Травень у Берліні

Коли ж «брати» Берлін, як не в травні — вирішили ми, сіли в потяг і менш як за добу зійшли на перон одного з вокзалів німецької столиці. Сонце тут не світило, як у Києві, а припікало. Жителі міста вже давно відкрили літній сезон і ходили в майках і шортах, а прихильники засмаги окупували парки — годі уявити, щоб кияни серед робочого дня так сміливо роздягалися посеред міста, підставляючи шкіру сонячним променям.

Берлін купається в зелені — сорок відсотків його території займають парки. Аромат бузку і жасмину п’янить, з вечора й до самого ранку в парках витьохкують солов’ї, туристи ж просто губляться, визначаючись, з чого почати знайомство з цим красивим і багатим на історичні пам’ятки містом, який часто називають підручником у камені. А найкращим орієнтиром для мандрівників слугує телевізійна вежа на Александерплац, яку видно з усіх куточків міста, адже вона вища навіть за знамените творіння Ейфеля у Парижі.

«Взяти» Рейхстаг

Не завжди випадає зустріти 9 травня там, де було поставлено крапку у Другій світовій війні. Щоправда, у Європі день перемоги над фашизмом відзначають 8 травня. Цього дня у Берліні був звичайний будень. Жодних ознак свята. Скромний плакатик німецькою, на якому зображений радянський воїн, хтось обірвав у кількох місцях. Але ми здогадувалися: місце зустрічі тих, хто у Берліні святкує перемогу над нацизмом — Трептов парк зі знаменитим пам’ятником радянському солдату, який тримає на руках німецьку дівчинку.

Від центру міста до парку — сім зупинок. Біля виходу з метро людей небагато, однак дехто несе квіти. Чути російську мову. На підході до 30-метрового монументу звучить знайома пісня, але слова німецькі. Не важко впізнати: «Люди світу, на хвилину встаньте!». Поруч у затінку дерев машина поліції. Навколо — близько двох сотень чоловік. Кілька червоних прапорів (один радянський, інші — місцевих організацій) нагадують про часи, коли цей день відзначався з набагато більшим розмахом.

Біля підніжжя пам’ятника лежать вінки від 11 країн — колишніх радянських республік, а також від Берлінської мерії і Республіки Польщі. Серед них і синьо-жовтий. Сам радянський символ перемоги залишився таким, яким ми його запам’ятали з підручника історії. В об’єднаній Німеччині не стали переробляти пам’ятники на новий лад. Залишили навіть цитати Сталіна на 16 кам’яних стелах. На виході з парку роздавали запрошення на святкування, яке мало відбутися тут наступного дня. У програмі — музика, пісні, частування з барбекю та шнапсом.

Інший символ перемоги — Рейхстаг — взяли в облогу туристи. Звісно, не для того, аби розписатися на ньому, а щоб потрапити всередину. Черга охочих зазирнути в історичну будівлю довжелезна — потрібно згаяти кілька годин. Не всім це під силу, тому менш витривалі просто лягають на травичці під Рейхстагом. Ніби спеціально для туристів, які хочуть «посидіти» поруч з історією, розбили зелений майданчик — завбільшки в кілька футбольних полів.

«Вільне місто»

Потоки туристів, які прагнуть розваг, стікаються до німецької столиці з усієї Європи. Та й самі німці з інших міст країни приїздять сюди на вихідні, а залишаються іноді на кілька тижнів. Причина — розкута і нерегламентована атмосфера. Місцеві пивнички працюють від зорі до зорі, тому «гудіти» можна на повну потужність і скільки стане натхнення та грошей. Британці втікають сюди від своїх суворих порядків, а скандинави шукають тут дешевий алкоголь.

Крім того, Берлін славиться різними фестивалями та «парадами кохання», які змінюють один одного з калейдоскопічною швидкістю. Тому й не дивно, що молодь з різнокольоровими зачісками і пірсінгом (у всіх можливих місцях) та в одязі «непевного походження» тусується тут щокроку. Від початку весни готелі та молодіжні хостели переповнені.

Берлінці до всіх цих «неподобств» ставляться по-філософськи, бо звикли. «Не так легко поважати Берлін, а також жити в ньому, коли це місто у вічному русі, постійно прагне змін і ніколи не зупиняється перепочити у вчорашньому», — кажуть вони. Хоча «найпорядніші» з них намагалися встановити у столиці бюргерський спокій, однак їхні скарги і протести зазнали фіаско — гуляки так і не втихомирилися у прагненні брати життя повною мірою.

Берлінське метро — ніби «гість з майбутнього»: звикнувши до сірої київської підземки, навіть не віриш, що вагони можуть бути просторими і світлими, і головне — не переповненими, а люди в них — усміхненими і привітними. До речі, у Берліні можна сміливо заходити в метро з велосипедами — на це вказує спеціальна позначка на дверях. Велосипед — «другі ноги» берлінців, місто помережене вело-доріжками, тож треба пильнувати, аби не потрапити під колеса стрімкого ровера.

Чистота на вулицях і в транспорті — ідеальна. Сліди туристів, які не завжди сповідують охайність, щоранку ретельно прибирають спеціальні служби. Тут немає дорожніх пробок, та й машинних вихлопів майже не відчуваєш. Ранкове повітря в Берліні пахне свіжістю, кавою і смачною випічкою, яку продають щокроку.    

Мур через націю

Сьогодні навіть не віриться, що 28 років тому місто розділяв мур, який став символом холодної війни. Зведена у серпні 1961 року практично за одну ніч стіна не тільки покалічила долі, роз’єднала родини і цілу націю, а й забрала багато життів. Із західного боку стіну ніхто не охороняв, тому її активно розмальовували антирадянськими лозунгами і малюнками. Зі східного ж стояла щільна озброєна охорона. Перейти кордон, тобто перелізти через мур, шансів майже не було. Багато з тих, хто ризикнув, наклав головою. Останніми загинули 20-річний Кріс Гуефрой — його застрелили 6 лютого 1989 року, а також Вінфрід Фройденберг, який 8 березня розбився на саморобній повітряній кулі. А в листопаді того ж року німці зруйнували злощасну загорожу.

Про життя під час стіни нині нагадують залишки муру, які перетворилися на туристичні об’єкти. Найбільші шматки збереглися в районі Потсдамерплац і біля мосту Обербаумбрюке. Над ними потрудилися не лише майстри графіті, а й любителі сувенірів з молотками. У туристичних магазинчиках можна придбати пам’ятний камінець. Щоправда, важко сказати, чи це оригінал. Колишній пропускний пункт Чарлі чек-пойнт — сьогодні просто розвага для туристів. Тут збереглася будка вартових, залишки берлінської стіни, розмальовані художниками з 28 країн. Мандрівники з усього світу залюбки фотографуються з «прикордонниками» — радянським «Альошею» і американцем «Чарлі».

Поруч музей, де як експонати збереглися різні засоби, які вигадували східні німці, аби перебратися на Захід. Охочим ставлять у паспорт «справжню» візу вже не існуючої Німецької Демократичної Республіки. Біля об’єктів, пов’язаних з колишнім поділом Німеччини, продають символіку колишньої НДР, радянські військові кашкети, хутряні шапки, наручники, протигази… Жовтенятську зірочку і комсомольський значок (привіт з радянського дитинства) тут можна купити за три євро.

Бранденбурзькі ворота збудовано ще 1791 року. Споруда задумувалася як символ миру, однак більше слугувала Пруссії і Німеччині для прославлення воєнних перемог. Історія — така складна й непередбачувана — повернула пам’ятнику первинне призначення: сьогодні це справді символ миру, а крім того — ще й об’єднання країни. У вихідні біля Бранденбурзьких воріт оживають атракціони для туристів, яких притягує сюди ніби магнітом. Довелося активно попрацювати ліктями, аби пробитися крізь натовп і зробити потрібні фото. Нудьгувати тут не випадає: за одне євро можна обняти штучного ведмедя (емблему міста), а трохи далі за ту ж ціну вже й вас обнімуть «американський» і «радянський» солдати з прапорами, які нібито й далі ділять місто на сектори.

Автобус №100

Однак образ Берліна буде дуже спрощеним, якщо вважати, що туристи їдуть сюди, аби лише погуляти до ранку, відбити шматок стіни чи увічнити себе на тлі воріт. Не важко помітити, що тисячі людей з картами і наплічниками «атакують» музеї, яких у Берліні понад півтори сотні. Найзнаменитіші — на Музейному острові в центрі міста. Тут і величний собор — Берлінер-дом, який зачаровує своїм розміром і розмахом. Часу мали не так багато, тож вирішили зазирнути в один з найцікавіших музеїв — Пергамон. Він знаменитий вівтарем, який називають одним із чудес світу. Музей спеціально збудували для того, аби розмістити об’єкт у натуральну величину. А сам Пергамський вівтар врятували випадково завдяки збігу обставин.

Карл Хуман не був ні архітектором, ні істориком, а звичайним інженером. Приїхавши працювати на будівництво залізниці до Туреччини, він побачив, як місцевий люд розбирав стіни і скульптури вівтаря стародавнього античного міста, відправляючи їх у піч для виробництва вапна. Переживши культурний шок, Хуман надіслав кілька знайдених барельєфів в Управління берлінських музеїв і попросив турецький уряд припинити безчинство. Відтак вісім років експедиція під його керівництвом відкопувала залишки колись могутнього царства.

За кілька днів можна добре відчути Берлін, погулявши досхочу його охайними вуличками, скверами і парками, посмакувавши знамениті берлінські бублики на одній з найкрасивіших вулиць Ундер-ден-Лінден, наслухавшись досхочу мелодій вуличних музикантів і дзвонів соборів та церков. А коли ноги почнуть зрадливо піддаватися втомі, можна сісти в чудовий двоповерховий автобус під номером сто, який полюбляють гості міста і маршрут якого пролягає поруч майже з усіма історичними місцями Берліна, і ще раз як слід закріпити у пам’яті красу німецької столиці. Тож кілька днів у серці Німеччини можна вважати не просто «галочкою» на туристичній карті, а й справді оригінальним подарунком. Як «історична» віза вже не існуючої НДР.

Юлія КОСИНСЬКА,
Олег КРУК