Чи встоїмо на цей раз?

Наслідком візиту до Києва прем’єра Росії Володимира Путіна може стати зміна геополітичного курсу України, пише «Сегодня».

За інформацією газети, Путін приїде з конкретними пропозиціями на випадок інтеграції України в Митний союз, а у відповідь хоче почути конкретну відповідь українського президента — чи згодна Україна на цей шлях.

У якості «пряника», вважає видання, швидше за все, буде озвучена нова й украй приваблива ціна на газ для України. В «Газпромі» натякають, що вона може бути майже в 2 рази нижча, ніж зараз — 150-160 доларів за тисячу кубометрів.

Більше того, видання повідомляє, що в керівництві України є впливова група людей, яка пропонує форсувати переговори з Росією про тісну інтеграцію, щоб підписати угоду вже під час червневого візиту до України президента Росії Дмитра Медведєва.

У Москві кажуть, що розуміють всю складність вибору і можуть почекати. Як розповів «Сегодня» депутат Держдуми РФ Сергій Марков, Кремль готовий дати Україні час на підготовку зміни курсу.

«Головне — щоб українське керівництво раз і назавжди позбулося «помаранчевих» ілюзій із приводу вигід від самостійної і швидкої євроінтеграції на користь більш тривалої, але більш вигідної євроінтеграції через Митний союз», — заявив Марков.

«У свою чергу, керівництво Росії готове піти на компроміси для приєднання України до МС. Формулу цього шляху можна назвати як завгодно, у тому числі й «3+1» (Росія, Білорусь, Казахстан плюс Україна, — як запропонував Віктор Янукович). Важлива суть», — заявив він.

Як пише газета, Путін може домагатися, для початку, хоча б домовленості на рівні прем’єрів про прорив в одній з галузей, по яких переговори йдуть із минулого року.

За словами Маркова, найбільш реальне підписання домовленостей про створення спільного підприємства (СП) у ядерній енергетиці: «Це проект, де взаємна вигода найбільш очевидна. Умовно кажучи, якщо зараз Росія заробляє в цій галузі $5 млрд, а Україна $10 млн, то за домовленості це будуть $10 млрд і $1 млрд відповідно».

Також, сказав депутат Держдуми, помітне просування в переговорах щодо транспортного машинобудування (максимальне завантаження суднобудівних верфей Миколаєва й «Луганськтепловозу«) і — меншою мірою — щодо авіабудування і спільних інфраструктурних проектів.

Крім того, на переговорах прем’єрів будуть обговорюватися питання про спільні позиції двох країн на ринках озброєнь і зерна.

Ігор Попов, голова партії «Єдиний центр»: Давненько вже до нас не приїздив ВВП, не те що рік тому одразу після зміни влади. Та і враження його від останніх візитів були далекі від позитивних. Після подовження оренди Чорноморського флоту решта проектів різко забуксувала. Ну не захотів Янукович віддавати задешево ані суднобудування, ані контроль над атомною енергетикою. Натомість російські партнери отримували спільні підручники з історії або легкі послаблення для російського контенту на радіо. «Вікілікс» розповів нам про те, які емоційні оцінки дає нашому Президенту їхній прем’єр, ледве що «бандерівцем» не називає.

На поверхні лежить головна тема для дискусій — Митний Союз. Нас будуть спокушати новими знижками та великими перспективами. Мабуть що в розмові тет-а-тет треба би відповісти шановному гостю гарним гарбузом. Як не крути, а європейський ринок перспективніший. От підпишемо договір про ЗВТ, а там буде вам і 3+1, і ВТО, шановний ВВП. А от на пресу не треба бути категоричними. Може, хоч трохи полякаємо європейців, і нам дозволять таки пити шампанське місцевого розливу.

Звичайно, ми розуміємо, наскільки важливим є для Путіна отримати маленьку дипломатичну перемогу в Києві. Менше ніж за рік у Росії відбудуться вибори Президента. Тандем останнім часом тріщить по швам, хоча всі розуміють, що Президента обирати треба негайно, і це має зробити вузьке коло посвячених осіб. Якщо допустити на прямі вибори обох вождів, і дати обирати виборцям — ну це буде просто бардак, та і виборцям може сподобатися.

З початку весни не проходить дня без атаки на Путіна з боку команди Медведєва. І це не лише різні позиції по лівійському питанню. Іде боротьба в Генпрокуратурі, людей Путіна попросили залишити держкорпорації, навіть Байден вже привіз Велику підтримку для Дмитра Анатолієвича. Вже начебто і указ про відставку російського прем’єра готовий. Після закінчення підкилимової боротьби тандем розпадеться, і одному з вождів треба буде знайти достойне місце. Оскільки переможе мабуть-таки Путін, Медведева навряд чи заберуть в ООН чи в МОК. Тому посада Генсека Митного Союзу йому би була достойною пенсією. А без нас ця посада — не більше ніж візитка Держсекретаря Союзної Держави Росбіл.

Віктор Небоженко, політолог: Навряд чи нам варто боятися візиту Путіна і вступу до Митного союзу. Річ у тому, що в цьому російському діячі завжди борються дві особи: збирач «русского міра» і мільярдер, який хоче корупційним шляхом прихопити для російського бізнесу більше українських активів. Дайте спокій сорока відсоткам російсько-українського товаробороту, який нібито може неухильно рости у разі подальшої інтеграції. Діяльність компаній України і Росії, які працюють разом, можна відрегулювати угодами, вони чудово обійдуться без Митного союзу.

Кремль, наполегливо затягуючи нас у МС, не обговорює найголовнішу проблему наших зовнішньоекономічних відносин — проблему газу. На цьому заробляють мафіозні напівтіньові структури і Газпром, не виключено, що й сам Путін. Без справедливих відносин у сфері енергоносіїв Митний союз Україні не цікавий. Путін тягнутиме нас туди, але при цьому грізно зупинятиме розмови про справедливі газові відносини. Зараз нам пропонують СП Нафтогазу з Газпромом в обмін на міфічні російські родовища. А насправді є чудовий варіант. Росія закінчує будівництво «Північного потоку». Вона могла б в обмін на активи Нафтогазу віддати нам частину його акцій.

Дмитро Боярчук, виконавчий директор CASE Україна: Я не розумію, як можна бути в МС, і при цьому у СОТ, інтегруватися в ЄС. Оскільки рівень інтеграції, який пропонує Митний союз, це виключає. Тим більше що Митний союз — це політичний союз. Російський ринок — ринок минулого, там старі технології і низька якість. Крім того, у відносинах із Росією немає правил. Там правило таке: хто як у Кремлі вирішив, так і буде. А обгрунтування для країни-партнера підібрати завжди можна. Наприклад, «примушення до миру», як було з Грузією. У нинішній торгівлі за втягування України в Митний союз — це ціна газу.

Але не думаю, що наша влада має право змінювати вектор. Адже ринок ЄС — це правила і порядок. Європейський ринок — ринок майбутнього. Хай рухатися вперед непросто, це пов`язано з гармонізацією, побудовою інфраструктури, впорядкування санітарних і фітосанітарних норм. Але це потрібно робити, оскільки інакше залишимося в кам’яній добі. Сенс один: Росія хоче залишити нас у сфері свого впливу. Економіки в Митному союзі для України по суті немає.

Олександр Палій, політолог, історик: Зараз так звана українська влада готує чергову здачу чогось. Бойко якось ненавмисно пару тижнів назад заговорив про продаж 25% НАК «Нафтогаз», Азаров терміново доручив подумати, що віддати Росії в обмін на зміну формули газу. Йдуть небезпечні торги, і очевидно, що українська влада знайшла, що здати.

Те, що одержали після пролонгації перебування Чорноморського флоту, вже проїли. Йдуть пошуки, щоб іще здати і на чому б ще протягнути з півроку-рік. Йде підготовка до здачі чергового стратегічного шматка. Вважаю, зараз дооформлять домовленості в атомній галузі, там у нас давня співпраця, продовження якої здається природною. Але етапи російського керівництва цим не вичерпуються, і у нас стоятиме питання по Митному союзу і по ГТС. Україну втягнуть у МС, і вона одномоментно втратить свої вигоди, пов`язані з унікальним географічним розташування. Нинішня влада може за дві копійки віддати, і в економічному сенсі нам не буде різниці, знаходимося ми тут, чи на Чукотці, чи в центрі Європейського континенту.

Тобто Путін приїде, щоб допомогти нашій владі ізолювати Україну від зовнішньої торгівлі і виходи на зовнішні ринки через втягування в Митний союз.

Михайло Гончар, директор енергетичних програм центру «Номос»: Однією з головних «вигод» Митного союзу, який нам пропонують, називають зниження ціни на газ.

Думаю, що зниження ціни на російський газ і перспектива відміни нафтових мит, які озвучує нам пан Мунтіян, — це не тільки його особисті фантазії, але й відображення інтересів певної групи, яка ставить своєю метою переформатування економічних реалій відповідно своїх геостратегічних бачень. Подібні підходи відображають інтереси Росії.

Для чого Росія робить Митний союз, для чого вона реалізує інші проекти на пострадянському просторі? Суть цих проектів — створення максимально комфортних економічних умов для розвитку Росії. Росія ніколи не заявляла про те, що вона діятиме на благо своїм сусідам по пострадянському простору. Яскравий приклад — Білорусь, із якою Росія має найбільш «просунуті» в їх розумінні форми інтеграції. Такі, як членство в Митному союзі, Євразес, ОДКБ, СНД і, нарешті, Союзна держава. Але тривалий конфлікт між РФ і Білоруссю з приводу мит на нафту показує, що Росія відстоює тільки свої інтереси.

Тому розраховувати, що умови зі зниження ціни на газ і відміни мит на нафту, як пропонує український чиновник, будуть прийняті Росією до виконання, — це або верх наївності або верх дурості.

Як усе відбувалося в Білорусі? Спочатку Росія висувала умови. Якщо Білорусь приєднається до МС, то вона, мовляв, одержить безмитну нафту. Безмитна нафта там з`явилася, але в кількості однієї третини від того об`єму, який надходив на переробку до Білорусі. Далі — друга умова: коли відбудеться повне приєднання до ЄЕП, то Білорусь зможе повною мірою скористатися перевагами, які дає Митний союз. В результаті митний збір в Білорусі не стягується, але з`явилася якась премія російським постачальникам нафти. Причому розмір премії (на відміну від фіксованого мита) варіюється за дивною формулою і негативно впливає на рентабельність нафтопереробки Білорусі.

Недавня історія показує: Росія не йтиме на те, щоб знижувати рівень ціни на газ, поки не отримає те, що потрібно їй. А в цьому сенсі одного факту приєднання України до МС зовсім недостатньо. Мова піде про те, що Газпром, будучи монопольним постачальником газу, має свої види на Україну. Путін майже рік тому озвучив ідею про злиття, фактичне поглинання Газпромом Нафтогазу. Це й буде платою української сторони за дешевий російський газ. Є політична плата за дешевий газ, відмова від ЗВТ з Євросоюзом і приєднання до МС, а є економічна ціна — поглинання НАКу. І якщо українська сторона, послухається порад Мунтіяна і заплатить за газ і економічну, і політичну ціну, то «ера» дешевого газу буде дуже короткочасною, максимум два-три роки. Газпром прорахує суму активів НАКу, за яку він, як і за Белтрансгаз, заплатить низьку ціну. І на суму придбаного активу буде розрахований період, впродовж якого і буде здійснено постачання газу за якоюсь внутрішньоросійською ціною. Таким чином, після закінчення цього періоду завжди можна знайти обгрунтування — мовляв, змінилася ситуація на зовнішньому ринку, і українська сторона відповідно до нових реалій повинна перейти до оплати за газ, виходячи з тієї кон`юнктури, яка буде цікава російській стороні. Україна при такій платі за преференції позбавляється суверенітету в нафтогазовому секторі.

Ігор Бураковський, директор інституту економічних досліджень і політичних консультацій: Якщо брати економічні розрахунки, які провів Світовий банк і окремі експерти, наприклад, тієї ж Білорусі, реальний ефект від створення Митного союзу — сумнівний.

Сам МС не настільки велике регіональне об`єднання, тому говорити про якесь гарантоване збільшення товаробороту з Україною не доводиться. Цифри Мунтіяна про переваги Митного союзу, які вийшли прямо напередодні візиту, м`яко кажучи, не є обгрунтованими. І якщо йдеться про переорієнтацію на ті або інші ринки, не треба забувати, що ми живемо в ринковій економіці. А в ринковій економіці рішення, куди краще йти, приймають ринкові гравці, безпосередньо компанії — залежно від їх конкурентоспроможності, від співвідношення ціни і якості їх товару. Тому такого роду заяви українських чиновників про переорієнтацію на євразійський ринок не мають під собою підстав. Держава не може переорієнтовувати. Держава може захистити своїх товаровиробників на тих або інших ринках. А заклики, давайте підемо туди, а не підемо туди, м`яко кажучи, некоректні.

Ми можемо говорити про певні економічні тенденції, але пряме державне регулювання в такій сфері не розсудливо. А вже якщо йдеться про реальну модернізацію української промисловості і української економіки, то це вимагає колосальних інвестицій і колосальних інновацій. І ми повинні розуміти: таких інновацій і інвестицій ані в Україні, ані в Росії, ані в інших країнах Митного союзу не існує. Вони можуть прийти тільки з третіх країн — або з ЄС, або з Китаю, або з інших джерел.

Я читав російські дослідження, де МС розглядається як слабенька альтернативній національній модернізації самої Росії. Серйозні експерти в Росії добре розуміють, що Митний союз самій Росії може дати визначений суто механічний успіх, але це все одно не вирішує питання глобальної модернізації російської економіки. Тим більше не вирішить проблем в Україні.

Мені здається, що сама дискусія є заполітизованою. На цей час між Україною і країнами МС існує угода про зону вільної торгівлі.

Давайте завершувати переговори про зону вільної торгівлі з Європейським Союзом і давайте з країнами Митного союзу підписувати документи в новій якості. А обіцянки компенсацій у разі нашого вступу до Митного союзу — це торгівля принципами і майбутнім.

За матеріалами інтернет-сайтів