Хто відповість за підставу?

Провідний український політолог Михайло Погребинський, один із небагатьох, хто займає виважену дистанцію між владою і опозицією, днями вголос вимовив те, про що досі лише шепотілись у коридорах на Печерську:

- Президента підставили!..

Звісно, Погребинський мав на увазі «зміну запобіжного заходу підсудній Ю.Тимошенко». Отой її арешт, здавалося б, на рівному місці і серед білого дня. Але, образно кажучи, цей факт став для нинішньої владної коаліції отим міфічним Рубіконом, після форсування якого доведеться згадувати ще одного героя античності — полководця Пірра. Він виграв конкретну битву, але не зміг здобути остаточну перемогу над супротивником. Бо у нього вже не залишилося воїнів.

Чи є Юлія Тимошенко «білою і пухнастою”? Як на наш погляд, вона припускається двох основних помилок: тактичної і стратегічної. Спочатку про тактику — ота її нескінченна пікіровка з суддею щодо відомих тонкощів процесуального етикету нагадує, вибачайте, сварку в старшій групі дитячого садочка. Колись славетний Антон Макаренко попереджав своїх молодих послідовників: «Ви не маєте морального права виходити до дітей, якщо не вмієте вимовити слова «так» або «ні» щонайменше у двадцять різноманітних способів». Пояснюємо щодо ситуації у Печерському суді: справжній політик, як і справжній педагог, ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ підвестися і сказати «Ваша честь» з такими інтонаціями, що у «його честі» пропаде бажання взагалі зайве спілкуватися з підсудним.

Тепер — про стратегію. Заклики до чесного, прозорого, відкритого, демократичного суду згідно з кращими світовими традиціями вже, даруйте, в зубах нав’язли. Як і запевнення протилежної сторони, що всі традиції та норми чесності, справедливості, відповідності і так далі до-три-му-ються. Так от — і в європейському суді, і особливо в американському перемогу здобуває не підсудний, а його АДВОКАТ. Саме він обстоює інтереси свого клієнта у рівноправній дискусії зі своїм опонентом-прокурором. А суддя просто не зобов’язаний допомагати якійсь зі сторін. Він лише — гарант суворого дотримання Права. Можна дозволити собі таке порівняння: він — президент суду. Думаємо, спеціально розшифровувати немає необхідності.

Коли підсудний не довіряє своїм адвокатам і постійно їх міняє, коли він фактично бере на себе свій власний захист, то: по-перше, він робить це непрофесіонально, по-друге, викликає підсвідому підозру і у судді, і у бодай частини присяжних, а у нашому конкретному випадку — загалу.

Але як би там не було, симпатії більшості до Юлії Тимошенко зросли після її арешту. Бо одна справа — коли в державі, де мінімум 80% населення тяжко зводить кінці з кінцями, підсудний приїздить на засідання в іномарці, в оточенні симпатиків і юристів. Інша — коли його привозять в «автозаку» під посиленою охороною. В Україні співчувають ображеним. Це наша глибока народна традиція і не рахуватися з нею небезпечно. Можна сто разів згадувати річку, в яку не увійдеш двічі, але це мало допоможе тій же владі.

Тепер — про найделікатніше. Кажучи по-простому, хто має відповідати за підставу. Навряд чи варто шукати винних на північ від Хутора Михайлівського або на захід від станції Чоп. І взагалі, так звана «теорія змов» більше підходить для піару, ніж для реального вирішення реальних політичних проблем. І тут ми мусимо повернутися до наших минулорічних «політвертепів». Ми попереджали тоді владу, що перемога на виборах перемогою власне не була. Був тактичний виграш, який ледь-ледь виходив за межі статистичної помилки. А симпатії навіть відносної більшості електорату до своїх кумирів — то штука нетривка.

Далі: своя команда — це добре. Але навіть у країнах із віковими традиціями демократії сформувати надійну, а тим більше абсолютну більшість у тих же парламентах — то найскладніша проблема для будь-якого претендента на пост лідера держави. При всій повазі до рівня компетентності вихідців із Донецького регіону, розставити своїх людей скрізь, особливо на середніх, а надто на низових щаблях — нереально. Є два виходи: заповнювати вакансії так званими «тушками» і перебіжчиками або призначати людину, керуючись її компетентністю, а не політичними симпатіями. На жаль, нинішня влада вибрала першу версію.

Повторювали і не втомимося повторювати: призначення на будь-яку посаду саме по собі автоматично не зробить із недосвідченої людини високого професіонала, з некомпетентного новачка — авторитетного керманича, а з дурня — розумного.

Президента підставляють дурні, у яких замість розуму — хитрість і гіпертрофована здатність до самовиживання. Все почалося не з отої недолугої поради щодо підсудної Ю.Тимошенко, а набагато раніше. Пригадайте непокірний вінок, неприпустимі порушення дипломатичного етикету та ще й при зустрічі глав іноземних держав, вітальні телеграми, відправлені не за тими адресами і не з того приводу… перелік можна множити.

Минулого тижня в ЗМІ промайнула інформація, що Президент, начебто, має намір добре почистити чиновників середньої ланки і партквиток регіонала більше не буде індульгенцією на некомпетентність, невігластво, невміння і небажання виконувати свої обов’язки. Не кажучи вже про вседозволеність і зловживання отими обов’язками.

Якщо вищезгадана інформація відповідає дійсності, тоді — вперед! Головне не забувати мудру настанову грузинського середньовічного мислителя Шота Руставелі: «Послужливий дурень небезпечніший за ворога».

В.Н.