Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Барак Обама: «темна політична конячка» Америки

(Закінчення, Початок у минулому номері)

Х. Клінтон: були дуже багато помилки

Кампанія Клінтон укладається в три слова: «дуже багато помилок». У гонку вона входила як ставленик істеблішменту партії, як «стопроцентний кандидат», і на «молодого вискочку» з Іллінойса поглядала згори вниз, а виявилося дарма. «У мене є досвід», – як заклинання повторювала Клінтон. І програла.

Обама наніс колишній першій леді 11 праймериз-нокаутів, один за одним, і Клінтон відверто занервувала, перестала випромінювати впевненість і відповідно наробила помилок. Спочатку від неї відвернулися жінки, які завжди критичніші до політиків своєї статі, потім – молодь, і, врешті-решт, бізнес-кола. Бо Клінтон з самого початку була успішною, а Обама будував свій успіх у прямому ефірі. Інформація про те, що Клінтон у середині 90-х минулого століття їздила разом з чоловіком до Боснії під час жорсткої війни там між мусульманами і слов’янами, виявилася навмисною брехнею задля підвищення власного рейтингу.

Історія американських кампаній свідчить, що демократам не бути популярними. У 2000 р., після відходу надпопулярного Клінтона, всі робили ставку на красеня Альберта Гора, але кампанію було проведено нечемно, і президентом став малопривабливий Буш, котрий зумів обскакати «нудного фаворита». Пригадаймо: «спочатку прохідний» Джон Керрі хоч і програв кампанію в 2004-му, однак показав набагато кращий результат, ніж планувалося. Буш встояв тільки тому, що нація вважала за краще не міняти коня на переправі, пам’ятаючи про подію 11 вересня і спостерігаючи за іракською кампанією

Але в історії «партії ослів» були й інші радісні моменти. Наприклад, Білл Клінтон, маловідомий на широких американських просторах губернатор Арканзасу, взяв і «нокатував» Буша старшого. Тим часом демократи йшли на вибори «для проформи», розуміючи, що Америка вважатиме за краще зберегти Овальний кабінет за «татом» Бушем. Але вийшло інакше.

Ще на початку 2008 р. багато хто був упевнений, що республіканці не зможуть зберегти за собою Білий дім. Буш став непопулярним президентом вже на початку ХХІ ст. А ось «осли» зайнялися попередньою і неспішною роздачею портфелів в адміністрації Клінтон, і кампанію таким чином було віддано на відкуп кандидатам, які в результаті успішно “розпиляли” електорат, пересварившись між собою.

Партійним бонзам потрібно чотири місяці, щоб втрутитися в ситуацію. Клінтон відверто злилася: в березні-червні 2008 р. суперделегати почали масово перебігати до Обами. Судячи з усього, не без підказки голови національного комітету «ослів» Говарда Діна, який був готовий згодитися на будь-якого кандидата, тільки б він залишився в гонці один, щоб не розпилювати електоральні ресурси. Було обрано Обаму, хоча у останнього з електоратом не все добре.

До «ворогів» Обами варто зарахквати електорат його суперниці пані Клінтон. Прихильники колишньої першої леді і раніше попереджали соціологів - якщо Клінтон не пройде до «фіналу», то їхні голоси можуть перейти Маккейну. Зважаючи на це, Дін, швидше за все, докладе всіх зусиль, щоб Обама і Клінтон пішли на вибори як президент і віце-президент, але це всіх проблем не вирішує. Дуже різні люди ці двоє політиків, до того ж вони не з одного партійного табору (двору). Аналітики вважають, що електорат Америки в цілому ще не готовий до «чорного» президента (точніше – поки що не готовий, бо вся молодь голосує за «кльового» Обаму і відверто зневажає «папіка» Маккейна), не проголосують за «чорного президента» «сині комірці» і пенсіонери як найконсервативніша частина американського суспільства. І справа тут не в расизмі - президент повинен бути “білим” просто тому, що так було завжди. Адже робочий клас і пенсіонери – це «ядерний електорат» Клінтон. А без їхньої підтримки виграти вибори демократам практично неможливо – найближчих років десять, як мінімум.    Так, Маккейна не любить консервативне крило республіканців. Воно могло проголосувати за Клінтон, але за Обаму – навряд.

Багато стратегів республіканців вважає, що Маккейну зараз краще дистанціюватися від Буша старшого, рейтинг популярності якого опустився до рекордно низького рівня.

Виборча система «для двох»

Нинішня система обрання президента США колегією виборників майже не залишає можливості стати президентом кандидату від “третьої” сили. За весь час існування цієї системи тільки шість разів президентом країни ставав не «слон» і не «осел». Всього в США вибори президента відбувалися 55 разів і було обрано 43 президенти, зокрема Дж. Буша молодшого.

Згідно з офіційними даними, за останні 200 років у Конгрес було подано більш як 700 пропозицій, спрямованих на зміну виборчої системи США. Проте жодна з них не була підтримана необхідним числом конгресменів.

Раз в чотири роки в президентських виборах беруть участь ще 5 політичних партій, окрім демократів і республіканців. Вони виставляють своїх кандидатів на пост президента, вважаючи, що можуть зацікавити американців своїми програмами і гаслами. Поки що нікому це не вдалося. Але вони здатні «відрізати» невеликий шматочок голосів у двох провідних партій країни – не більш як 1-2% голосів. Наприклад, у 1996 р., коли удруге переміг Білл Клінтон на виборах, у його конкурента - Боба Доулла “треті партії” відвоювали пару відсотків голосів, але тоді «прекрасний Білл» переміг з великою перевагою у виборцях - близько 380 з 538 зареєстрованих Колегією виборців. У 1972 році незалежний кандидат Перро (тоді на виборах переміг Річард Ніксон) набрав більш як 5% голосів, і ця обставина збентежила правлячу верхівку Америки: а раптом «провалиться» добре збудована політична система США, яка давала змогу традиційним партіям консервативного спрямування наперед забезпечити собі перемогу на президентських виборах, відтіснивши «політичних маргіналів».

На виборах-2008 «маргінали» вирішили випробувати щастя: у раптом вдасться прорватися крізь міцні редути, створені «ослами» і «слонами».

Так, Лібертаріанська партія на з’їзді висунула Боба Барра кандидатом у президенти США. На пост кандидата в президенти також претендувала науковець Марія Руварт. За наслідками голосування, Барр одержав 324 голоси, Руварт – 276.

А відомий у США адвокат із захисту прав споживачів 74-річний Ральф Нейдер вступив у боротьбу за пост президента країни як незалежний кандидат. За його словами, в США є безліч людей, незадоволених політикою і республіканців, і демократів. Ральф Нейдер - постійний учасник президентських кампаній у США.

Ще в 1992 році він брав участь у праймериз Республіканської і Демократичної партій у Нью-Гемпширі. У 1996му і 2000 роках він балотувався від партії зелених, а в 2004 році - як незалежний кандидат. Після перемоги Джорджа Буша на виборах в 2000 році Нейдера звинувачували в тому, що набрані ним у Каліфорнії голоси забезпечили поразку головному суперникові Буша - кандидату від демократів Альберту Гору.

Де живуть і працюють американські президенти? Білий дім – резиденція американського президента. Розташований він у Вашингтоні за адресою: Пенсільванія-авеню, 1600. Проект будинку був розроблений архітектором Дж. Хобаном. Будівництво почалося в 1792 році за президента Дж. Вашингтона і завершилося в 1800 році. Першим президентом, що в’їхав до Білого Дому, став другий за рахунком глава держави - Джон Адамс. Згодом Дім неодноразово перебудовувався і добудовувався. Спочатку називався «Президентський особняк». У 1901 році президент Теодор Рузвельт офіційно утвердив назву «White House». Знаменитий Овальний кабінет у Західному крилі будинку – основний робочий кабінет президента – з’явився в 1909 році за Вільяма Тафті. Наймасштабніша реконструкція припала на 1949 - 1951 рр. Тоді президент Гаррі Трумен жив через дорогу від Білого дому, в Блер-хаус, який є будинком для гостей президента. Внутрішній інтер’єр Білого дому кардинально змінився за Кеннеді. Цими змінами зайнялася дружина президента Жаклін. Завдяки їй президентський особняк перетворився на справжній музей. Додамо, що кожен президент, особливо їхні дружини, змінюють внутрішній антураж у Білому Домі. Що цікавого придумає дружина Барака Обами? У якому стилі буде оздоблено Білий дім? Можливо, в африканському?

Зазначимо, що в США аж до перемоги католика Джона Кеннеді на президентських виборах 1960 року майже 200 років президентами обирали тільки білих чоловіків англосакського походження і протестантського віросповідання - так званих васпів. Потім серед кандидатів стали дедалі частіше траплятися католики і навіть темношкірі, але перемагали, все ж таки, «васпи». Унікальність кампанії 2008 року в тому, що з п’яти можливих претендентів у президенти двоє - васпи. Серед них - жінка: колишня перша леді країни Хілларі Клінтон. А її суперник по виборах 2008 року Барак Обама - протестант, але зовсім не білий англосакс. Його батько - вихідець з Кенії, а мати – біла американка. Сам Обама здобув освіту в мусульманській Індонезії.

Республіканець Рудольф Джуліані – білий католик італійського походження, але він зійшов з дистанції ще на початку президентської гонки. Ну і, нарешті, ще один з шансами на вихід у фінал президентської гонки-2008 Мітт Ромні - мормон, що в очах американського обивателя ставить його поза християнською релігією. До категорії васпів можна зарахувати тільки республіканця Маккейна, який несподівано вирвався вперед і став лідером «слонів» у президентській кампанії 2008 року. Можливо, васпи знову переможуть на листопадових виборах

В історії США були відчайдушні жінки, які претендували на вищий пост в Америці. Ще в 1872 році про свої види на цей пост заявила Вікторія Вудхалл - неабияка пані, непередбачувана в усіх відношеннях. Вона має гарні статки на лікуванні магнетизмом, видала англійською «Маніфест Комуністичної партії» і була активною суфражисткою (у США жінки одержали право голосу на федеральних виборах у 1920 році).

Зазначимо: в конституції США про президента говориться тільки в чоловічому роді. Тому деякі заокеанські законники вважають, що Хілларі Клінтон не мала права боротися за президентський пост. Хоч би там як, а Вікторія Вудхалл так і не втрапила до Овального кабінету в Білому домі, оскільки за дві доби до виборів її заарештували за публікацію статті аморального, на думку властей, змісту: вона була прихильницею «вільної любові». За свідченням професора Університету штату Вірджинія Майкла Холта, жіноче питання в американській політиці пройшло довгий шлях свого розвитку.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com