Душа — сила верхнього світу?

Ми усі різні, тож по-різному уявляємо життя, його кінець і що буде після нього. Більш широким є його спектр — духовний, пошук суті земного буття, хоча й перебуває у площині філософського і релігійного пошуку людини, однак все ще підмі­нюється матеріальним. А ось як мислить з цього приводу керівник Центру «Євро-Азія — III тисячоліття» Михайло Гречка, який спробував припідняти завісу таємниці матеріально-непроявленої, нуменальної Природи.

Однак ніхто з нас не знає, чому саме в цей час приходимо в життя, для чого і коли його залишимо, чому відбувається той чи інший випадок. Наше існування та його наповнення — очевидна очевидність ще й тому, що ми з’явилися в явному, матеріально-земному трьохмірному, а не в іншому, світі, але зобов’язані, певно, якійсь ще силі. Вона, супроводжуючи наше життя, незрозумілим чином звела в єдине саме буття людського розуму і її дух, надавши їм перехідний стан — свідомість, котра як інформаційно реальна субстанція душі прагне до спілкування з нею через свою практичну діяльність — думки. Людина ж завдяки їм як духовне створіння може йти по шляху, до якого кличе душа, а може просто підкоритися тим чи іншим обставинам.

Отже, зробивши такий вступ, продовжу своє розуміння душі, але аж ніяк не долі-фортуни. Можливо, воно принесе дещо корисне навіть тим, які звикли вважати її перебування в тілесно-речовинному стані, тобто в людині, чимось невід’ємним від самого тіла.

Життя людини минає не лише у відомому нам об’єктивно-матеріальному світі, в якому її основна суть націлена чомусь не всередину себе, а, як у досконалого біотіла, назовні, переважно на предмети вжитку та споживання. Звісно, так влаштовано для зручності в житті та наповнення тіла всім необхідним, але для самої душі це більше сум’яття. Не для цього ж призначена людини, і не до таких проявів вона прагне. Тому й виникають певні невдоволення собою.

За кілька тисячоліть існування людини намагання збудувати відповідне духовне суспільство не мало успіху, не знайшлося місця її вищому рівню. Сформований тип, спосіб життя, стан і сама інформаційна матриця на планеті також не сприяють зримій появі тієї сутності, яку ми називаємо душею. Мабуть, ще й тому, що наше фізичне тіло — не вся наша сутність, як і саме фізичне — не весь секрет світу. І все ж виникла нагальна потреба еволюції з глибокими змінами — і Великого Суспільства, і самої людини з частковим, можливо, навіть повним знеціненням її егоїстичного потягу до матеріально-побутового і благодаті тілесному, а то й появи іншої людської раси з цілком іншою свідомістю. Тому гонитва за життєвими благами не стала сенсом життя, так само як фізичне тіло не розраховане на подовжене існування. Одначе душа продовжує брати участь у процесі фіксованого життя, не входячи в тіло. Вона формує його для себе вічним своїм буттям, як і вічним ланцюгом свого творення. Саме вона створює нову людину з новим світосприйняттям.

Сам же перехід-проникнення людини і людства до більш досконалого багатомірного і надчуттєво духовного світу, до вищих вимірів, дасть змогу жити по-іншому, контактувати з тонким прошарком планети, її тонкими тілами-енергіями, які, підтримуючи зв’язок з іншими площинами світу, з космічною свідомістю, керують одночасно своїми земними грубими матеріальними структурами в єдиній енерго-інформаційній системі, роблячи перебіг енергії з їхньою зрілістю з одного вітального рівня в інший. Як на землю впливає атмосфера, так і на людину впливає її душа, яка є джерелом земного життя. Вона — і «янгол-хранитель», і «янгол смерті». Вона — найвищий її надтонкий складник. Тому й недосяжна вона звичному розумінню, від того й незрима. Незримо продовжує стимулювати і надихати життєвою енергією Землі і Космосу з духосфери, яка існує не лише поміж нас — у її владі морські і земні глибини, позаяк є зовнішньою духовною оболонкою, метафізично-астральним простором — певним «помешканням» душ. Душа ж — як вітер, він є, але ми його не бачимо. Але своїм буттям, своєю вищою творчістю, думкою-словом, палким коханням до протилежної статі людина також впливає на той простір, збагачуючи одночасно й душу, адже тонкі і надтонкі структури напрацьовуються і на Землі, і в її надрах всіма біологічними тілами та істотами.

Отже, таїна душі, як і множинність тих невідомих нам сил, які підкоряються законам, що малодоступні людському знанню, «схована» від нас в іншому світі вищого рівня, в якому час і простір — то її еволюція і рух. Вдихаючи в тіло життя й постійно його оцінюючи, душа не в ньому і не при ньому, як і саме тіло — то лише її знаряддя. Існуючи невидимо, вона між нами і Всесвітом рухає фізичне тіло своєю інформаційно-вітальною саморганізуючою енергією, бо є значно вищою матерією, ніж відомий нам та нашим відчуттям звичайний матеріальний світ — він досить обмежений і становить тільки 4% Космосу (інша тонкоматеріальна надзвичайно могутня енергія, відома як видима гравітаційна, становить близько 23%).

Душа — ніби мати, яка плекає свій плід, й індивідуальність особливого значення для неї не має, бо основна її суть, мабуть, зберігаючи «досвід» фізичного, забезпечує безперервність і досконалість земного життя. Тому й формується в людини те, що не скасовує смерть. А оскільки її непроявлена суть — душа є безсмертною і нетлінною, вона дає нове втілення земної прояви тим, хто вже побував на землі, реінкарнуючи згідно зі збереженою «голограмою» на значно вищий щабель життя з іншою сутністю і свідомістю. Народжених чекає смерть (процес роз’єднання — розвитку), а померлих — народження (процес вдосконалення). Відбувається неодноразова запрограмована реінкарнація: стан у коконі (лоно матері) — 9 міс., стан в атмосфері — 90 років, стан «ангелів у зоряному небі» — 900 років. Число — 999.

Душа весь час приміряє земну дійсність і небеса, і таке відбувається доти, доки не відбудеться очищення для з’єднання з Вищим Розумом. Однак не всім визначено знову піднестися. Чому? Бо, мабуть, зникає їхня взаємопов’язаність і цілісність. Саме тоді душа робить вибір — «визначаються обрані». Не випадково ж люди у розквіті сил та успіхів гинуть. Для них це наперед зумовлена смерть, тобто енергетичне недозрівання. Древні, певно, знали про це досить багато, коли дали їй жіночу ознаку. Ми ж відчуваємо її, завдяки своїм якостям, які зберегла нам Природа: думкам, відчуттям, біоритмам, особливо в момент народження жінкою дитини, та ще філософії. А з часом, певно, відчуємо її, як своє серцебиття. Душа як творча сила, бува, дозволяє і нашій свідомості, особливо чомусь у неординарних і змінених станах, через сни, біолокацію та ін., заскочити й у інші світи та простори, а потім — повертається назад. Наприклад, уві сні вона «не вимикає» мислення, може викликати творчі форми, ідеї і зберігає нам дещо в пам’яті. Також у момент надзвичайно сильних емоційних сплесків відкриваються надможливості. Без сумніву, багатьом доводилося відчувати ніби щось допомагає…

Таким чином, з іншої світобудови, з іншого виміру саме вона, як одна із найвищих сил, турбується про нас, сприймаючи щось і для себе з нашого трьохвимірного світовідчуття. Певно, коли відбувається повне дозрівання людини і з живим тілом втрачається її єдність, вона перестає виробляти йому життєву енергію. Скидаючи тіло ніби одежу, сама продовжує своє буття на тонкому рівні в незримій для нас Природі, у своєму звичному середовищі. Словом, не входячи в грубе тілесне, існуючи незалежно від нього в духосфері (метаастралі), її, власне, не цікавить його матеріальне. І все ж, чому з її глибин все ще виходять і передаються тілесній суті бажання більше не духовного, а, того ж таки, переважно матеріального? Нам ще це невідомо. Лише можна здогадуватися: наша реальна вища сила потребує саме такого нижчого складника.

Тож для нового етапу розвитку людства формується еволюційно нова і більш досконала модель Homo sapiens з прийняттям нею моделі буття тонких і навіть

надтонких структур. Відбувається наповнення необхідних Природі відповідних форм генетичних змін і еманацій при послідовному інформаційно-енергетичному коливанні надр земної кулі і Космосу. Кумулятивний розум людини «розбухає» і її уявлення змінюються. Через свідомість триває творення нових цінностей в її особистості. Настане час, коли фізична суть людини зустрінеться зі своєю вищою сутністю — духовною, спочатку відбудеться їхнє природне поєднання, а потім — заміна. Можливо, буде за гіпотезою Костянтина Ціолковський — «еволюція неодмінно переведе матеріальне тіло людини у стан, який нинішня фізика називає енергетичним». Для цього працюють земля і небо: основна маса тепла з концентрованими енерго-часовими цілющими потоками, які виходять з активного центру землі, її внутрішньої «порожнини», і променева сонячна енергія, яка зігріває культурний прошарок Планети, як і спільна їхня вібрація і взаємопроникнення магнетично відповідають на усі рухи людства вцілому. Коли ж генетичні зміни чи еманації з невідомих причин призводять до наповнення людського середовища антицінностями, злом, — припускаю, що їхнім наслідком є порушення рівноваги, тоді й наступає антивібрація (резонанс Землі і Космосу), тоді й виникають природні катаклізми і жорстокі катастрофи.

Отже, настане той час, коли примітивне захоплення зручностями і комфортом поступиться оволодінню дійсними Законами Природи й площинами іншого життя. Селекційно людство йде до цього, тримаючи в руках нитку Аріадни. З’являться нові і більш досконалі знання, зокрема про душу, тоді й проявиться її Енергетичний Центр, відкриються таємниці та її потаємні ходи. Вона стане більш зрозумілою людині. Наразі ж штучно нав’язана матриця про неї та її бачення — нібито душа в тілі людини, її Я, її відчуття та фантазії — ускладнює вихід до інших горизонтів буття.