Нафтове протистояння з Європою

РФ, Білорусь і Україна уперше у своїй історії виступили єдиним «енергетичним фронтом» проти інтересів європейських компаній. Напередодні схвалення ЄС санкцій відносно Білорусі Україна зробила несподіваний крок назустріч Мінську.

Без посилання на можливі санкції офіційні представники українського Міненерго заявили про несподівану для вітчизняного нафтового ринку перспективу. Йдеться про готовність Києва услід за початим у кінці 2010 року прокачуванням транзитної нафти в Білорусь по нафтопроводу Одеса — Броди — Мозир поставити частину цієї нафти на розташованих по цьому маршруту західноукраїнські НПЗ в Надвірній і Дрогобичі.

До останнього часу ці НПЗ, що належать групі засновників Приватбанку, декілька років підряд простоювали через брак сировини. Багато в чому це було пов’язано з позицією керівництва державної трубопровідної монополії «Укртранснафта», яке заявляло про комерційну неефективність прокачування нафти в напрямі Одеса — Броди, — на їх думку, єдино вигідним варіантом було зворотне прокачування російської нафти («реверс») в напрямі з Брід в Одесу. Це не дозволяло забезпечувати НПЗ Надвірною і Дрогобича, оскільки транзитна нафта по цьому варіанту надходила суто на експорт.

Але в 2010 році Білорусь підписала контракт на постачання нафти з Азербайджану, і Україна несподівано почала переглядати свою політику з цього питання. Під­сумком перегляду стала несподівана офіційна заява заступника глави Міненерго Ігоря Кирюшина. За його словами, в найближчі тижні Київ завершить викачування російської технологічної нафти важкого сорту Urals, що знаходиться в нафтогоні Одеса — Броди, і передасть її Білорусі. Замість цієї технічної сировини, необхідної для підтримки постійного тиску в трубі, в нафтопровід піде азербайджанська нафта легкого сорту Azeri Light. Після цього, за його словами, труба буде завантажена нафтою для білоруських і західноукраїнських НПЗ в сумарному об’ємі до 8 млн. т на рік: до 5 млн т для Мозирського НПЗ і до 3 млн т для НПЗ Надвірною і Дрогобича. Яка з компаній буде безпосереднім постачальником нафти, поки не повідомляється.

Європейські нафтокомпанії MOL і Orlen, контролюючі нафтопереробку в Угорщині, Чехії і Словаччині, навряд чи будуть в захопленні від такої зміни української нафтової політики. З кінця минулого століття і до зупинки в 2004-2005 роках західноукраїнські НПЗ постачали у вказані країни напівфабрикати нафтопереробки. З них європейці на своїх сучасніших НПЗ виробляли вже готове дизпаливо і бензин. Крім того, вони залежали від України в питанні транзиту російської нафти по українському сегменту двохниткового нафтопроводу «Дружба» (Мозир — Броди — Ужгород). Нині НПЗ Західної України і Білорусі розраховують скоротити експорт напівфабрикатів і збільшити випуск готового палива завдяки Азербайджану, що може помітно скоротити збут східноєвропейських корпорацій. Окрім цього, одна з ниток вказаного нафтопроводу замість російської нафти, що йде в ЄС, буде заповнена нафтою, що йде в Білорусь, що скоротить постачання сировини на НПЗ Східної Європи. Інших трубопровідних маршрутів постачань, окрім «Дружби», більшості з них не мають.

Чим закінчиться послаблення нафтової кооперації між Україною і ЄС, поки не відомо. В той же час стало майже очевидно, що РФ, Білорусь і Україна уперше у своїй історії виступили єдиним «енергетичним фронтом» проти європейських компаній. Це загрожує Києву серйозними ускладненнями, оскільки країни ЄС вирішили приєднатися до сан­кцій США відносно Білорусі. Перші американські санкції відносно Мінська були прийняті ще в 2007 році, коли Офіс контролю іноземних активів Міністерства фіна­нсів США (OFAC) вирішив заарештувати усі рахунки білоруського концерну «Белнефтехим». Але російські і білоруські юридичні компанії почали боротися проти поширення цих обмежень на європейські філії американських банків, і минулого року Вашингтон посилив режим санкцій. На сьогодні він припускає порядок арешту нерухомості, належною «Белнефтехиму», його дочірнім компаніям і керівним особам. На нинішньому першому етапі процес вступу європейських санкцій (на відміну від американських) доки загрожує лише перспективою арешту рахунків і забороною на в’їзд в ЄС 157 провідним представникам білоруської влади, включаючи сім’ю і родичів А.Лукашенка. Пропозиція, що поступила ЄС від держав Скандинавії і Балтії, прийняти санкції, аналогічні санкціям США, на сьогодні Брюсселем знехтувана, хоча європейська преса упевнена, що такий крок обов’язково послідує.

Україна ж в цій ситуації бере на себе роль основного помічника Білорусі в боротьбі з санкціями. Азербайджанська нафта надходитиме на білоруський НПЗ по контракту з венесуельською стороною. Тобто безпосереднім постачальником нафти може виступати будь-яка юрособа, приміром ті ж західноукраїнські НПЗ. Аби нафта дійшла до кінцевого споживача. При такому розкладі Азербайджан важко буде викрити в підтримці білоруського політичного режиму — адже він продає нафту української компанії. Тоді як саме Україна згідно з підписаною угодою зобо­в’язалася транспортувати в Білорусь 4 млн т легкої нафти в рік. Примітно те, що українська сторона говорить про об’єми до 5 млн. т для Мозирського НПЗ і до 3 млн  т. для українських. Тоді як Азербайджан заявив лише про постачання 5 млн т нафти. Тобто не виключено, що вищезгадані 3 млн стануть якраз тим об’ємом, який зможе отримати Білорусь, але за посередництва українських компаній.

Андрій СТАРОСТІН (Коментарі)