Герої Бресту

Документально підтверджено, що героїчний опір гарнізону Брестської фортеці влітку 1941-го року тривав місяць і один день. Поодинокі, ізольовані одна від одної групи червоноармійців і прикордонників вели свою війну щонайменше до кінця листопада! Німці на той час уже розглядали з біноклів башти Кремля.

Менш відомо, що штатного гарнізону фортеця не мала. Радянське командування з осені 1939-го року використовувало її як гігантську казарму, де дислокувалися, зокрема, дві стрілецькі дивізії та тисячі бійців і командирів різноманітних служб, а також т.зв. «прикомандировані». Більшість останніх і досі рахуються зниклими без вісти, бо прибули до Бресту 20-21 червня і їх навіть не встигли поставити «на довольство». Саме про них Борис Васильєв і написав свою пронизливо трагічну повість «У списках не значився».

Брестську фортецю звів напередодні Першої Світової війни славетний фортифікатор генерал Карбишев. У 1918-му році на її території був підписаний Брест-Литовський договір, котрий гарантував незалежність Української Народної Республіки. Три роки потому цивілізована Європа, навіть не зморгнувши, поділила незалежну Україну між чотирма її сусідами. Генерал Карбишев у 1941-му втрапив до німецького полону, де був закатований.

Радянський    письменник і публіцист Сергій Смирнов у другій половині 50-х років провів титанічну роботу по реабілітації вцілілих на той час учасників, як патетично писала радянська пропаганда, «безсмертного гарнізону». Практично всі ці герої (без лапок!) після чотирьох років німецьких концтаборів одержали як мінімум по 10 років у таборах ГУЛАГу. Так їм віддячила сталінська «Родіна», за яку вони йшли на смерть.

Вцілілих реабілітували, майору Гаврилову (про нього трохи згодом, — авт.) навіть дали Зірку Героя, книга Сергія Смирнова одержала Ленінську премію, після чого її на 16 років вилучили з бібліотек, оскільки автор відмовився оспівати «вирішальну роль партії в організації оборони». Бо її не було — цієї ролі. Було тхоряче боягузтво і відверта зрада, перш за все — з боку комісарів і командирів. Ось цитата з документу від 25 червня 1941-го року. Секретар Брестського обкому партії доповідає в Кремль:

«Дві стрілецькі дивізії, дислоковані в Брестській фортеці, по сигналу тривоги вийшли за межі фортеці, де були знищені потужним вогнем німців за кільканадцять хвилин. Заслуговує уваги той факт, що у бійців і командирів цих дивізій не було патронів, а у приданих артилерії та танків — снарядів…Тисячі бійців і командирів (від майорів до генералів) кинулися тікати з міста. Політпрацівники замість організації евакуації в паніці тікали з Бресту, рятуючи, перш за все, свої сім’ї, а рядові бігли у повному безладі».

Маленька, але промовиста подробиця: паніку на території фортеці зупинив армійський майор Гаврилов. Він зібрав навколо себе більше тисячі червоноармійців і прикордонників, після невдалої спроби ОРГАНІЗОВАНОГО прориву зайняв кругову оборону і ще місяць вів свою війну.

Тепер — про зовсім невідоме. У 1939-му році німці, і не хто-небудь, а танковий геній Гудеріан більше тижня штурмував Брестську фортецю, яку обороняв польський гарнізон капітана Радзішевського. Потім на допомогу німцям прийшли… радянські союзники. Але й їм не вдалося зламати опір. На 15-й день оборони Радзішевський і його вояки непомітно підземними ходами залишили фортецю.

Існує легенда, що в 1944-му році німецький гарнізон чинив опір Червоній Армії у Брестській фортеці півтора місяці. Так, славетна німецька дивізія «Едельвейс» влітку 1944-го справді довго і затято обороняла Брест. Але це був не той Брест, що над Бугом, а той, що у Франції, на Атлантичному узбережжі.

Про долю будівничого фортеці генерала Карбишева відомо достатньо. Письменник Сергій Смирнов і Герой Радянського Союзу Гаврилов померли у забутті. Капітан Війська Польського Радзішевський втрапив до рук НКВС і був розстріляний у Катині. До речі, якби не війна, то 27-го червня майора Гаврилова мав судити військовий трибунал за «поширення панічних чуток про можливий напад союзницької Німеччини на СРСР». Це розпорядження підписав командуючий 4-ю армією генерал Коробков. А 22-го липня 1941-го року розжалуваного генерала розстріляли за вироком трибуналу — як боягуза і зрадника. Того ж дня безсмертний гарнізон Брестської фортеці під командуванням «панікера» Гаврилова прийняв свій останній бій.

В.Н.