Слабохарактерний гравець

Єврокомісія, що постійно заявляла про бажання інвестувати в модернізацію української ГТС, нещодавно визнала українську трубу безперспективною в плані інвестицій. І послала український уряд в Москву: відмовляти Газпром від ідеї будівництва газопроводу «Південний потік». І на це у неї були досить вагомі причини — Газпром викупив увесь азербайджанський газ, залишивши без альтернативних джерел блакитного палива не лише Україну, але і увесь Євросоюз.

Євросоюз виявився слабохарактерним гравцем. Днями Європа відкрито і без бою програла газове суперництво Газпрому. ЄС давно мріяв позбавитися від газової залежності Кремля. Адже газова залежність від Росії — вона не лише економічна, але і політична. Газпром, видатний постачальник середньоазіатського і російського газу, в Європу продає газ за досить високою ціною. Тому заради зниження газової залежності від Росії Євросоюз розробив цілу програму і проект будівництва газопроводу Nabucco.

Планувалося, що по Nabucco піде газ з азіатських країн — Ірану, Іраку, Азербайджану, а також з Єгипту. Зокрема, раніше передбачалося, що Єгипет поставлятиме в Європу 8-10 млрд куб. м газу на рік, Іран — 10-20 млрд куб. м, Азербайджан — 10-14 млрд куб. м. Крім того, Євросоюз планував притягнути як постачальників газу Туркменію і Ірак. Такою бачили керівники Євросоюзу схему постачань газу в Європу.

Маршрут газопроводу повинен був пройти по азіатських країнах і півдні Європи. Зокрема, через Туркменістан, Азербайджан, Вірменію, Грузію, далі — Туреччину. На європейській території газопровід планували прокласти через Болгарію, Румунію, Угорщину і Австрію, а далі — з’єднати його з системою європейських газопроводів. Крім того, також намічалося прокласти гілку газопроводу в Єгипет — через країни Близького Сходу. Таким чином, Nabucco повинен був транспортувати азіатський газ в обхід Росії і мінімізувати постачання російського газу в Європу.

Проте реалізація однієї тільки організаційної частини була дуже складним завданням. Адже, окрім досягнення домовленостей з країнами, по території яких повинен пройти газопровід, необхідно було ще змусити уряди цих країн знайти гроші для його будови. Між іншим, такі ж проблеми виникли і у Газпрому, який в цьому ж напрямі, по території тих же країн будував аналог європейському проекту, — Південний потік. Проте у ЄС було більше переваг в переговорах з урядами країн-учасниць Союзу, тоді як Газпром в Європі сприймають як економічного агресора. Тому частину держав зажадали у Газпрому долі в СП по Південному потоку. Першою виявилася Болгарія, а потім її приклад наслідували ще низка країн.

Слід зазначити, що російський Південний потік і європейський Nabucco є конкурентами. Для України вони обоє також є такими, що конкурують. У разі запуску газопроводів українська ГТС може виявитися незатребуваною в плані транзиту російського газу в Європу. Але деякі європейські країни, наприклад Болгарія, дали дозвіл на прокладення обох газопроводів по своїй території.

Вартість проекту Nabucco складає 7,9 млрд євро, потужність — 31 млрд куб. м газу на рік. Початок будівництва очікується в 2012 році, введення в експлуатацію — в 2015. Потужність же Південного потоку по планах повинна скласти до 63 млрд куб. м газу, і постачання також почнуться в 2015 році. Протяжність Південного потоку по дну Чорного моря з Новоросійська в болгарський порт Варна складе близько 900 км.

Тим часом один з акціонерів проекту Nabucco — болгарська компанія Bulgargaz — днями заявила, що будівництво болгарського відрізку газопроводу буде забезпечено повністю, оскільки уряд країни знайшов необхідні кошти. Зокрема, прем’єр-міністр Болгарії Бойка Борисов отримав гарантії від президента Європейського інвестиційного банку (ЕИБ) Филиппа Майштадта про позику в сумі 1,2 млрд євро для реалізації проекту.

Слід зазначити, що акціонери консорціуму Nabucco Gas Pipeline International — австрійська OMV, угорська MOL, румунська Transgaz, турецька Botas і німецька RWE — досягли домовленості, що третину вартості газопроводу вони покриють за рахунок власних засобів, іншу частину складуть кредитні ресурси. Раніше організацію синдикованого кредиту у розмірі 4 млрд євро для спорудження газопроводу узяли на себе ЄБРР, ЕИБ і Міжнародна фінансова корпорація (IFC, входить до групи Всесвітнього банку).

Проте Газпром — занадто серйозний суперник і вже розробив план з ліквідації конкурентів. Мета Газпрому — зберегти об’єм постачань газу в Європу. Для цього йому необхідно понизити до мінімуму перспективи будівництва інших газопроводів, зокрема Nabucco, і створення СПГ-терміналу в Україні. Саме ці два проекти загрожують російському газовому монополістові зниженням об’ємів постачань газу в Україну і Європу. Тому головне завдання Газпрому — залишити ці проекти без альтернативних джерел сировини, оскільки вплинути на само будівництво російська компанія не в змозі.

І, як вже прогнозував Мінпром, Газпром почав викупляти усі об’єми альтернативних джерел газу, зокрема азербайджанського. У поточному році Газпром уклав з урядом Азербайджану договір про купівлю 2 млрд куб. м газу. Але це не означає, що Газпрому не вистачає власних об’ємів газу. Ця угода є прелюдією до подальших стосунків російського монополіста і Азербайджану. Пік цих стосунків повинен припасти на 2015 рік, коли Євросоюз планує запустити газопровід Nabucco, а Україна — СПГ-термінал. Таким чином, Газпром намагається залишити своїх конкурентів без газу, адже Україна і Євросоюз розраховують саме на азербайджанський газ.

А Азербайджан, незважаючи на домовленості з Україною і Євросоюзом, підписав договір з Росією про майбутні закупівлі газу в необмежених кількостях. Нагадаємо, що Україна розраховує, що потужність потенційного терміналу з регазифікації зрідженого природного газу складатиме 10 млрд куб. м на рік, а його вартість — 2,5 млрд дол.

Голова правління Газпрому Олексій Миллер і президент Державної нафтової компанії Азербайджану Ровнаг Абдуллаев вирішили в 2012 році збільшити закупівлі газу всупереч узгодженим раніше об’ємам. Зокрема, закупівля вестиметься на основі формули ціни, прив’язаної до нафтового кошику, і за відсутності обмежень по об’ємах закупівлі в довгостроковій перспективі. Іншими словами, скільки Газпром визнає потрібним купити, щоб залишити конкурентів без газу, — стільки і купить.

«Співпраця Азербайджану і Росії є найбільш комерційно вигідним варіантом для обох партнерів. У Газпрому є усі технічні можливості забезпечити імпорт азербайджанського газу в ще більших об’ємах до будь-якого терміну, узгодженого з нашими партнерами з Баку. Підсумки переговорів це підтвердили, і ми домовилися про збільшення закупівель в 2012 році», — сказав А.Миллер.

У результаті закупівлі азербайджанського газу Газпромом в порівнянні з минулим роком збільшилися в 2,5 разу — з 800 млн куб. м до 1,2 млрд куб. м. Більше того, до 2030 року Газпром планує купувати у Азербайджану 16 млрд куб. м газу. Інакше кажучи, Газпром законтрактував увесь об’єм газу на 20 років вперед, на який розраховували Україна і ЄС. Слід підкреслити слабкість ментальності України, яка як і раніше вважає Росію своїм надійним партнером, тоді як Росія не збирається знижувати свій газовий вплив на Україну, викупляючи увесь об’єм газу, необхідний нашій країні. Уряду давно пора зайняти жорсткішу економічну позицію відносно Кремля і перестати грати в панібратство.

Російсько-азербайджанські переговори змусили забитися Євросоюз в істериці. Хоча ще тиждень тому після візиту глави Єврокомісії Жозе Мануеля Баррозу в Азербайджан і Туркменістан усі були повні оптимізму. Слід зазначити, що Ж. — М. Баррозу знайшов розуміння в обох країнах. Проте проект Nabucco доки є віртуальним, і ні для кого не секрет, що він може несподівано закритися. Причина — велика кількість акціонерів, у кожного з яких є своя думка і бачення проекту. У будь-який момент хто-небудь з них може завередувати і проект зависне на багато років — і тут не допоможуть навіть умовляння глави ЄС.

А ось у Південного потоку всього один акціонер, який твердо знає, чого він хоче. І головне — він за усе платить гроші. Більше того, Газпром готовий викупляти газ у Азербайджану вже сьогодні, тоді як ЄС тільки підписує декларації, які не накладають юридичних або фінансових зобов’язань. ЄС на сьогодні не готовий викупляти газ, а дата можливої реалізації проекту призначена лише через п’ять років. І можна навіть сміливо прогнозувати, що відстрочення реалізації Nabucco, швидше за все, складе 2-3 року.

Проте Ж. — М. Баррозу підписав декларацію про доставку азербайджанського газу по маршрутах Південного коридору — Nabucco, ITGI (Туреччина, Греція, Італія) і Трансадріатичному трубопроводу. У свою чергу, президент Туркменістану Гурбангули Бердимухамедов під час візиту глави Єврокомісії висловив готовність експортувати газ в країни ЄС. Одними з найпривабливіших варіантів президент Туркменістану вважає добудову Nabucco по дну Каспійського моря або транспортування газу через Каспій в Азербайджан морем.

Але російсько-азербайджанські переговори порушують європейську газову ідилію. Адже Газпром має намір скуповувати середньоазіатський газ за високими цінами і Євросоюзом не під силу змагатися в демпінгу з російським газовим гігантом. Подібні обставини породили песимізм в ЄС. Зокрема, представники Євросоюзу не бачать сенсу у фінансуванні модернізації української ГТС. До подібних висновків Європу підштовхнуло тверде рішення Росії реалізувати проекти Північний потік і Південний потік. У разі їх реалізації РФ поставлятиме, згідно сумарної потужності газопроводів, 120 млрд куб. м газу в обхід України і Білорусі.

Таким чином, у Європи і Росії відпаде необхідність в експлуатації української ГТС. Тому європейські комісари і послали український Кабмін в Москву: відмовляти російського прем’єр-міністра від ідеї реалізації Південного потоку. На думку представників ЄС, Україні необхідно погодитися на СП Нафтогазу і Газпрому і отримати від Росії фінансову підтримку в модернізації ГТС. Проте в Європі упускають один момент: формат співпраці української і російської компаній вже давно не містить плани з модернізації української ГТС.

Тому в України є лише інший вихід — інвестувати у власний маршрут трубопроводів. Для країни, яка щорічно споживає більше 50 млрд куб. м газу, подібні проекти не є збитковими. Приміром, вартість Nabucco від Австрії до Азербайджану складає 7,9 млрд євро, тоді як щомісячний об’єм газу Україні обходиться близько 1 млрд дол. Окупність же цього проекту можна визначити виходячи з різниці між ціною російського газу і, скажімо, єгипетського або іракського. Причому тягнути трубу безпосередньо в Ірак не доведеться, оскільки у разі реалізації, приміром, проекту Nabucco, її можна буде протягнути в Туреччину або ще ближче — в Румунію.

До того ж, на думку експертів, Україні ні в якому разі не варто відмовлятися від модернізації власної системи газопроводів. Тим більше, що Нафтогаз в змозі виконати її самостійно, щорічно вкладаючи до 300 млн дол. Іншими словами, можливі варіанти.

Україні і ЄС необхідно лише знайти альтернативні джерела газу в інших державах, де вплив Кремля, не настільки сильний, як в колишніх республіках СРСР. Адже майбутня енергетична безпека цих країн значною мірою залежить від розвитку інфраструктури як нафтових, так і газових трубопроводів.

Тарас Жирош, Мінпром