СВІТ ЧЕКАЄ НОВЕ ПРОТИСТОЯННЯ

Останнім часом багато уваги в пресі приділяється Китаю та його взаєминам зі США. Останні події, пов’язані з постачанням американської зброї на Тайвань і у відповідь санкціями (поки, втім, не оголошеними остаточно) Китаю проти компаній США, дали багато приводів для подальшого обговорення. Та й численні розмови про те, що Китай «витягне» світову економіку, підігрівали інтерес до цієї країни.

Ми тут не говоритимемо про економіку Китаю як таку. Я тільки нагадаю, що завжди украй скептично ставився до ідей зробити з цієї країни «локомотив світової економіки» і, тим більше, надіям на це. Втім, судячи з усього, світова громадськість останнім часом схильна приєднатися до моєї позиції. Метою розвідки є обговорення іншої проблеми.

Не секрет, що в різних країнах рівень життя вельми і вельми різниться. Пропаганда «красивого способу життя», суспільства споживання істотно прискорила розпад СРСР і світової соціалістичної системи (хоча базовий механізм цього розпаду був все-таки об’єктивним). Та й рівень цей — не такий уже високий: середній дохід домогосподарства в США після сплати податків не перевищує $50 тис. на рік, тобто трохи більше $4000 в місяць. Так, звичайно, ціни там нижчі, ніж у РФ, але, наприклад, для Москви $4000 в місяць на сім’ю з 4 чоловік — не так вже багато. Особливо якщо врахувати, що з цих грошей потрібно сплачувати численні кредити. Втім, це не принципово: важливе те, що в Китаї життєвий рівень набагато нижчий.

Але зразком для китайського селянина є якраз американський спосіб життя (дякуючи Голлівуду, Інтернету та іншим благам інформаційного століття), до якого тепер всі прагнуть. Нічого поганого в цьому немає з погляду мети, а ось з реалізацією почнуться проблеми.

Сучасна економіка — це економіка споживацтва, без споживання неможливе її зростання. Але ресурси обмежені: справа навіть не в кількості нафти в землі, а в тому, що сучасна економіка не може її переробляти в кількості, що перевищує деякий граничний рівень. Це як армії в давнину: можна скільки завгодно писати про битви, в яких брали участь сотні тисяч чоловік, але як тільки задумаєшся про логістику (як йшли, що їли і люди, і коні, і решта всієї худоби, включаючи слонів), відразу розумієш, що 600 тис. чоловік «великої армії» Наполеона, яка в 1812 році рушила на Москву, здебільшого складалися з обслуговуючого персоналу — інтендантів, заготівників, погоничів, ветеринарів, лікарів, кухарів тощо. А надворі все-таки вже XIX століття...

Так от: якщо сьогодні раптом істотна частина дорослих китайців отримає власну машину, квартиру, дачу, сучасну кухню, то станеться багато цікавих подій. Просто у світі більше не залишиться бензину і вся економіка світу почне працювати на Китай. Зрозуміло, що це — фантазії, але тенденції ж нікуди не поділися. А це означає, що США і Європа, якщо вони хочуть зберегти (не підвищити!) свій рівень життя, не повинні допускати зростання рівня життя в Китаї.

Ще років зо два тому перенесення виробництв із США до Китаю збільшувало ВВП США, оскільки скорочення доданої вартості, створеної на території США в рамках виробництва, компенсувалося доданою вартістю, отриманою посередниками. Різниця в собівартості в Китаї і ціни реалізації продукції в США була така велика і ділилася вона так, що торгова система США, яка працює з китайським імпортом, отримувала прибутки більше, ніж раніше американський виробник.

Саме з цієї причини ревальвація юаня, на якій так наполягають керівники США, — це палиця з двома кінцями. Підвищення вартості китайської валюти щодо долара США неминуче приведе до перерозподілу прибутку у бік китайського виробника, а це створить американській економіці не тільки плюси, але й мінуси. Проте в будь-якому випадку процес перерозподілу цього прибутку — справа часу. А це означає, що рівень життя в Китаї продовжуватиме рости.

А це неминуче викличе конкуренцію зі США в гонитві за ресурсами. Китай почне отримувати дедалі більшу частку дешевої нафти Персидської затоки (а хто йому може перешкодити в рамках «вільних ринків»?), відповідно, вартість нафти та виробництва в США і Європі буде зростати. Нові технології в умовах економічного спаду будуть дорогими й особливого ефекту не даватимуть; отже, економіка деградуватиме.

Ефективні технології почнуть переїздити до Китаю, ближче до попиту, ще більш обмежуючи можливості сучасної західної цивілізації. Зрозуміло, на самоплив вона це все не пустить. Швидше за все, гайки закручуватимуться (вони вже закручуються), демагогії на тему «свободи і демократії» буде все менше, а ресурси почнуть ділити, що називається, в ручному режимі. У будь-якому випадку, ясно одне: природний розвиток економічних процесів неминуче приведе до принципових змін «правил гри», навіть і без продовження економічної кризи, просто через посилення конкуренції за ресурси. І до такої ситуації потрібно готуватися, оскільки сутичка буде жорсткою.

М.Хазін,
геополітик