Десять книг і десять музеїв

Козаки майстерно володіли не тільки шаблею, а й гусячим пером (за часів Богдана Хмельницького 90% звитяжців уміли писати). Особливо цінувалися ті, хто вмів увічнити діяння побратимів на папері — здебільшого чорнилом із чорної або червоної бузини. Гідним продовжувачем літописання уявляється мені сьогодні Станіслав Аржевітін. Не тому, що він — секретар Ради Українського козацтва при Президентові України, а тому, що нащадок українських опришків-волелюбців робить цю шляхетну справу і за покликом душі, і за велінням совісті.

— Не забуваймо також про почуття синівського обов’язку, — додає Станіслав Михайлович, який нині опікується трьома широкомасштабними проектами: працює над десятикнижжям про рідне закарпатське село Колочаву, відкриває там музей за музеєм (всього їх має бути десять) та ще й бере участь у створенні фільмів про історію свого краю.

Уже побачили світ два томи воістину епічної, щедро ілюстрованої серії — «Шугаї» та «Релігія» (відповідно 546 та 832 сторінки великого формату) й набула розголосу художня стрічка з промовистою назвою «Стежками опришків». Неподалік від їхніх давніх путівців — новостворені музеї: пам’ятка барокової народної архітектури 1795 року — греко-католицька церква зішестя Святого Духа, «Старе село», «Радянська школа» та «Чеська школа». Особливо яскраву сторінку історії села відкриває музей Івана Ольбрахта.

— У Колочаві діяв останній карпатський опришок Шугай, — розповідає Станіслав Аржевітін.– Про його подвиги ми ще дітлахами знали все. Бігали стежками сміливця, навідувалися до хати його коханої Ержіки, а пізніше, читаючи знаменитий роман чеського письменника Івана Ольбрахта «Микола Шугай, розбійник», і захоплювалися подвигами свого земляка, і несамохіть запитували самих себе: «Чому розбійник?». Ясна річ, таке трактування хибне. Про це йдеться як у дослідженні «Шугаї», так і в нещодавно завершеному художньому фільмі «Стежками опришків». У ньому знімалися мої краяни, зокрема однокласники, життя Ержіки відтворила колочавська вчителька Христина Макар, а головна роль випала мені.

Фільми та книжки Станіслава Аржевітіна, утверджуючи право українців бути собою, розгортають всеохопний націєтворчий контекст, без якого поки що не вдається вибудувати державу задля народу. З огляду на це мало просто зберігати рідну мову та власну неповторну культуру. Слід активно боротися за кожен вияв національних начал, перетворювати їх на суцільний універсальний обшир.

Саме такою думкою пронизано двокнижжя «Шугаї» та «Релігія» — органічна складова майбутньої десятитомної енциклопедії буття верховинського села, яка стає невід’ємною частиною всезагальної енциклопедії українства й українськості. Гортаєш сторінку за сторінкою й завважуєш непроминуще: велике прагнення пізнати весь огром історичного буття рідного народу. Саме так сприймаються перекази і легенди, листи і грамоти, доповідні та розписки, запити й розпорядження місцевої влади, характеристики та послужні списки тогочасних діячів, угоди, довідки, ба навіть бухгалтерські рахунки. Численні документи приваблюють першовідкриттям, воістину новоявленням невідомих фактів, деталей, подробиць. Ось лише один характерний приклад — документ 1914 року: «Урядова перевірка на підставі опитування свідків з’ясувала, що віруючі сплачували протягом 25 років господарський податок, відбували поденщину, доставляли дрова, сіно і 10 крон, а також 5 крон, а пізніше ще й 6 головок капусти і 2 куделі пряжі».

Безперечно, творення десятикниження й творення музеїв — головна справа всього духовного життя Станіслава Аржевітіна. Думається, якби всі, як достоту цей син Верховини, спра­вді любили рідну землю, то вже давно не було б тієї сили-силенної болючих проблем, які не дають Україні випростатися на повен зріст, стати модерною, цивілізованою, воістину європейською державою. Як народний депутат України Станіслав Аржевітін додає:

— На жаль, наш парламент уже тривалий час не може ухвалити законопроект про козацтво. Саме він має впорядкувати структуру козацтва, визначити його мету та сфери діяльності, унеможливити в майбутньому хвацький «парад гетьманів», дати правові підстави для поєднання в єдине ціле дрібні організації, поставить перед новоствореною потужною силою найактуальніші завдання: відродження традицій, плекання культурної спадщини, а надто ж — виховання молоді.

Василь СЛАВА