Цвинтар відходів

Ліквідація наслідків екологічної катастрофи на Горлівському хімічному заводі може обійтися надзвичайно дорого. Поки що аварії в Горлівці не сталося. Але хто знає, скільки ще протримаються тендітні сховища хімзаводу із тисячами тонн «залишків» виробництва тротилу, формаліну тощо?

 Подібних могильників у країні сотні, і в будь-який момент кожний може нагадати про себе. Шляхи переробки хімічних відходів існують. Проблема не вирішується через нестабільність у державі та ігри чиновників у політику.

Мертва зона із запахом лікеру...

Колись Горлівський хімічний завод належав до еліти військово-промислового комплексу й був засекреченою «поштовою скринькою». Сьогодні він справляє гнітюче враження: червона земля, білі сульфатні гори, жовтогарячі струмки (кажуть, у них можна лягти й розчинитися в природі, у буквальному розумінні цього слова), іржаві труби — і ні душі навколо. Завод довго й безнадійно стоїть. А навколо — цвинтар різноманітних високотоксичних відходів. Найнебезпечніші — мононітрохлорбензоли — у звичайних залізних (проржавілих) бочках. Під прогнилим навісом. Зберігаються так з 1989 року (до речі, тара була розрахована на 15 років).

- На підприємстві накопичено 12,4 тисячі тонн мононітрохлорбензолів, — розповідає головний інспектор горлівського відділу екологічного контролю Володимир Криничний. Зберігається речовина в критичних умовах: бочки сильно корозовані. У сорокаградусну спеку густа пастоподібна маса починає випаровуватися. Стоїть запах, що нагадує лікер «Амаретто», але дуже сильної концентрації. Перебуваючи поряд з бочками, можна отримати хімічне отруєння. Відходи потрапляють на майданчик і з атмосферними опадами — у грунт. Вони дуже мобільні, і влітку їх можна виявити у вугільних шарах біля шахт Горлівки та Єнакієвого. 

… і смаком сульфатів

300 тисяч тонн шлаків, що містять сульфати, покривають ґрунт, площею більш як 3 га поряд із заповідним Софіївським урочищем і Поклонським лісом. Ані санітарної зони, ані дренажної системи немає. Атмосферні опади інтенсивно вимивають сульфати. Гинуть дерева урочища (вони просто розчиняються) — навколо чорні пеньки. Крім того, свого часу на заводі встановили очисні споруди — вони приймали виробничі й побутові стоки, які після біохімочищення скидалися в балку Софіївського заповідника. Зараз виробничих стоків немає, а от господарсько-побутові, як і раніше, відправляють в урочище, тільки вже в первинному вигляді. У ґрунті й підземних водах вміст сульфатів перевищує норму в 7 разів. Брудна вода потрапляє у відкриті сточні води, які використовуються для водопостачання Горлівки і Єнакієвого. Сточні води хімзаводу потрапляють у басейн малої ріки Сажі, що впадає в Єнакіївський оздоровчий ставок, а звідти — у річки Глечик, Міус та в Азовське море...

2002 року в міську лікарню №3 був доставлений пацієнт, який сильно занедужав. Як з’ясувалося, коли він у пошуках брухту обстежував могильники хімзаводу, що ніким не охороняються, з-під землі вирвався струмінь отруйного газу. Він задихнувся, упав і відкотився убік. По дорозі додому йому стало погано. Після надання першої медичної допомоги пацієнт утік з лікарні, злякавшись, що доведеться відповідати за розкриття могильника. Як він себе почуває тепер, чи живий взагалі, — ніхто не знає.

1989 року «щось» пролилося зі сховищ заводу, потрапило у водоносні шари й опинилося в пластах шахти «Олександр-Захід». Смерть гірників, що перебували під землею, супроводжувалася дивними обставинами, дослідити які так і не змогли: не під силу було підійти до місця трагедії навіть рятувальникам з Європи, а вони були екіпіровані за останнім словом техніки — спеціальні захисні костюми в тім середовищі витримували всього кілька хвилин, а потім починали піддаватися корозії. Загиблих дістати не змогли. Тіла замурували, а над місцем події поставили пам’ятник.

Державі ніколи вирішувати

Багато років ведуться розмови про те, що потрібно переробляти мононітрохлорбензоли — на їхній основі можна одержувати хлорку. Проблема у фінансуванні створення спеціальної установки. Є, щоправда, варіант перезатарити речовину, але для ліквідації старої тари теж потрібна утилізаційна установка. Сульфати ж можна використати у будівельній промисловості, одержувати сировину для мийних засобів.

- Три роки тому було розроблено інвестиційний проект з переробки відходів, — розповідає директор заводу Віктор Ольсевич. — Але через нестабільну економічну й політичну ситуацію в країні московські компанії відмовлялися з нами працювати.

Підприємству зараз не до екологічних проблем. У грудні 2002 року за рішенням Донецького господарського суду була порушена справа про банкрутство заводу, термін санації минув ще 22 березня 2007 року. Заборгованість із зарплати нині становить 7,4 млн грн, а кредиторам — 39 млн.

За словами начальника управління економіки, промисловості, транспорту й зв’язку Горлівки Юрія Трунова, основне виробництво відновленню не підлягає: інвестори й розмовляти не хочуть, якщо систему знешкодження відходів не розроблено до деталей. Завод, імовірно, розділять на кілька основних видів виробництв цивільної хімії. Але в успішному результаті пан Трунов не впевнений.

У Кабінеті Міністрів ще в серпні цього року мав бути підписаний договір на 2008 — 2009 рік про вирішення екологічних проблем підприємства, зокрема пропонувалося виділити 30 млн грн на утилізаційну установку. Якщо все буде гаразд, її будівництво розпочнуть 2009 року, а з 2010-го можна буде реалізувати програму з утилізації відходів. Але через позачергові парламентські вибори підписання відклали «на потім»...

«Хімічні Чорнобилі» України

В Україні обсяги шкідливих викидів в атмосферу на душу населення в кілька разів перевищують аналогічні показники в інших промислово-розвинених країнах. Відповідно до результатів експертизи Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), у нас залишилося лише 6% екологічно чистої території. Й аварія на чорнобильській АЕС, цілком можливо, буде не єдиним трагічним випадком такого масштабу в Україні.

Занепокоєння екологів викликає ситуація в Києві, Харкові, Сумах, Полтаві, Житомирі, Луцьку, Рівному, а також на більшій частині берегів Чорного й Азовського морів. Несприятлива екологічна ситуація в Донецькій, Дніпропетровській, Луганській областях, а також на територіях навколо Запоріжжя, Маріуполя, Кіровограда, Керчі й Армянська.

Спробуємо скласти своєрідну карту найбільших вогнищ потенційних екологічних катастроф найзабрудненішої області — Донецької.

Концерн «Стирол» (Горлівка) практично щоночі випускає в повітря величезну кількість аміаку, хоча офіційно значиться екологічно чистим підприємством. У разі аварії постраждають мешканці не тільки Горлівки, а й прилеглих міст області (середній радіус отруєння приблизно 20 км). Хімічні речовини по грунтових водах можуть потрапити в Азовське море.

Донецький казенний завод хімічних виробів. З 60-х рр. XX століття тут ховали радіоактивні відходи. 1966 року сховище законсервували. Місцеві жителі зі складів для своїх потреб постійно тягнуть пестициди, які містять хлор і чудово горять. Якщо хтось вирішить підпалити склад — все навколо буде заражене диоксином. Неподалік заводу — великий заповідник. За півтора кілометри — водогін на Вугледар. За 2 км — джерело річки Кашлагач, води якої через інші ріки впадають у Дніпро.

Слов’янський содовий завод — єдине підприємство в Україні, де зберігаються близько 400 тонн шлаку, що містить токсичний жовтий фосфор (80 тонн, за оцінками фахівців). У разі загоряння фосфору радіус ураження становитиме 1 650 м (не враховуючи напрямку вітру). Це 8,4 кв. км території, куди потрапляє частина Слов’янського мікрорайону Хімік, де мешкає більш як 3 000 тис. осіб. При зіткненні фосфору з повітрям утвориться фосфорний ангідрид — задушливий газ, що викликає набряк легенів. Отруїться не тільки повітря, а й вода в Казенному Торці, що впадає в Сіверський Донець, а звідти може потрапити в канал Сіверський Донець — Донбас, з якого п’є воду весь регіон.

Катерина Пешко
NGO.DONETSK.UA