Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Каламутять комуністи слов’янськеє море…

І каламутять не рік, не два, а ще з тих пір, як почав бродити по Європі «привид комунізму».

А це вже 160 років! Представники буржуазної інтелігенції Маркс і Енгельс, живучи за рахунок експлуатації робітників на приватній фабриці у місті Манчестері «Ермен і Енгельс», стимулюючи свої комунні марення, як видно із їх листування, ящиками вина, часто засиджувались до пізної ночі за своїм хобі – підрахунками «доданої вартості», критиканством «соціалітету Дюринга», розробками закодованого гаслом «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!» глобального прожекту. Цей прожект – то, по суті, расистський план заволодіння світом шляхом так званої «прогресивної» світової, трансформованої у «пролетарську революцію» війни і знищенням «реакційних та контрреволюційних» народів. За їх шифрами війна за світове панування називалась «всесвітньою пролетарською революцією», влада расистів – «диктатурою пролетаріату», транснаціональна держава - «соціалістичною республікою», а викачування ресурсів підкорених народів – «комунізмом» (тобто спільними ресурсами - communis ressurgo).

Такий «ресурсовий комунізм» планувався за рахунок слов’янських держав, передусім Росії, народи якої повинні не лише постачати ресурси, а й, за необхідності, розширювати багнетами «світову пролетарську революцію». До слов’янства у Маркса й Енгельса була патологічна ненависть. Їх «теоретична» спадщина переповнена ось такими висловами: «слов’янська бруднота», «слов’янські щелепи», «варварська раса», «етнічні покидьки», «панславістська сволота», «поляки – нікудишня нація» і т.п. (див. листи: Маркс – Мюлеру від 5.12.1848 р., Маркс - Енгельсу від 17.9.1878 р., Енгельс – Марксу від 23.5.1851 р, від 25.2.1869 р. та ін.). Ще у середині ХІХ століття, майже одночасно із появою катехізису «Маніфест комуністів», Енгельс у творах «Боротьба в Угорщині» та «Демократичний панславізм» із насолодою закінченого расиста-слов’янофоба (якого сьогодні комуністи із України називають «неперевершеним соціологом»), декларував: «Слов’яни – найбільші носії реакції у Європі», «вони особливі вороги демократії», «Всі ці маленькі туповперті (stierkopfligen) народи будуть скинуті, відсторонені революцією з історичної дороги»; «всесвітня війна, яка тоді спалахне, розсіє цей слов’янський Зондербунд і зітре з лиця землі навіть ім’я цих упертих маленьких націй»; «Ми знаємо тепер, де сконцентровані вороги революції: у Росії та у слов’янських областях Австрії, і ніякі фрази й вказівки на невизначене демократичне майбутнє цих країн не заважатимуть нам ставитись до наших ворогів як до ворогів»; «Ми будемо знати що нам робити: тоді боротьба, нещадна боротьба не на життя, а на смерть зі слов’янством» (Соч., т. 6, сс. 179, 183, 185, 186, 306 та ін.).

Щоб викликати війну проти слов’янства, «вожді пролетаріату» вдавались і до таких підбурювань: «відібрати у поляків на Заході все, що можна. Зайняти їхні укріплення німцями, особливо Познань, під приводом захисту дати їм можливість господарювати, посилати їх у вогонь, пожирати їхні продукти, частувати їх перспективами Риги та Одеси, а у випадку, коли б вдалося втягнути у рух росіян, з’єднатися з ними і примусити поляків поступитися.

Кожен дюйм, який ми нині уступаємо полякам на кордоні від Мемеля до Кракова, цілком руйнує ці й без того жалюгідні кордони й оголює весь берег до Штейна…». Тактика, як бачимо, дуже нагадує «Майн кампф» Гітлера. Але це написав Марксу 23 травня 1851 року Енгельс, який на той час вже, як таємний працівник пруського уряду, глибоко проштудіював військову справу, організував в Ельберфельді саперну роту. За таку «стратегічну» активність Енгельса у сім’ї Маркса влучно прозвали Генералом. Провокуючи війну між Німеччиною та Польщею, між Польщею та Росією, погрозливо протестуючи проти будь-якого оборонного союзу слов’янських держав, проклинаючи «проклятого націоналіста-панславіста» Бакуніна, Енгельс-Генерал водночас вимагав об’єднання німецьких земель в єдину республіку та зміцнення її військового потенціалу.

Одночасно із прославлянням світової війни-революції «вожді світового пролетаріату» закликали до революційного тероризму. Маркс стверджував, що «існує лише єдиний засіб скоротити, спростити і сконцентрувати кровожерливу агонію старого суспільства і криваві муки пологів нового суспільства, лише єдиний засіб – революційний тероризм» (Соч., т.5, с.494). Ареною масового терору за «ученням» Маркса-Енгельса стала Росія. Є сумна статистика: ще до повної окупації Росії більшовиками, у цій країні «марксиди» (так у свій час О. Герцен називав марксистів) вчинили 1905 замахів на життя, у т.ч. 194 бомбових вибухи. За цей час вбито: 114 губернаторів, визначних державних діячів та генералів, 286 офіцерів поліції, 109 офіцерів армії, 452 поліцейських, 750 солдатів. Окрім цього, терористи вбили 7331 цивільну особу, поранили – 9661 особу…

Згодом комуністам стало ясно, що індивідуальним терором вчинити революційні перевороти, ліквідувати Російську й Австро-Угорську монархії неможливо. Розчистити шлях «пролетарським революціонерам» для їх диктатури на Європейському континенті може лише штучно викликана війна. І не така безрезультативна для революції, як у 1904-05 рр. Росії з Японією, а справжня світова війна, яку винощували ще Маркс і Енгельс - «війна не на життя, а на смерть» між двома найчисленнішими у Європі народами – германськими і слов’янськими.  

Спонукати російського царя до війни із Австро-Угорщиною було неможливо. Наступник Австро-Угорського престолу ерцгерцог Франц-Фердінанд також неодноразово заявляв: «Я війни проти Росії ніколи не поведу». Й тому, щоб не допустити миролюбного ерцгерцога до трону, щоб ліквідувати його як головну перепону у розпаленні революційними глобалістами у Європі війни, на нього 28 червня 1914 року у місті Сараєво було вчинено замах. Наповал розстріляв наступника віденського трону терорист Г. Прінціп, але, як пізніше з’ясувалося, у цьому замаху брала участь марксистська соціал-демократія із емігрантів Росії, у тому числі соратники Леніна Троцький, Луначарський, Радек та ін.

За таємними планами глобалістів передбачалось дестабілізувати тили воюючих монархій революціями, захопити владу і перейти на громадянські, так звані «класові» війни. «Всесвітня пролетарська революція» мала увінчатись створенням спільної («комуністичної») держави – так званих «Сполучених Штатів Європи» з єдиним урядом (умовно - «Лігою Націй)»…

Отже, як показали після 1914 року події, багато чого за таким планом відбулось. У розпалі Першої світової війни фінансові магнати-слов’янофоби, не шкодуючи коштів, закинули до Росії через Генштаб Німеччини сотні підготовлених «революціонерів», які разом із вже організованими тут багаточисленними озброєними загонами («осередками більшовицької партії»), бурхливо проводили ідеологічні й терористичні диверсії по всій країні.    

Лідери прорасистського більшовизму, як і Маркс та Енгельс, слов’янство ненавиділи зоологічно, його патріотизму, націоналізму, державних кордонів не визнавали. Ленін, готуючи проти слов’янства чорні справи, намагався брати у своє оточення лише, так би мовити, «германо-фінсь ких»представників. Скажімо, в ЦК партії, який у жовтні 1917 конспіративно засідав на квартирі Г.Флаксерман і вирішував долю народів Росії, входили найбільш віддані йому революціонери: Каменєв, Дзержинський, Свердлов, Сокольников, Ломов, Іоффе, Сталін, Колонтай, Смілга, Троцький, Бубнов. Навіть листоношами, посильними, зв’язковими у цей час були Кессі Ахмала, Гуго Ялаве, Ейно Рах’я, Александр Шотман та ін. За правління Леніна у найвищих радянських державних установах відсоток представників слов’янських народів був не набагато більшим, ніж в уряді кайзерівської Німеччини. Слов’янству відводилась роль рушійної сили «світової революції» і постачальника ресурсів. 23 листопада 1920 року у раднаркомівському Декреті про концесії було вже офіційно заявлено, що ресурси Росії належать «для всего мирового хазяйства».

Ділові здібності «основателя советского государства» вдало охарактеризував М.Бухарін – той самий, якого Ленін у листі до з’їзду від 25 грудня 1922 р. назвав «ценнейшим и крупнейшим теоретиком» і «любимцем всей партии». У 1924 р. цей «любимец» своїм друзям напише: «Ленин был липовым теоретиком, и его, с позволения сказать, марксизм, ныне именуемый ленинизмом (слово почти неприличное), действительно представляет из себя дурную мешанину из Бланки (французского революционера-публициста), Бакунина, пугачевщины и чего-то от Федьки-каторжника. Правда, известно, что его философствующие познания были смехотворными, а книга «Материализм и эмпирикритицизм» навсегда останется образцом крайней тупости в абстрактных вопросах; знаете вы и то, что даже политической экономии он смело мог бы поучиться у моих «сведловцев» (слушатели ком. унив. им. Свердлова) и я не раз публично и к ужасу партийного синода разоблачал его невежество в этой области…».  

А ось зразки ставлення «вождя світового пролетаріату» до слов’янства: «Так называемая великая нация, - говорив він, - великая только как держиморда»; «мы должны были ломать все ее патриотические чувства»; «в исконно марксистском мировоззрении и в классовом сознании патриотизма больше нет»; «Россия – это только этап, через который мы проходим к мировой революции!»; «Может великорусский марксист принять лозунг национальной, великорусской культуры? Нет!»...

У надійні помічники більшовики вибрали голод. Вони знали, що голодний народ можна, наче отару, погнати на братовбивчу війну і світову революцію, змусити виконати будь-які накази. Й тому для його вчинення вульгарними «социалистическими преобразованиями» було різко дезорганізувано все аграрне господарство країни. Селянам під загрозою розстрілу заборонили торгувати збіжжям, їх примушували безкоштовно здавати державі 75-80 % зібраного врожаю, сільське чоловіче населення тотально виганяли на громадянську війну. Такі заходи скоротили посіви у Росії більше, ніж удвічі. Викачані у селянства продукти йшли на утримання величезної армії, вивозились за кордон. Часто зерно, зсипане за колючим дротом просто неба, за відсутності вагонів для вивезення, гноїлось. Його охороняли від голодних мас озброєні «заградотряди».         

Скрізь лютував страшний голод, а новоявлений господар Росії Ленін видавав все нові й нові сатанинські розпорядження: «Ввести и провести беспощадную, террористическую борьбу и войну против крестьянской и иной буржуазии, удерживающей у себя излишки хлеба…»; «Военный комиссариат превратить в военно-продовольственный комиссариат. Мобилизовать армию, призвать 19-летних для систематических военных действий по завоеванию, сбору и свозу хлеба, ввести расстрел за недисциплину. Успех отрядов измерить успехами по добыче хлеба…»; «Задачей борьбы с голодом является не только выкачивание хлеба из хлебородных местностей, но и ссыпка и сбор в государственные запасы всех до конца излишков хлеба, а равно и всяких продовольственных продуктов вообще. Не добившись этого, нельзя обеспечить решительно великих социалистических преобразований». «Нужен крестовый поход рабочих против дезорганизаторов и против укрывателей хлеба» (див. телеграми Леніна від 9 і 11 серпня 1918 р. та ін.).

Робітників проти селян Ленін нацьковував у такий спосіб: «Записывайтесь в ряды продовольственных отрядов, организуемых комиссаром продовольствия! Оружие и необходимые средства будут даны вам… Ни шагу в сторону от хлебной монополии! Бесприкословное исполнение всех указаний центральной власти! Никаких сепаратных действыий! Полный революционный порядок в стране!. Война кулакам!»; «Я очень надеюсь, что товарищи рабочие свой превосходный план движения с пулеметами за хлебом осуществлят как испытанные революционеры…».

Часто психіка цих вимушених вояків під час екзекуції братів-селян не витримувала, вони відмовлялись вбивати годувальників країни, і Ленін з приводу таких явищ видав спеціальне розпорядження: «В случае, если признаки разложения отрядов будут угрожающе частые, - возвращать, то есть сменять «заболевшие» отряды через месяц на место, откуда они будут отправлены для отчета и лечения». Найкраще справлялись із викачкою у населення продуктів і коштовних речей так звані «жєлєзние дівізії інтернаціоналістів» - найманців із колишніх полонених, яким більшовики платили виданими зарубіжними капіталістами на революцію коштами, і які, окрім того, присвоювали здобуті цінні трофеї.

Чим страшнішим був голод, тим активніше йшло тотальне пограбування комуністами країни. «Именно теперь, и только теперь, - вимагав Ленін 19 березня 1922 у надтаємному листі до членів ЦК, - когда в голодных местностях едят людей, а на дорогах валяются сотни, если не тысячи трупов, мы можем (и поэтому должны) провести изъятие церковных ценностей с самой бешенной и беспощадной энергией и не останавливаясь перед подавлением какого угодно сопроттивления… Взять в свои руки фонд в несколько сотен миллионов золотых рублей (а может быть, и в несколько миллиардов) мы должны во что бы то ни стало…» (журнал «Известия ЦК КПСС», 1990 р., № 4, сс. 191-197).

Викачавши у селянства всі продукти, встановивши на ці продукти монополію, Ленін вихвалявся: «мы будем господствовать над всеми областями труда»! «Господствовать» - по-ленінськи це значить: забезпечувати   «митинговый демократизм масс с железной дисциплиной во время труда с беспрекословным повиновением воле одного лица – советского руководителя»; забезпечувати «подчинение, и притом беспрекословное, единоличным рспоряжениям советских руководителей, снабженных диктаторскими уполномочиями». Запроваджену монополію («учет и контроль») на відвойовані кулеметами та гвинтівками у вмираючих від голоду селян продукти Ленін вважав кроком до «державного капіталізму»: «Что такое государственный капитализм при советской власти? – повчав він. - В настоящее время осуществить государственный капитализм – это значит проводить в жизнь материальный учет и контроль, который капиталистические классы проводили в жизнь».

Грабуючи народ, воюючи із селянством, козацтвом, патріотичною інтелігенцією, духовенством, національно-визвольним рухом, ленінська комуністична партія не забувала і про глобальне завдання: зі зброєю в руках завершити   «світову пролетарську революцію». Так, наприклад, у декреті від 22 квітня 1918 р. сказано, що «Граждане в возрасте от 18 до 40 лет, прошедшие курс обязательного военного обучения, будут взяты на учет как военнообязанные. По первому призыву Рабочего и Крестьянского правительства они обязаны будут стать под ружье и пополнить кадры Красной Армии, состоящей из наиболее преданных и самоотверженных борцов за свободу и независмимость Росс. Сов. Респ. и за международную социалистическую ревоюцию». У «тезисах очередных задач советской власти» також наголошувалось, що у міжнародній політиці більшовицька влада проводить «тактику лавирования, отступления, выжидания до того момента, когда окончательно созреет международная пролетарская революция, зреющая теперь быстрее, чем прежде, в целом ряде передовых стран». У прийнятій 14 травня 1918 р. ВЦВК резолюції по доповіді Леніна та ж сама облуда: «мы придем через все препятствия к полному торжеству мировой социалистической революции».

Тривалий час не всі знали, що у висловах «мировая пролетарская революция», «мировое социалистическое государство» криється план світової мафії знищення слов’янства та інших небажаних («контрреволюційних») народів і заволодіння їх багатствами. Ленін це тримав у глибокій таємниці. Навіть на партз’їздах, намагаючись говорити про такі проблеми шифром і натяками, він спочатку застерігав: «Я прошу то, что говорится на партийных собраниях, не печатать, а если печатать, то после трехкратной цензуры». Після таких   попереджень викладав свої програми у витієватих, як оці кривотлумаченнях: «На съезде Коммунистического интернационала я говорил, что весь мир делится на угнетенные народы и господствующие нации. Угнетенных наций не меньше 70% всего населения Земли. Версальский мир сотню или 150 миллионов людей прибавил к ним»; «Мы действительно выступаем теперь не только как представители пролетариев всех стран, но и как представители угнетенных народов… Коммунистический интернационал издал для народов Востока такой лозунг: «Пролетарии всех стран и угнетенные народы, соединяйтесь!» В Декрете о концессиях мы выступаем от имени всего человечества с экономически безупречной программой восстановления экономических сил всего мира на почве использования всего сырья, где бы оно ни было. Нам важно, чтобы голода нигде не было. Вы, капиталисты, устранить его не умеете, а мы умеем»; «Капиталисты говорили: либо мы вас задушим, либо мы вас заставим уплатить 20 миллиардов» (т.42, сс. 71-73).

З приводу таких промов виникає безліч запитань. Як це може бути: все населення Російської імперії після соціалістичної революції (1917 р.) Версальський мир (1918 р) «прибавил к угнетенным нациям Земли»? Чому «Коммунистический интернациаонал» з цим погодився? На підставі яких – юридичних і моральних – правил Ленін у своєму Декреті про концесії від 23 листопада 1920 р. «безупречно» віддає все багатство новоявленої і дощенту зруйнованої «Російської соціалістичної держави» для «восстановления экономических сил всего мира»? Чим викликана така ласка Леніна до, здавалось би, вкрай ненависних йому капіталістів, у тому числі і до капіталістів переможеної у війні Німеччини? Він каже, щоб не було голоду? Але ж голод більшовики вчинили зумисне - задля подолання спротиву й винищення «контрреволюційного слов’янства»! А 20 мільярдів золотом – це хіба не ті гроші, які витратили західні імперіалісти на більшовизм, на окупацію ними Росії, на утримання Червоної армії, інтербригад, на громадянську війну з метою повернення їм сторицею боргу багатствами Росії?!

То ж якими фанфарами не прославляли б «Великий Жовтень», якої благородної місії йому не приписували б, але його завданням було: підкорити вільнолюбиве і численне слов’янство як головної перешкоди на шляху до світового панування замаскованим прийомом – тактикою так званої «світової пролетарської революції і побудови комуністичного суспільства». За настановами Маркса-Енгельса, «сконцентрованих ворогів революції у Росії та у слов’янських областях Австрії» Ленін знищував «систематически и беспощадно». І владу, яка поголовно, мільйонами знищує народ, використовуючи для цього армію, штучний голод, концтабори, масовий терор, артилерію, гази, аєроплани й т. ін., можна назвати лише окупаційною і геноцидною. Й тому аргументів, які заперечили б прийнятій 2 квітня 2009 року Європейським парламентом Резолюції про ототожнення комунізму із фашизмом, бути не може.

 

Василь Мазорчук

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com