одеського порту нагріли державу на мільярд з гаком гривень! І не почервоніли! Що робиться, що робиться…

А отой наївний чесний одеський злодюжка плакав, що червінця у фронтовика-інваліда вкрав. Перевелась Одеса!

В.Н.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com